Як ми говоримо

Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.

З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати[Пишемо вживатий уживати, вчитий учитизалежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).] («Горілки не вживав так, щоб через край». – Г. Квітка–Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися(«Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти». – Панас Мирний; «Малих діток доглядала, звичаю навчала». – Т. Шевченко); глядіти, доглядати(«Гляди, як ока в голові». – М. Номис); грати, гуляти– з прийменником у( в) («Діти бігають, гуляють у ціці–баби, в хрещика». – Б. Грінченко; «Будемо грати в свого козиря». – Б. Грінченко), завдавати(«Не завдавай мені сорому при чужих людях». – І. Нечуй–Левицький), заживати(«Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба–солі заживати». – Народна пісня), запобігати(«Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати». – П. Куліш), зазнавати, зазнати(«Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають». – Народна пісня), пильнувати(«Бабуся пильнує малої». – Марко Вовчок), послухати, послухатися(«Послухали доброї поради високошановного народолюбця». – Б. Грінченко).

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися(«Панночки сподіваємось». – Марко Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід». – Приповідка), чекати(«…хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи». – О. Довженко; «Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини». – Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю». – В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидатикерують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти(«Чужий біль нікому не болить». – М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання». – І. Франко), а також виступати з прийменником у( в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої». – М. Коцюбинський), вибачати(«Подорожньому і Бог вибачає». – М. Номис), прощати(«Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині». – І. Нечуй–Левицький), дякувати(«Дякую тобі, Іване, – промовила вона». – І. Франко), віддячити( оддячити) («Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист». – М. Коцюбинський).

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити(«Зрадив мене милий». – Народна пісня), опанувати(«І пустиню опанують веселії села». – Т. Шевченко), радити, порадити(«Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить». – Т. Шевченко; «Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати». – Народна пісня). Тепер при дієслові радити( порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку («Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку». – «Літературна газета»).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником застоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути(«Ще й на весіллі в його дочки за дружку була». – І. Нечуй–Левицький), стати(«Він мені за дитину рідну став». – Марко Вовчок), правити(«Скриня моя за стіл править». – Ганна Барвінок), мати(«Мене його батько не хоче за невістку мати». – Панас Мирний), вважати(«Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш». – Леся Українка; «Лаврін уже вважав себе за господаря». – І. Нечуй–Левицький). Дієслово вважатизрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку («Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть». – М. Рильський).

Згадані дієслова бути, стати, правити, матиз іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника зай керують іменниками в інших відмінках: «А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку–одиначку» (Марко Вовчок); «Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем» (І. Нечуй–Левицький); «А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?» (Т. Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником настоять дієслова: бачити(бачити на власні очі, а не власними очима!) («А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив». – М. Рильський), чути(чути на власні вуха), грати(«Та й найняла козаченька на скрипочку грати». – Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово гратикерує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися(«На велику худобу батьківську її заздрились». – Б. Грінченко), змилосердитися(«Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь». – Б. Грінченко), плакатися(«Не плачся на моє горе». – Марко Вовчок), розстаратися(«Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку». – Б. Грінченко), слабувати(«Слабує на очі». – Б. Грінченко), хворіти(«…деякі пухлини, на які хворіють люди, – теж вірусного походження». – «Наука і життя») .

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятисяв значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода». – І. Багмут; «Ладозьке озеро бралося кригою». – Ю. Смолич; «Нога в хлопця взялася синіми плямами». – О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчатиякоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою». – Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій», замість: «Я вмію читати англійською мовою (або по–англійському), а говорити можу й німецькою (або по–німецькому)»; одружитися з кимось(іноді женитися), а не на комусь(Оженився з Палажчиною дочкою». – І. Нечуй–Левицький; «Софія одружилась з Ізаровим». – А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь(«Їде чумак шістьма парами». – Б. Грінченко; «Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець». – І. Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, встоять дієслова: знати, пізнати(«Знати пана по халявах». — Прислів'я; «Пізнати ворону по пір'ю». – Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь(«Теля не знається на пирогах». – Прислів'я; «На рибі теж розумітися треба», – Ю. Збанацький), кохатися в чомусь(«У химерному кохатися, видумки сплітати». – Б. Грінченко), вибачати на слові(«Вибачайте, люди добрі, на цім слові». – Марко Вовчок); бути певниміз прийменником на(«Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко». – Марко Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах». – М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить». – О. Досвітній).

ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄСЛІВ

Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати над собою

«Незнайомець узяв себе в руки й, намагаючись бути спокійним, казав далі…» – читаємо в сучасному оповіданні. Але по–українському можна взяти в руки щось або когось, тільки не себе: «Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки!» (Леся Українка). Коли доводиться сказати по–українському відповідно до російських висловів взять себя в руки, овладеть собой, то треба вдаватись до таких українських висловів: опанувати себе, запанувати над собою(Словник за редакцією А. Кримського).

Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати

Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: «Я вибачаюся». Так сказати не можна, бо частка — с яозначає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте меніабо я перепрошую. Цей останній зворот – характерний для подільського, волинського та інших південно–західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.