З історії релігійної думки на Україні

Воно запліднило новими мотивами українське духове життє, світогляд ї творчість та охоронило їх від однобічносте Тому й візантийська ортодоксія, до котрої захотів слідом загнати, з політичних мотивів, український нарід княжий київський уряд, не могла опанувати сього громадянства, перед котрим розгорнулась була ся широка перспектива ріжних вір, ріжних моральних і догматичних систем і в них відчулось, хочби й не дуже свідомо, людське — вселюдське.

Народне українське життє не прийняло ортодоксії і зіс- талось на завсігди при певній духовій і релігійній свободі — ширшім погляді на віру і мораль.

ПБРЕД-ХРИСТИЯНСЬКИЙ РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД.

Для пізнання релігійного світогляду української людности з перед християнізації роспоряжаємо трьома категоріями джерел. Одна — се найстарші звістки чужоземних письменників-сучасників про релігію українських племен, сюди ж можна прилучити також згадки в договорах Руси з Греками в X в., перехованих а наших літописях, бо укладались вони, очивидно Греками, відповідно тому, що знали вони про реліґ'ійні погляди Руси. Друга — се згадки наших писаних памяток з християнських часів, де принагідно споминаються старі реліґ'ійні обряди, або називаються ймення давнійших богів: такі згадки маємо в київських літописях, в проповідях, що докоряли людям за заховуваннє старих поганських обрядів, і в поетичних прикрасах «Слова

13

І

0 полку Ігоревім». Третя — се нинішній народній або недавній обряд, в деяких місцях ще й тепер додержуваний з великою докладністю, в иньших записаний в досить свіжім стані в минулім століттю. Кожда з сих категорій має свої сильні

1 слабі сторони, і сама по собі не може дати образу релігійних поглядів української людности взагалі, і спеціяльно того північно-українського розселення, що перестоявши кольоні- заційні завірюхи, видало з себе нинішній український нарід. Але комбінуючи відомости всіх трьох категорій, можна виробити про се приблизне поняттє.

Найстарша характеристика походить від грецького історика VI в. по Хр. Прокопія і говорить про полудневе розсе- леннє. Прокопій інтересувавсь Словенами і Антами і дає такий начерк їх релігійних поглядів: «Вони признають владикою всіх єдиного бога, що посилає блискавку. Жертвують йому коров та всяку иншу жертву. Якоїсь фатальної долі, котра б мала силу над людьми, вони не признають: коли хтось бачить перед собою видиму смерть, чи в хоробі чи на війні, він обіцює за своє життє жертву богови, як що не пропаде, і спасшися, жертвує обіцяне та й думає, що тією жертвою спас собі життє. Шанують річки, німф та деякі иньші божества, жертвують їм усячину, і з тих жертв ворожать собі.

Щоб відповідно оцінити сю звістку, треба мати на увазі, що вона говорить про розселеннє чорноморське, яке прожило вже не одно століттє поруч гелєнізованої та романізованої людности, отже мабуть не одно й засвоїла від неї; по друге — говорить се письменник-Візантиєць, що привик мислити ідеями християнськими, а поганські явища прирівнювати до близше звісної йому грецької мітольогії. Рахуючись з сими остереженнями, можемо вийняти такі вказівки з його характеристики:

Сі чорноморські Українці вважали проявами найвищої світової сили небо з його явищами, особливо громом-блис- кавицею. Доохрестний світ уявлявсь їм заселеним ріжними божеськими істотами — «даймонія», як їх зве грецьким виразом Прокопій. В світогляді переважали магічні ідеї:

14

чогось фатального, непохитного собі не уявляли, як поганські Греки, за помічю жертв, як їх зве Прокопій — себто реліґ'ійно-маґ'ічних відправ вважали можливим впливати на які будь явища. Спеціяльно Прокопієви було звісне рітуальне споживаннє худоби. Він чув також, що Словени і Анти ворожать з «жертв», себто з ріжної поживи, котру вони з певною, маг'ічною процедурою спо- ряжали для тих таємничих сил, що наповнюють доох- рестний світ.

