Як ми говоримо

Основне значення дієслова займатися – «починати горіти, спалахувати»: «І в той час скирти і клуня зайнялися» (Т. Шевченко). Значення цього дієслова часом поширювали, вживаючи стосовно навчання: «Революцією я тоді не займався, проте зовсім темним не був, читав різні книжки…» (Ю. Яновський).

Є багато висловів, які можуть заміняти дієслово займатися: жити з чогось або чимось («І дід, і батько його жили з кравецтва». – З живих уст; «Він живе хліборобством». – Б. Грінченко), трудитися чимось («У нас тут усі трудяться гончарством». – Із живих уст), робити щось («Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити». – І. Котляревський).

Усі ці вислови, взяті з народних джерел, цілком можуть замінити оті штучні конструкції з дієсловом займатися на зразок «займатися кравецтвом», «займатися хліборобством».

Замість казати: «Брат зараз займається й не може піти в кіно», – слід: «брат зараз працює», замість: «Треба займатись самим собою», – правильніше: «треба заходитись коло самого себе» або: «треба взятися за самого себе».

Заказати (заказувати), замовити (замовляти)

Хоч на цих двох словах, що мають різне значення, – заказати й замовити – не випадало б помилятись людям, однак помиляються, як це чуємо часом з уст, а то й читаємо в сучасній літературі, наприклад, у такій фразі: «Вони сіли за вільний стіл і заказали собі пива й раків».

Слова заказати, заказувати означають «наказувати щось комусь» («Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти». – М. Маркович) або «забороняти комусь щось» («Та й де той пан, що нам закаже і думать так і говорить?» – Т. Шевченко). А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку, що його просять продати або зробити, тоді треба ставити слова замовити, замовляти, наприклад: «Солодка прохолода принаджувала гостей, і вони, замовивши собі каву, мостились біля вікна або сідали на веранді» (М. Коцюбинський); «Замовив оце шевцеві пошити нові чоботи» (з живих уст).

Слова замовляти, замовити трапляються ще в народних повір'ях як засіб знімати біль або лікувати хвороби: «Та не замовляйте зуби – не болять» (М. Номис), «Стара ненька говорила, що він уміє замовляти, що наслано на дитя лихими людьми» (І. Нечуй–Левицький). З цього видно, що в наведеній помилковій фразі треба було написати: «…замовили собі пива й раків».

Залишати й покидати

Часто думають, що слова залишати й покидати є абсолютні синоніми, між якими нема різниці, а тому, мовляв, до них можна вдаватись довільно; ба навіть спостерігаємо, як дієслово залишати, іноді на шкоду стилю викладу, майже витиснуло покидати, яке стало траплятися в нас дуже рідко.

Візьмімо фрази з газетного повідомлення: «Радянські кораблі, залишаючи гостинні береги Куби, лишили по собі добру пам'ять», – і з уст: «Він залишив її саму з малою дитиною». Не кажучи про те, що замість слова пам'ять у першій фразі краще було б поставити слова згадки, спогади, спомини, ми відчуваємо якусь неприродність у використанні дієслова залишати. Коли мовиться, що хтось надовго або й зовсім від'їздить чи відходить від когось або чогось, тоді треба ставити дієслово покидати: «Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!» (народна пісня); «Під гаєм хтось огонь покинув» (Л. Глібов). А коли йдеться про почуття або речі, що лишаються після когось, або в значенні «бажаючи припинити, урвати щось», тоді слушне буде дієслово залишати: «Ніхто не залишить свого кохання» (Марко Вовчок); «Він залишив дітям велику спадщину» (Словник за редакцією А. Кримського); «Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити» (Леся Українка).

Тим-то в першій помилковій фразі треба було написати: «Радянські кораблі, покидаючи гостинні береги Куби…», – а в другій сказати: «Він покинув її саму…».

Залицятися, упадати, доглядати, ходити

Для українських дієслів залицятися (до когось), упадати (біля когось), доглядати (когось), ходити (коло когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Однак російське дієслово ухаживать може бути відповідником до кожного з наведених українських дієслів, зате не кожне з них відповідає російському ухаживать. Якщо, приміром, цілком природно по–українському звучать фрази: «Ні, ти насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся» (І. Франко), – або «Чоловіка стрінула… як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього…» (І. Ле), – то ніяк не можна сказати: «Хворий був у тяжкому стані, й тому коло нього треба було ввесь час упадати».

Дієслова залицятись, упадати належать до семантичної групи, об'єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дитини, людини, що опинилася в безпорадному стані, або хворого, там треба вживати дієслів доглядати, ходити: «А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину…» (Панас Мирний); «Стара циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля» (М. Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, в українській мові дехто зрідка вдається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: «Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати», – замість правильного «нема кому доглядати її» або «нема кому ходити коло неї».

Збутися й здійснитися, справдитися

Слово збутися в значенні «здійснитися» дедалі більше з'являється на сторінках газет, художньої літератури й публіцистики, знімаючи з ужитку давні українські слова здійснити й справдитись, як це бачимо хоча б у фразі, взятій із газетної статті: «Пророцтво Кобзаря збулося: творчість Котляревського мала дійовий вплив на розвиток нової української літератури».

А тим часом слово збутись відповідає насамперед російським избавиться, освободиться, отделаться: «Біда здибає легко, та трудно її збутись» (М. Номис); «Так вони й липнуть до того, як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися» (Марко Вовчок); «Брянський допомагав Васі збутися легковажних підозр» (О. Гончар).

Наша класична література й фольклор, відповідно до російських сбыться, осуществиться, користувалися словами здійснитися («Що недавно бачив у мріях, тепер здійснилось». – М. Коцюбинський), справдитися («Той сон твій справдиться». – Т. Шевченко). Чи варто заради двозначного слова збутися в значенні російських осуществиться, сбыться нехтувати й навіть забувати давні українські слова? Певно, що ні.

Здійснити, справдити, учинити, зробити, накоїти

«П'яні молодики здійснили цей зухвалий злочин»; «Йому соромно за здійснений злочин», – читаємо в газетній замітці й дивуємось, навіщо тут ці врочисті слова здійснити й здійснений, коли оповідається про такі мерзенні вчинки, як злочини? Невже в нашій мові нема інших, підхожих слів? Адже дієслово здійснити або справдити каже про те, що якусь ідею чи думку, довгий час далеку від дійсності, пощастило, нарешті, обернути в дійсність: «Піонери Остерського району на Чернігівщині здійснили похід слідами партизанських загонів Великої Вітчизняної війни» («Літературна газета»); «Так сказати міг би я, але де сила, щоб оте справдити?» (В. Самійленко).

Навпаки, там, де кажемо про якусь звичайну побутову дію, а тим більше про якесь неподобство, дієслова здійснити, справдити не підходять і треба вдаватись до інших: учинити («Скільки не відмовлялась Палажка, мусила признатись, який їй бешкет учинили парубки; як їй уразили серце». – Ганна Барвінок; «Хто сміє тут крамолу учиняти і сварами бентежити народ?» – І. Кочерга), зробити («його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду». – М. Коцюбинський), накоїти «А тепер накоїв біди, клопоту, хоч у хату не входь». – К. Гордієнко.)