Язиката Хвеська

— А ти про що? Я дуже хочу, це — правда.

— Поки ти мені все про того трупа-втікача не розкажеш, можен ні на що не розраховувати!

Ірина сіла на ліжку, сперлася спиною об спинку і прикрилася ковдрою. У цих жестах читалася образа.

— Слухай, Ір, ну це все не серйозно. Ти цьому віриш?

— Весь Київ вірить!

— Весь Київ у що завгодно повірить. У Білого ж Чаклуна повірили? Повірили…

— Так що, — Ірина інтимно нахилилася до Максима, — з жіночим трупом така сама розводка, як із Білим Чаклуном?

— Навіть краща! — Максим теж сів на ліжку, гордо розправив плечі.

Випитий коньяк ще грав у нього в голові. Шалений секс розслабив. Перспектива повторення взагалі стирала будь-які застереження. Зараз, трошки, зовсім трошки п'яний, щасливий і гордий за себе, Бойко взагалі нічого не боявся. З рештою, дружина має знати, який у неї розумний та винахідливий чоловік.

— Там усе з прибиральниці почалося, тьоті Галі, — почав він, захоплюючись із кожною фразою. — Мегера ще та. Звільняюся, каже, бо зарплата в неї, бач, мала. Та й нам зарплатою пригрозили: мовляв, тираж падає, не буде сенсації — не буде зарплати в понеділок. Тут іще тьотя Галя зі своєю шваброю. Бачила, каже, тільки що бачила — і вже нема! Ну…

— … ну, і ти прикинь, Ксюх, з трупом такий самий принцип діє! Його бачили, але його нема! Ну от нема і все! Що вони зробили, знаєш?

Максим, розказавши Ірині все, провівши другий бурхливий сексуальний раунд і остаточно виснажившись, уже спав і бачив кольорові сни. А Ірина, навпаки, від почутого втратила бажання спати. Накинувши халат і зачинившись у ванній, вона пустила воду, додала заспокійливого екстракту на основі морської солі, і, зовсім не боячись розбудити подружку, тут же, в ванній, набрала її номер.

Ірину розпирало. Інформація текла з неї, мов струмінь гарячої води з крану.

— Це, Ксюх, тільки мій Макс міг таке нагадючити! Що вони роблять, можеш уявити? А ти спробуй, уяви. Вони дали прибиральниці тьоті Галі п'ятдесят баксів. Вона у вівторок рано лягла під кущами. Їй залили голову томатним соком. За це вона, правда, ще грошей захотіла, але потім із начальством якось домовилися. Бо, як Макс казав, на той момент їй самій сподобалося гратися! Чому? Бо це ментів дурити! Їхня тьотя Галя довго в кадебе прибиральницею працювала, стала за переконанням справжньою чекісткою, а чекісти, Ксюх, ментів ненавидять. Прибиральниця була довольна, як слон! Далі так: Вова Смик, фотохудожник їхній, клацнув жінку під кущем і ментів викликав! Поки вони їхали, тьотя Галя сік обтерла, підвелася і швиденько пішла. Там же поруч Костя Бабкін, ну, знаєш, той придурок, з яким Катя наша колись розвелася… Ага, так він там поруч товкся, заради загальної справи пальця врізав і накапав на травичку. Аби було щось схоже на кров. Ну, ти оцінила!

Побовтавши в воді рукою, Ірина закрутила кран.

— Ось так легким порухом рухи «Фокус-плюс» їхній став центровою газетою. Правильно, Ксюх, ніколи не читай газет. Ага, і «ящика» не дивись! А що міліція? Заяви нема, трупа нема, а раз так — то і справи нема. Тут же головне — сенсація, жирна, жорстка, з кров'ю. Чим не правдивіше виглядає історія, тим швидше в неї вірять. Ніхто не підкопається. Кому воно треба? Сама знаєш, що не кожен день у нас цунамі, землетруси та інопланетяни. А люди хочуть, щоб така хрінь кожен день була. Тільки десь, із кимось, не в них і не з ними. Правильно, дурять людей, Ксюхо, дурять. Зате — як! Я від свого чоловіка просто ух! Знаєш, коли ми тільки почали зустрічатися, він ще не таке вигадував…

Закінчивши звітувати подрузі Ксенії, Іра Бойко скинула халат, залізла в ванну, млосно потягнулася в гарячій воді і не стрималася — набрала номер подруги Каті.