Звістки пізнійших грецьких та арабських письменників, з кінця IX та з X віку, мають ту слабшу сторону, що при охоті їх можна прикладати і до Українців і до Варягів, котрих тоді було богато в «руських» дружинах. Вони напр. оповідають про сю «Русь», що вона ніколи не піддається ворогам, а в останній біді сама себе забиває, бо вірить, що хто був невільником на сім світі, буде ним і по смерти (Лев Діякон). Араб ібн-Фадлан описуючи похорон богатого руського купця, оповідає, що разом з ним спалено одну з його невільниць, котра в передсмертній екстазі каже, що вона бачить небіжчика — свого пана «в гарнім зеленім саді» (раю), і він її кличе до себе, і т. под.¹

Так звані норманісти, які виводять сю стару Русь від Варягів-Норманів, з теперішньої Швеції, остерігають, що і в згадках договорів з київською Русию і в оповіданнях нашої старої літописи про поганську віру, котрої трималися в Київ і в X в., теж треба рахуватися з можливими впливами варязької дружини. Та сих впливів не треба перебільшувати: хоча в X в. дійсно бачимо Варягів на ріжних високих становищах Київської держави, про те глибшого впливу на місцеве культурне життє вони не мали. Тому й згадки договорів та літописей, до котрих переходимо, належить уважати

¹ Докладнійші звістки в Історії України Руси т. І, 315 і далі. Новійші праці з словінської мітольоїТі: A. Briickner, Mitologia Slowiazska, Krakow, 1918. V. J. Mansikka, Die Religion der Ostsla- ven. Helsinki, 1922.

15

відбиттєм релігійного світогляду української Руси X в.,— її вищих, міських верств.

При умові Руси з Греками в 944 р. хрещена Русь обовя- зується на захованнє трактату присягти в київській церкві св. Іллї «перед Богом», а Русь нехрещена «перед Перуном» по такій формулі: «Аби вони (коли не додержать) не мали помочи ні від Бога, ні від Перуна, аби не захистилися щитами своїми, аби порубані були мечами своїми, (побиті були) стрілами й иншою своєю (власною) зброєю, і були невільниками в сім віці і будущім».

В умові 971 р. на перекупника кидається клятва в таких виразах: «Нехай підпадем під клятву від Бога, котрому віримо, Перуна і Волоса, бога худоби! нехай будемо золоті як золото (так пожовкнемо) і своєю зброєю нехай будемо посічені (присяга складалась на золотих окрасах і зброї).

В оповіданню літописи про панованнє Володимира в Київі перед охрещеннєм вичисляються такі головнійші ймення старих богів, звісні літописцеви: Перун, Хоре, Даждь-бог, Стрибог. Сі-ж імення вичисляються також в згаданих проповідях против поганства: крім того в них споминаються реліг'ійні трапези «законні» на честь Рода і Рожа- ниць, моленнє огневи котрого звуть «Сварожичом» і т. под.

Оден з пізнійших літописців, XII в. наводячи мітольоГіч- ний уривок подышй про Гефеста і його сина Геліоса, пояснює, що у наших предків Гефестови відповідав Сварог, а Геліосови (сонцеви) — се Даждь-бог.

Слово о Полку Ігоревім називає сонце «великим Хор- сом», вітри «Стрибоговими внуками», свій руський нарід «Даждьбоговим» а його ворогів Половців «бісовими дітьми».

На підставі сих вказівок деякі дослідники укладали мітольог'ічну систему староруську — український Олімп, подібний до грецького або Германського. Але з сим треба бути обережним. Ми не повині спускати з ока, що всі сі звістки походять з пізнійших часів від книжних часів людей, що підганяли спомини про старих богів під біблійні, чи історичні взірці. А се показує, що ті образи, в котрих ріжні природні

16

ввища представлялись нашим предкам, не набрали індіві- дуалізованих форм, людських подоб, і такі вирази як «діти», «внуки» і.т. под. були властиво тільки поетичними образами. Тих богів, правда, вже представлювано в формі ідолів людської доби: літописець каже, що Володимир поставив в Київі деревляного ідола Перуна з срібною головою і золотими усами; згаданий ібн-Фадлан оповідає, що руські купці молились деревляним ідолам з вирізбленими лицями, подібними до людського. Декотрі дослідники догадувались, що се були новини, які заводились під варязькими впливами; може й так! В кождім разі антропоморфізм, уявлюваннє богів в людській формі, не встиг поглубитись перед христіяніза- цією. Се факт характеристичний і важний, що ми не знаємо у нас ні одної певної богині, божеські образи невтральні і так само нема ні одної певної г'енеальог'ії, бо те, що літописець називає Даждьбога сином Сварога, се він робить тільки підкладаючи світські ймення під ірецьке оповіданнє.