Вовки Кальї. Темна вежа V

Та потім Роланд почав свій виступ, і всю свою увагу Едді звернув на нього. І увага поступово змінювалася захопленням. За все своє буремне дитинство й не менш буремну юність Едді чув чимало брехні. Сам нерідко обдурював, часом робив це дуже майстерно. Та на той час, коли Роланд дістався середини своєї розповіді, Едді збагнув, що до того раннього вечора в Кальї Брин Стерджис йому ще ніколи не доводилося лицезріти такого великого генія брехні у дії. А…

Едді роззирнувся довкола і вдоволено кивнув.

А юрба ловила кожне слово.

ТРИ

— Востаннє на цій сцені я танцював комалу, танець життя. Нині ж…

Його перебив Джордж Телфорд. Занадто улесливий і занадто хитрий, як на думку Едді. Та чого-чого, а хоробрості йому не бракувало: не кожен наважиться заговорити, коли вітер віє не в його бік.

— Еге ж, ми пам'ятаємо, ти файно танцював! А як, Роланде, ти танцюєш мортату, танець смерті, скажи, прошу.

Натовп несхвально забурмотів.

— Те, як я її танцюю, неважливо, — відповів Роланд, анітрохи не збентежившись, — бо мої танці в Кальї скінчилися. У нас із друзями тут є робота. Ви запросили нас, і ми кажемо спасибі. Ви попросили нас про поміч і оборону, тож і я прошу вас послухати дуже уважно. Менш ніж за тиждень прийдуть Вовки.

Юрба зітхнула, погоджуючись. Нехай час став слизьким, але навіть темні фолькен знали, що лишилося п'ять днів.

— За вечір до їхньої появи я хочу, щоб кожен близнюк Кальї, якому не виповнилося сімнадцять, був тут. — Роланд махнув рукою ліворуч, де Сестри Орізи спорудили шатро. Сьогодні там було чимало дітей, хоча, звісно, не сотня (саме стільки, як не більше, дітей, потрапили під загрозу). На час зборів старшим доручили наглядати за молодшими, а хтось із Сестер Орізи періодично перевіряв, чи там усе гаразд.

— Роланде, там вони всі не вмістяться, — сказав Бен Слайтмен.

Роланд усміхнувся.

— Але якщо шатро буде більшим, вмістяться, Бен. Я певен, що Сестри Орізи щось знайдуть.

— Еге ж, і нагодувати малих від пуза, щоб довго пам'ятали! — вигукнула Марґарет Айзенгарт. Її слова зустріли добродушним сміхом, який, проте, тривав недовго. Люди думали про те, що Вовки все-таки можуть перемогти й тоді половина дітей з тих, хто проведе Вовчий вечір на зеленому моріжку біля Павільйона, за тиждень чи два не пам'ятатимуть своїх імен, не кажучи вже про те, що вони їли.

— Я б хотів, щоб вони переночували тут і завтра ми вирушили рано, — сказав Роланд. — Судячи з того, що мені розповідали, годі визначити, коли саме прийдуть Вовки: на світанку, вранці чи в розпал дня. Ми виглядатимемо по-дурному, якщо вони прийдуть дуже рано й упіймають їх тут, усіх разом.

— А що, як вони прийдуть на день раніше? — в'їдливо викрикнув Ебен Тук. — Чи опівночі?

— Це неможливо, — відповів Роланд. І розповідь Джеймі Джефордса додавала йому впевненості в цьому. Лише одна-єдина причина дозволяла Енді й Бенові Слайтмену розгулювати Кальєю наступні п'ять днів — слова старого. — Вони приходять здалеку і не весь шлях долають на конях. Їхній розклад визначено заздалегідь.

— А як ти знаєш? — спитав Луїс Гейкокс.

— Краще не будемо зараз про це. Хтозна, може, у Вовків довгі вуха.

Запала мовчанка — люди обдумували.

— Того ж вечора мені потрібна дюжина підвод, найбільших у Кальї, щоб вивезти дітей на північ. Візників я призначу сам. З ними також поїдуть доглядачі для дітей, які залишаться з ними. Куди саме вони їдуть — не питайте. Про це теж краще не говорити.

Авжеж, більшість вважали, що знають, куди повезуть дітей: до старої «Глорії». Чутки швидко облетіли село, як і думав Роланд. Бен Слайтмен вважав, що сховок буде трохи далі — в «Червоному птахові-2», на південь від «Глорії». І це теж було чудово.

— Не слухайте його, фолькен, прошу! — закричав Джордж Телфорд. — А як слухаєте, то заради своїх душ і життя цього містечка, не робіть цього! Він говорить як божевільний! Ми вже пробували сховати дітей, нічого не вийшло! А якби й вийшло, Вовки б спалили тут усе дощенту, аби помститися…

— Мовчи, боягузе, — обірвав його Хенчик сухим, як удар батога, голосом.

Телфорд поривався ще щось сказати, але його найстарший син узяв його за лікоть і змусив замовкнути. І вчасно, бо знову затупотіли шорбутси. Телфорд глянув на Айзенгарта, і в погляді читалося: «Хоч ти мене підтримай. Не може бути, щоб ти став на бік цього божевілля!»

Великий скотар похитав головою.

— Не дивися на мене так, Джордже. Я стою за свою дружину, а вона — за Ельда.

Ці слова зустріли оплесками. Роланд дочекався, поки вони вщухнуть.

— Телфорд каже правду. Найпевніше, Вовки знатимуть, де ми сховали дітей. Та коли вони прийдуть туди, їх зустріне мій ка-тет. Ми вже не вперше маємо справу з такими, як вони.

Юрба схвально загула. Знову затупотіли чоботи. Ритмічно заплескали в долоні. Телфорд і Ебен Тук роззиралися довкола наляканими очима, як люди, що прокинулися в божевільні.

Коли Павільйон знову затих, Роланд сказав:

— Дехто з громади погодився вийти на бій разом з нами, це фольки з хорошою зброєю. Знову ж таки, зараз про це говорити не варто. — Та, звісно, слово жіночого роду все сказало навіть тим, хто ще не знав про Сестер Орізи. Едді вкотре подивувався майстерності, з якою Роланд схиляв їх на свій бік. Він глянув на Сюзанну, та підкотила очі й усміхнулася йому. Але її рука, коли вона стиснула його передпліччя, була холодною. Їй хотілося якнайшвидше це відбути. Й Едді чудово її розумів.

Телфорд спробував востаннє.

— Люди, послухайте мене! Усе це вже перепробувано!

Відповів йому Джейк Чемберз.

— Але не стрільцями, сей Телфорд.

Натовп шалено затупотів і заплескав на знак схвалення. Щоб утихомирити людей, Роландові довелося підняти руки.

— Більшість Вовків поїдуть туди, де, як вони гадають, ховаються діти. Там ми їх і зустрінемо, — сказав він. — Менші загони справді можуть напасти на ферми чи ранчо. Деякі, можливо, проїдуться містечком. І так, без пожеж не обійдеться.

Вони слухали мовчки й поштиво, кивали, здогадуючись, якими будуть наступні слова. Саме так, як йому хотілося.

— Спалений будинок можна відбудувати. Дитину-рунта не повернеш до звичайного життя.

— Еге ж, — кивнула Розаліта. — Її душу теж.

У натовпі забурмотіли, погоджуючись. Здебільшого жінки.

У Кальї Брин Стерджис (як і скрізь) чоловіки в тверезому стані не надто полюбляли розмови про душу.

— А зараз слухайте мене уважно, бо я скажу вам ще одне. Ми точно знаємо, хто такі Вовки. І Джеймі Джефордс підтвердив наші підозри.