А потім — подруги Тані.

А далі — подруги Олі.

— Звідки інформація? — запитав майор Шалига.

— Сорока на хвості принесла, — про всяк випадок ухилився від прямої відповіді капітан Середа.

Про всяк випадок — бо не хотів без потреби здавати навіть начальству свої джерела інформації. Кожне таке джерело для будь-якого оперативного працівника було воістину золотим.

Шалига замислено постукав кінчиком кулькової ручки по столу. За час, поки Середа розповідав суть газетярської махінації, про яку дізнався невідомо від кого, невідомо як, він устиг намалювати на аркуші паперу череп та перехрещені кістки — старий піратський герб, «Веселий Роджер». Все, що зараз виклав капітан, виглядало так само неймовірно, як і, власне, історія зниклого жіночого трупа. Проте, хоч Середа і не підтвердив слова свого секретного агента жодним реальним доказом, оперативна чуйка підказувала майору Шализі: саме так все і відбулося. Бо інакших пояснень тому, що закрутилося довкола пригоди зі зниклим жіночим трупом, досвідчений сищик просто не бачив.

— Я цю сороку знаю? — поцікавився майор.

— Навряд.

Шалига акуратно згорнув малюнок з піратською емблемою, так само акуратно розірвав його навпіл, потім — ще раз. Клаптики полетіли в пластмасовий кошик для сміття.

— Значить, так, — промовив він. — Знайди цю сороку і попроси, аби вона забралася з міста. На місяць, не менше. Разом зі своїм хвостом. Ясно?

— Не дуже… Це потрібна сорока… Дуже корисна, скрекоче по ділу…

— Або так, або я цю сороку сам знайду. І закрию в такій клітці, з якої вона ніколи не вилетить. І перетвориться там на півника, — для чогось додав Шалига. — Тепер усе ясно?

— Так точно.

Реакція Середи не сподобалася Шализі. Ображений підлеглий — міна сповільненої дії.

— Я поясню, капітане. А ти послухай і заховай свої психи в кишеню, — майор зібрався з думками: — Я, капітане, не хочу, аби про те, що ти мені зараз повідав, скрекотів увесь Київ. Я розберуся з журналюгою сам. І він у мене букви забуде. Вірніше, не так: спочатку сам напише, як усе було, а вже потім нехай абетку забуває. Розумієш, поки що оці новини з сорочого хвоста вартують не більше, ніж їхня історія про ходячій труп. Згоден? — Середа промовчав. — Не згоден, але все одно так є. Якщо піднімати хвилю зараз, буде тільки гірше. Міліція дозволила себе надурити, і перший в черзі лохів — капітан Середа. Тепер згоден?

Трошки подумавши, капітан ствердно кивнув.

— Спочатку він признається. Потім ми по закону закрутимо цій газетці хобот. Так чи ні?

— Так точно, — тепер Середа відповідав більш упевнено і чітко.

— Тому сороку свою, капітане, з Києва все ж таки забери. Хай про цю справу взагалі не скрегоче. Поки діємо не офіційно. Щойно будуть результати — такого млина закрутимо, мало не буде. Фокусникам із цього довбаного «Фокуса» я свою фокуси покажу… Їм сподобається.

Розуміючи, чого від нього зараз чекає ображений в кращих почуттях капітан, Шалига змовницьки підморгнув йому:

— Без помічника мені, ясна річ, не впоратися. Розвалимо писаку вдвох, капітане?

— Мені б його тільки за горло потримати, — кровожерлива посмішка оголила зуби Середи, вкриті жовтавим нальотом зуби затятого курця.

Шалига зняв трубку телефону.

Цей понеділок, на відміну від минулого, для нього особисто починався дуже добре.

А Максим Бойко, варячи собі на кухні ранкову каву, теж не чекав від цього понеділка нічого поганого.

Навпаки — обіцяна і чесно зароблена зарплата мусила бути ще до обіду. Це раз. Оскільки він постарався на минулому тижні, та ще й як постарався, шеф дозволив його мозку працювати в економному режимі. Тепер нехай стараються інші працівники, зокрема — Бабкін із Присяжним. Хтось із них обіцяв роздобути справжню фотографію вовкулаки, і тепер Максим готувався смакувати Тиждень Вовкулаки, який з не меншим успіхом замінить у їхній газети Тиждень Блукаючого Трупа.