Язиката Хвеська

Цю та інші свої думки, названі «думками проти течії», молодик у круглих окулярах сідлав здебільшого тоді, коли напивався.

Напивався цей достойний молодий чоловік досить часто. Що, по-перше, красномовно свідчило про його вік: не той, у якому відчувається виснаженість організму алкоголем, але й не той, який вимагає від людини його професії наслідувати так званій богемній моді та переходити з алкоголю на наркотики. Відповідно, по-друге, звичка до частого вживання алкогольних напоїв різної міцності, і при цьому — досить пристойний зовнішній вигляд, богемний, але не бомжеський, доводили причетність молодика в круглих окулярах до легіону творчої інтелігенції.

Молодик у круглих окулярах був головним режисером, художнім керівником і навіть одним із провідних акторів незалежного і, як він сам визначав, неакадемічного театру «Виклик». А зараз довкола столу в окремому кабінеті затишного заміського ресторану зібралися майже всі основні актори цього театру.

Плюс журналіст Максим Бойко. Заради якого колектив, власне, тут і забрався.

— Так, я попрошу накапати кожному в свою тару! — закликав він на правах керівника і самопризначеного тамади. — Значить, тепер зробили театральний жест, взяли інструменти в руки і випили ще раз за Макса. Старий, ти навіть не уявляєш собі…

— Слухай, може — ну його? — кволо запитав герой вечора.

— Його — це кого?

— Мене. В смислі, ну мене зовсім… Бо я справді нічого особливого не зробив, і взагалі…

— Взагалі, старий, за такі речі гроші беруть! — перебив його молодик у круглих окулярах. — Тому візьми хоча б свою румку і послухай мої щирі, позбавлені неприродного пафосу слова безмежної вдячності, яку ми всі тут присутні…

— Взагалі, Ксюх, за такі речі гроші беруть!

Погляд, яким пронизала Ірина Бойко свого чоловіка, міг би пропалити в людському тілі дірку, наче описаний письменником Толстим тепловий промінь, випущений з гіперболоїду інженера Гаріна. Але не пропалив: Максим лежав на їхньому подружньому ліжку і чмокав губами у міцному п'яному сні.

Чоловік пообіцяв, що вони сходять у кіно на останній сеанс. Недавно йому стукнуло тридцять, і він, само собою, не міг уже застати тих часів, коли молоді люди проводили романтичні вечори, мацаючи один одного на останньому ряду малого залу заштатного кінотеатру. Не зважаючи при цьому ані на перипетії маркізи Анжеліки на її тернистому шляху в Версаль, ані на акробатичні вправи Зорро в чорній масці, ані на крокодилоподібних мешканців якого-небудь іноземного Острова Чудовиськ. Проте ці благословенні часи пережили його батьки, їх застав навіть максимів старший брат, тому Бойко так розписав Ірині всі переваги романтичного вечора на останньому ряду найближчого до їхнього будинку кінотеатру, що вона не встояла — вирішила саме так відсвяткувати третю річницю їхнього знайомства.

Максимові в більшості випадків вдавалося умовити її на якесь ідіотське безумство. Вона була певна: Бойкові треба працювати рекламщиком і писати тексти, які б рекламували засушених кальмарів, хрусткі кукурудзяні палички чи фасовану тараньку. Ці та інші продукти купували б лише заради рекламних оповідань — Максим розповідав і придумував усе так красиво й складно, що в це хотілося вірити. Ось такий його талант привабив Ірину.

Але чоловік і далі працював рядовим кореспондентом жовтої газети з дурнуватою назвою «Фокус-плюс» і, здається, отримував від роботи моральне задоволення. Бо від тих грошей, які йому платили, діставати матеріальне задоволення нормальна людина не могла. І ця обставина, як не дивно, заспокоювала Ірину: якщо вона досі живе з Максимом, значить, тримає їх разом не матеріальна, а духовна складова шлюбу.

Ірина Бойко працювала секретаркою в офісі середньої паршивості і була впевнена, що не втратить роботу. Вона прекрасно знала — ефектна білявка роботу офісної секретарки не втратить навіть у гірші, ніж тепер, часи. Бо її обличчя — це обличчя офісу.

До офісу, де можна побачити красиву білявку, частіше заходять потенційні клієнти.

— Бог із ним, із кіном, Ксюх, ще сходимо! — заперечила Ірина подрузі, кинула на щасливого п'яного чоловіка черговий лютий погляд, і, тримаючи трубку мобільника біля вуха, вийшла з спальні, говорячи на ходу: — Хоча я вже собі планувала, тільки ну його… Розумієш, тут інше: йому поляну накривали. По-ля-ну! З водкою! Вона чогось коштує. Значить, гроші все одно витрачені. Отже, міг, гадюка така, баблом узяти! Знаєш, скільки такі послуги коштують? Ні, це послуги, Ксюх, послуги!

У праведному гніві Ірина не звернула увагу, як уві сні Максим перевернувся на інший бік. Тіло його в результаті трошки посунулося до краю ліжка.

