Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

рукавички i почала виставляти на тацю миючi засоби, якими наводила чистоту на сходах i в двох

великих кiмнатах фрау Шульце.

Це була взаємовигiдна умова перебування Оксани в помешканнi. По-перше, з вдячностi за старанну

працю, хазяйка знайшла кiлька пристойних родин, в яких Оксана i працювала, по-друге, зменшила

квартирну платню, вирахувавши iз загальної суми цiну Оксаниних послуг. Звiсно, цi умови були

вигiднi перш за все самiй фрау: садiвнику, покоївцi чи прибиральницi i взагалi будь-якiй людинi зi

сторони, довелося б платити вдвiчi чи втричi бiльше. Адже до вартостi їхнiх послуг входили податки,

витрати на страхування працiвника та внесок до пенсiйного фонду. Якщо ж людина, котра займається

господарством, проживає в тому ж будинку, податковi служби нiзащо не доведуть, що тут має мiсце

використання найманої працi. Завжди можна сказати, що квартирант з доброти душевної взявся

впорядкувати садок чи допомагає старiй панi вимити вiкна або розвiсити на них фiранки.

Уранiшнє прибирання в помешканнi забирало багато часу. В першi мiсяцi на це йшло години зо

три. Тепер Оксана призвичаїлася все робити за пiвтори. Попервах не обходилося без курйозiв. Вона

довго не могла второпати, в якого кольору контейнер викидати той чи iнший рiзновид смiття. Цiй

мудрагелi вона вчилася з мiсяць, заглядаючи до шпаргалки, яку написала пiд диктовку фрау Шульце:

до жовтих контейнерiв треба викидати лише пластик, до синiх – папiр, до зелених – «компост»:

заварку, листя, лушпиння вiд овочiв. Усе, що не належить до цих трьох категорiй, скажiмо, старi

колготки, розбитi чашки чи вмiст пилососа – потрапляє в чорнi контейнери. Окремим пунктом йшли

спецiальнi контейнери для скла – вони також розподiлялися на три групи: для бiлого (молочнi пляшки

та банки), коричневого (коньяк, пиво) i зеленого (вино), а також – баки для бляшанок. Тепер вона

миттєво сортувала смiття – i їй це навiть подобалося.

Оксана пiдiйшла до дверей фрау Шульце i не встигла глянути на годинник – мало бути за п'ять

хвилин на сьому – як пунктуальна стара панi сама вийшла до холу з фiлiжанкою кави. Пiд час

прибирання вона завжди виходила i сiдала в холi, позираючи у вiкно, гортаючи газету i п'ючи мiцну

каву.

Оксана привiталась i увiйшла до кiмнати. Робила все автоматично – старанно i чiтко. Кожна рiч

мала стояти на своєму мiсцi. А речей i рiзних дрiбничок тут було багато – не дай Боже зачепити хоч

одну! На нiчному столику стояла велика свiтлина покiйного чоловiка хазяйки – заможного ювелiра,

завдяки якому фрау i має цей «маєток». Оксана зiтхнула i ввiмкнула пилосос...

Фрау Шульце пiдiйшла тихо i стала за її спиною в той момент, коли вона задивилась на великий

портрет молодої жiнки, що висiв над лiжком. Довкола витонченого обличчя жiнки ореолом свiтилося

бiляве волосся, в руках вона тримала червону троянду. I посмiхалась. Але посмiшка була сумною i не

пасувала до виразу великих, дивного – «з золотинкою» – кольору очей. Оксана завжди задивлялася на

цей портрет, вiн заворожував її ось цим своїм виразом – сумнi очi i нiби примусово розтягнутi в

посмiшку вуста.

– Погана робота, чи не так? – сказала фрау Шульце. – Я її нiколи не любила. I ця квiтка в руках –

вершина несмаку. Але так хотiв чоловiк.

Оксана здригнулася вiд несподiванки. Шанобливо обернулась:

– Ну що ви, фрау Шульце! Менi дуже подобається. Особливо очi. Вони у вас зовсiм не змiнилися...

– Гарна посмiшка при поганiй грi... – пробурмотiла стара.

Оксана знизала плечима i почала обмахувати фарфоровi дрiбнички пухнастою щiткою. Вона не

любила, коли хазяйка спостерiгає за прибиранням – раптом зробить щось не так чи залишить пил у

кутку пiдвiконня. Але фрау не йшла. Мабуть, захотiла потеревенити.

– А вам доводилось зберiгати посмiшку, коли життя програне? – запитала вона.

Оксана зупинилась i уважно поглянула на неї.

– Так, – сказала вона. – I дуже часто. Але звiдки ви знаєте, що так буває?

– Знаю. А ще знаю, що вам ще зарано почуватися в програшi.

Оксана здивовано подивилась на фрау – що вона може про неї знати?..

– Я почуваюсь нормально, – вiдповiла вона, продовжуючи обмахувати статуетки.

– Тодi вибачте. Не заважатиму вам.

Фрау вийшла, припадаючи на одну ногу. Оксана ще раз поглянула на портрет: що робить з людьми

час! Невже колись i вона стане такою – немiчною, у зморшках, з купою болячок i спогадами, якi

нiкому не потрiбнi. А головне – з цим вiчним «лiхтариком болю» i порожнечею в грудях. Оксана

поглянула на себе в дзеркало, розтягнула вуста в посмiшку – i вираз її обличчя став подiбним до

виразу жiночого обличчя на портретi. Так, ще рано почуватися в програшi. Ще є час...

Цього дня, прибравши в кiмнатах домовласницi, Оксана:

а) посортувала i винесла три вiдра використаного медичного причандалля гера Отто;

б) вiдскоблила пiдлогу пiд його лiжком вiд засохлої плями сечi – вочевидь, хворий не дочекався

судна вiд племiнника, з яким мешкав;

в) вимила, змастила i перебинтувала ноги старого, рани на яких страшенно смердiли i сочилися

бiлою рiдиною;

г) чотири рази прочитала йому «Послання до фiлiстимлян»;

д) зварила обiд i нагодувала ним гера Отто через катетер;

е) безрезультатно тричi висаджувала старого на судно, аж доки не зробила клiзму, на що

старенький зреагував надто бурхливо: довелося знову перестеляти постiль i мити пiдлогу;

ж) випрала бiлизну, котра все одно утримувала запах старостi i мiазмiв...

Коли алфавiт вичерпався, пiшли самi «пункти», якi ще треба було виконати пiсля чергування у

хворого: