Як ми говоримо

Отож, у газетній фразі треба було написати: «…а спитати б – для кого…»

На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.

Підозрівати, запідозрювати, гадки не мати, на думку не спадати

Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою «припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії»: «Підозріваю, що він – підкуплений» (І. Франко); «Пам'ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли» (Марко Вовчок).

У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: «Він не запідозрював того, що його «Світлана»(моточовен) вже розвила найвищу швидкість». Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати («Не журиться Катерина і гадки не має». – Т. Шевченко), на думку не спадати («Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає». – З живих уст).

Повезти, пощастити, поталанити

Дієслово повезти має свої синоніми пощастити («Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу…» – М. Коцюбинський; «Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!» – А. Головко), поталанити («Еге–ге! поталанило мені, – радіє старий», – М. Коцюбинський). Останнім часом воно витискує ці синоніми: «Дивись, як йому повезло: купив один квиток і виграв «Ниву».

Основне значення дієслова повезти – «почати переміщати що–небудь транспортним засобом» («Порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю». – М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках послугуватись дієсловами пощастити, поталанити: «Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток і виграв «Ниву»?

Повстати (повставати) й постати (поставати)

Дехто не розрізняє схожих слів повстати й постати, через те каже: «Отоді передо мною повстала проблема – як мені жити в такому становищі далі?»

Слова повставати, повстати означають «підніматися (піднятися), вставати (встати) відразу кільком людям»: «Повставали з-за столу, подякували хазяїнові» (Панас Мирний), «пробуджуватися (пробудитися) до активних дій», «учиняти (учинити) заколот, повстання», «діяти (подіяти) вороже до когось»: «І соромно мені вам зізнаватися, що повстав я проти шлюбу» (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають «виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)»: «Силами ентузіастів–запоріжбудівців постала з руїн «Теплоелектроцентраль» (Остап Вишня); «Ні, я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала» (Леся Українка).

З цього видно, що в першій помилковій фразі треба було сказати: «Отоді передо мною постала проблема…»

Показувати (подавати) вигляд – давати взнаки, навзнаки не давати

Через незнання української фразеології дехто механічно переносить в українську мову російські вислови, надаючи їм нібито української зовнішності. Отак російські вислови показывать вид, не показывать вида перекладають: «Він показував вигляд, наче все розуміє»; «Вона й вигляду не подала, що образилася». Проте є давні українські вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грінченка); навзнаки не давати (Словник за редакцією А. Кримського). Отже, треба казати: «Він дає взнаки, наче все розуміє»; «Вона й навзнаки не дала, що образилась».

Поширювати й розповсюджувати

Дієслова поширювати й розповсюджувати часто плутають і ставлять їх не там, де слід: «Із нового року в нас на тридцять примірників більше поширили журнал «Жовтень»; «Досвід передовиків став швидко розповсюджуватися по всій області» .

Дієслово поширювати означає «збільшувати в обсязі, в масі чи просторі»: «Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашій душі» (Леся Українка); аналогічне значення має й зворотна форма цього дієслова – поширюватися: «Мабуть, ніде доцільна думка, свіжа ініціатива не поширюється з такою блискавичною швидкістю, як на фронті» (О. Гончар).

Дієслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає «розподіляти (розподілятися) по багатьох місцях чи скрізь, але не суцільною масою, а окремими предметами з маси»: «Зараз будемо вивчати, як бур'яни розповсюджують своє насіння» (О. Донченко); «Ми розповсюдили в нашому селі багато примірників Шевченкового «Кобзаря» (з живих уст).

Отже, в перших двох фразах треба було написати: «на тридцять примірників більше розповсюдили журнал», «Досвід передовиків став швидко поширюватись».

Почати (починати) й стати (ставати)

Часто на письмі й в усному мовленні надуживають дієсловом почати (починати): «Одержавши цю звістку, Галя почала плакати»; «Почувши це, він почав сміятися», – хоч це дієслово має далеко вужчу сферу вживання, ніж відповідні слова в російській мові начать (начинать), де цілком природно звучать фрази: «Получив это известие, Галя начала плакать»; «Услышав это, он начал смеяться». В українській класичній літературі й фольклорі дієслово почати виступає тоді коли мовиться про початок якоїсь дії: «Коли почав орать, так у сопілку не грать» (М. Номис); «А Настя вже шістнадцятий рочок починає» (Марко Вовчок). Коли в фразі нема наголошення про початок дії, а мовиться про якусь дію взагалі чи про перехід від одної дії до другої, тоді наша класика й фольклор уживали дієслова стати: «Стала вона до діброви учащати» (Марко Вовчок); «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (народна пісня); «Ой став козак цар–зілля копати стала над ним зозуля кувати» (народна пісня).

Привести й призвести

Дієслова привести й призвести – дуже подібні одне до одного, й, мабуть, тому трапляються помилки, коли дієслово привести виступає замість призвести: «Ця задавнена хвороба привела до ускладнень і трагічного кінця».

Дієслово привести ставимо в його безпосередньому значенні: «І справді: чому вона не йде? Ходімо силою її приведемо» (Панас Мирний), – або в переносному значенні – «породити»: «Один у другого питаєм, нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?» (Т. Шевченко), – чи в таких висловах, як привести до пам'яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо. А коли мовиться про щось таке, що спричинилось до певних неґативних наслідків, тоді послугуються дієсловом призвести: «Рана загоювалась, але виснаження і застуда призвели до захворювання на туберкульоз» (С. Скляренко). Отож, у наведеній вище фразі треба було поставити дієслово призвести: «задавнена хвороба призвела до ускладнень…».

Приймати участь – брати участь, приймати пропозицію – ухвалювати пропозицію

Недобре надруковано в одній районній газеті: «У збиральній кампанії прийняли участь не тільки школярі, а й старі люди села». Тут треба було написати взяли участь, як і в інших аналогічних випадках: «Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі» (А. Шиян).

Дієслово приймати буде слушне там, де воно має значення «одержувати, перебирати» («Месники дужі приймуть мою зброю». – Леся Українка), «брати» («Ну, нема часу балакати, – приймай гроші». – Словник Б. Грінченка), «зачислювати до установи, закладу, організації» («Приймали там мене в селі до комсомольських лав». – М. Нагнибіда), «давати комусь притулок, пригощати» («Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу». – Панас Мирний), «уважати за когось» («То ви мене приймаєте за вітрогонку?» – І. Нечуй–Левицький), «забирати» («Лаврін прийняв драбину». – І. Нечуй–Левицький).

Негаразд буде по–українському сказати прийняти пропозицію; треба – схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставились до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, якщо пропозиція стала резолюцією зборів. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще користуватись тільки дієсловом ухвалити або постановити: «Учора на зборах ухвалили колгоспники відправити в Ленінград вагон кавунів та динь» (О. Донченко).

Присвоїти й надати