А тим часом Ірина, виливши душу подрузі Ксені, на кухні поставила чайник на газ і, відчуваючи велику потребу продовжити сповідь, набрала номер подруги Каті. З усіма своїми подружками, яких було не менше десятка, Ірина Бойко мала одного мобільного оператора і могла базікати всередині стільникової мережі безкоштовно. Ну, нехай майже безкоштовно.

— Розумієш, Катюх, — пояснювала вона на десятій хвилині розмови, вимикаючи по ходу плакання в дівчачу жилетку вогонь під чайником і заварюючи собі на ніч зеленого чайку з м'ятою, — коли він про оцей свій подвиг, ну, за який його накачали в кабаку, говорив — у нього очі палали! Чесно тобі скажу, тітко — вони в нього так світяться, коли ми з ним цей-во… Ну, ти розумієш, про що я… Ага! Оргазм у нього від цього діла! Та не від цього, йолки зелені! Від того! Добре, добре, слухай, зараз…

Поки Ірина жалілася подрузі Каті на чоловіка, той, ворочаючись на ліжку, підкотися до краю ще ближче. Сонна посмішка зійшла з губ. Максим тихенько застогнав.

А Ірина, допивши в розмові з подругою Катериною одну чашку чаю, тут же заварила собі ще і набрала номер подруги Тетяни. Виклавши їй за п'ять хвилин те, що переповідала Ксені п'ятнадцять, а Каті, відповідно, десять, вона відразу перейшла до суті справи:

— Тобі, Танюх, усе стане ясно з півслова, бо тебе твій по театрах водить. Значить, познайомився мій Бойко з одними акторами. Початківці, незалежний театр «Виклик». Ага, чула! І з якого приводу? О! Що і треба було довести! Правильно, ставлять вони «Калігулу». Як написано в анонсі, за мотивами класичного фільму, знятого на змовлення журналу «Плейбой» і забороненого в Радянському Союзі. Ти бачила так званий класичний фільм? Я теж не бачила. Тому і вистави провалюються: ніхто з тих, хто готовий сьогодні заплатити за квиток у театр «Виклик», поняття не має, чому це так круто — бути забороненим у Радянському Союзі. Правильно, ми з тобою там народилися, тільки я мало що пригадую. Черги за макаронами, горілкою, цигарками і шкарпетками… Ну, не важливо, головне, Танюх — всі на на Віктюка йдуть. А, ти в курсі. Навіть знаєш, чому йдуть? Казав мені Бойко — його наче у Львові заборонили. Так це не так давно і було, я навіть у газетах читала. Коли Віктюка заборонили, а коли — «Калігулу». Коротше, не в тому справа: Бойко мій вирішив цим «викликам» допомогти, бо вони, Танюх, бач, люди хороші! — Ірина перелила заварений чай у кухоль із написом «ІРА» і, пояснивши свої дії необхідністю зняти нервовий стрес, полізла в шафку по шоколадку, далі підтримуючи розмову: — Правильно, я теж так думаю. Хороша людина — не професія…

Виливши душу третій подрузі, Ірина вирішила прийняти ванну, додавши в воду спеціальну заспокійливу олійку. Таке своєрідне заспокійливе їй презентувала подружка Настя. Взявши баночку і згадавши про ту, хто зробив цей подарунок, Ірина пустила воду, розвела в ній ароматну олійку, а потім тут же, в ванній кімнаті, не стрималася — швидко набрала Настин номер.

У спальні Максим вже зсунувся практично на край ліжка. Поганий сон, який змушував стогнати, здимів, поступившись місцем черговому приємному сновидінню. Губи сплячого знову розтягнулися в широкій посмішці. Він навіть щось пробуркотів, та Ірина все одно не чула — тепер історію уважно слухала на тому боці Настя.

— Читала, кажеш? Так я тобі, подруго, зараз очі на оце прочитане відкрию! Коротше, Бойко в своїй газеті пише статтю. Ту, яку ти читала. Точно: виставу молодого незалежного українського театру «Виклик» заборонив особисто президент України Віктор Ющенко! Мовляв, вистава не відповідає поняттям про українську моральність та духовність! Звичайно, не забороняв! Президенту по фігу! Йому болить Трипільська культура, розбудова козацької столиці і Юля на прем'єрській посаді! Навіть спростування не було: хто серйозно сприймає їхню газетку? Вони ж її самі жовтою називають, хоча народу подобається! Ніхто нічого не спростовував, на це і розрахунок був. Тепер, після подібних статейок, що б хто не сказав — все піде в одну топку: душать, мовляв, свободу творчості різні консерваторі и не признаються, козли! Їхній редактор за скандал взагалі бабусю продасть! І свою, і чужу, Настюх, аби ти не сумнівалася! Там у них інтерв'ю з Білим Чаклуном придумали. Чаклуном, білим. Допомагає в кар'єрному зростанні, бізнесі та особистому житті, ага. Тепер у них у редакції телефон не замовкає, а начальство довольне… Ти теж дзвонила?