Ярослав Мудрий

Повiр, скарбiв таких менi не треба.

Коли вже хочеш, привези менi

З того Дамаска, де пiд ясним небом

Почив спiвець великий Iоанн,

З його могили рожу чи тюльпан.

IV

Ця розмова раптом перебивається галасом i криками, i на луг ввалюється цiла юрба збуджених людей: теслi з сокирами i пилами, каменщики з молотками i шпаглями та iншi. На чолi натовпу каменщик Журейко, вродливий, ставний, чорнобородий муж. Вiн веде пiд руку Людомира, сивого дiда, за яким iде Милуша, гарна дiвчина в простому селянському одязi - бiлiй сорочцi i барвистiй чорно-червонiй запасцi. Тут же двоє селян тримають зв'язаного молодого варяга Турвальда. Далi Слав'ята i Микита.

Г о л о с и з н а т о в п у

– Суда i правди! Покарай його!

– Казни убивцю! Годi вже терпiти!

– Геть кривдникiв!

Мирослав i варта, що вийшли з замку, марно намагаються вiдтiснити юрбу.

М и р о с л а в

Назад! Не можна тут!

Вертайтеся! Як смiєте свавiльно

Пiд теремом збиратись i кричать!

По що прийшли?

Ж у р е й к о

По суд i правду княжу!

Суда i правди вимагаєм ми!

Вбiгають кiлька варягiв i кидаються на визвiл Турвальда, оголивши мечi.

В а р я г и

Тримайсь, Турвальде! Розв'яжiть його!

Або негайно всiх вас тут...

Г а р а л ь д

(миттю кидається до варягiв).

Назад!

Варяги з сухим ремством вiдступають. Єлизавета йде до брами.

Г о л о с и

– Суда i правди! Покарать злочинця!

– - Суда i правди! Правди i суда!

– Казни убивцю! Геть варягiв!

З брами виходить Ярослав. За ним Iнгiгерда, Анна i дехто з дружини.

Я р о с л а в

(пiдiймає руку).

Тихо!

Гомiн негайно вщухає.

Я р о с л а в

(гнiвно).

Хто смiє тут крамолу учиняти

I сварами бентежити народ?

Чого вам треба?

Ж у р е й к о

(виступає вперед).

Правди i суда!

(Пiдводить Милушу i Людомира).

У цих людей убито сина й брата.

Убивця тут. Отой варяг.

Я р о с л а в

Хто послуг?

Ж у р е й к о

Увесь народ! Всi бачили, як вiн

Цю дiвчину в селi хотiв покривдить,

А брат обстав, то вiн його убив

Ранiш, нiж люди встигли, схаменутись.

Л ю д о м и р

Єдиний син, надiя вся моя,

Єдина, що на старостi лишилась...

Було ще два... але обидва тi

На Судомирi-рiчцi в жаркiй сiчi

За тебе, княже, разом полягли.

Еге, тодi... На Судомирi-рiчцi,

Коли ти з Брячиславом воював.

А це один... найменший... Де ж та правда?

За вiщо ж вiн загинув? Добрий був

I лагiдний... та не стерпiв наруги...

За це погиб... за правду...

Ж у р е й к о

Чуєш, князь?

Я р о с л а в

Я чую все. А ти ж бо тут при чому?

Тебе я знаю. Каменщик єси,

З отих майстрiв, що храм новий будують.

Чого прибiг?

Ж у р е й ко

Моя то лада, княже,

I за її я мушу встати честь.

Я р о с л а в

(гнiвно).

Ти мусиш храм усердно будувати,

А ти ще всiх з роботи позривав!

Ж у р е й к о

(хмуро).

Ранiш нiж храми будувать святi,

Годиться правду ствердити в життi.

Я р о с л а в

(гнiвно).

Подякуй лиш, що твердi вашi шиї

Згинаю в храмах я пред олтарем,

А не на торзi княжеським мечем.

Нехай вас учать словеса святiї.

Ну, то чого ж ти хочеш зараз?

Ж у р е й к о

Помсти.

Казни його - ти ж згадував про меч.

Я р о с л а в

Чого ж ти сам не покарав його?

Твоє було це право.

Ж у р е й к о

Не було

Мене в той час. Коли його зв'язали,

Не мiг же я такого убивать!

Л ю д о м и р

Всiх треба їх од нас повиганяти,

Бо кривди лиш i сором.

Я р о с л а в

(про себе).

Боже правий,

Як важко це - творити правий суд...

I де цiна життю! Його ж не вернеш

Нi золотом, нi кров'ю. Лиш одна

В цiм правда є - щоб трепетали злi

I тиша панувала на землi. '

I н г i г е р д а

(що помiтила вагання Ярослава).

Дозволь тобi порадити, мiй княже,

Адже ж Гаральд поїде, то нехай

Пролита кров човна його не тяжить,

I вирою 1 ти вбивцю покарай.

Хай золотом вiдкупиться.

1 Вира - грошова кара, встановлена в "Руськiй правдi" Ярослава.

Я р о с л а в

(спалахує гнiвом).

Ти знов

За цих заброд-варягiв обстаєш,

Як в Новгородi, де лилася кров

Моїх мужiв, ошуканих за те ж!

Не буде ж так! Отець мiй Володимир,

Коли поклав змiцнити на землi мир,

Сокирою розбiйникiв карав!

Урун! Слав'ято! Плаху та сокиру!

Вам Ярослав затвердив правду-виру,

То правду-меч покаже Ярослав!

Є л и з а в е т а

(кидається до батька),

Нi, нi, не треба кровi, тату милий!

I Володимир потiм скасував

На смерть карати. То i ти помилуй!

Нехай-бо мудрим буде Ярослав,

Яким народ уже тебе назвав!

(Звертається до Людомира).

Прости i ти злочинця, дiду любий!

Навiщо кров? Вона ж не верне згуби

I сина вже твого не воскресить.

Л ю д о м и р

(розчулений).

Хай буде так, дитиночко ласкава,

Мов сонечко, ти сяєш на землi...

Хай доленька ясна тобi щастить

I лада любого Даждьбог тобi пошли.

Я р о с л а в

Да буде так. То розв'яжiть його

I хай заплатить вiсiмдесят гривен -

Подвiйну виру.

В натовпi глухе ремство.

Ж у р е й к о

(хмуро).

То неправий суд.

Я р о с л а в

Ти, каменщик, коли будуєш церкву,