З історії релігійної думки на Україні

Подібний характер мали й літні відправи, що потім розбились, звязавшися з святами Пятдесятниці, Івана Купала, Петра й Павла, і сильно затратили свій колишній вигляд. Як на Юрія, обходяться поля. Вода й роса знову вважається особливо цілющою в сі свята. Отже знов качан- нє в росі, вороженнє на воді, на красу й щастє. Особливо яскраво виступають обряди звязані з очищеннєм огнем («огненне скаканнє» на Купала, проти котрого повставав

26

Вишенський). Вірування про особливу силу рослинности в сі дни виявляються в повірках про цвіт папороти і под.

З сими святами, з літним поворотом сонця, кінчиться сезон вегетаційних обрядів: всіх тих хороводів, ігр, процесій, що мають на меті підіймати продукційні сили природи. Серія відправ, які полишили сліди при ріжних церковних святах * місяця липня (Курика, Гавриїла, Ілі, Пантелеймона), має характер більш охоронний: їх завдай нє — забезпечити врожай від супротивних сил — від нещасливого припадку. Се свята на честь вітра, блискавиці, грому, властиво — пильно- вання, щоб чим небудь не образити і не спровокувати сі небезпечні сили, отже маніфестації «культу негативного», як то називають історики релігТі. По них свята врожаю: посвящения для вжитку і жертвування нової ярини, садовини і збіжа, теперішні церковні посвячення зіля і садовини на Макавеїв і Спаса, жертвуваннє останків збіжа на полі: «Волосови на бороду» (що потім переходить в бороду «Іль- кови» або «Спасови») — обряд спільний словянському і Германському світови. Свята обжинкові.— святочне внесение вінків з збіжа й снопів на подвірє і радісна трапеза на честь нового врожаю: того обжиночного «рая» — «дідуха», що на другий рік має засіяти поле наново.

Осінь приводить з собою, з одної сторони — весільний сезон: сватання, заручини, весілля, з другого боку — ріж ні празники і трапези, які тепер понайбільше повязались з храмовими святами, але дав ній ше справлялись незалежно від них. Маємо звістки про трапези на честь Рода і Рожаниць, з кращого хліба, сира і «добровонного вина», під християнськими впливами перемінені в відправи на честь Богородиці. По анальоГії їх та ріжних столів, які й нині ставляться в сім часі громаді й бідним на ріжні інтенції (за чиєсь уздо- ровленнє, щоб дитина жила і под.) можна думати, що сі осінні місяці — сезон сільського богацтва визначалися здавна такими родовими, а пізнійше — сусідськими та громадськими гостинами.

На кінець жовтня припадає велике свято померших

27

(тепер Дмитрова субота). Господиня готує як найбільше страв — тих, що любили «діди»: пополудні або під вечір відбувається обід, з кождої страви відкладається по трохи до окремої посудини, що разом з ложками ставиться на покуті. Ставиться також вода і вішається рушник, аби душечки мали не тільки що поїсти, але й чим помитись.

Перед Воведеннєм кінчиться господарський сезон: від Воведення до Благовіщення не можна рушати землі,— тому глину на зиму жінки запасають перед Воведеннєм. Так само не можна трудити води, не годиться бити праниками білля на воді і под. Деякі господарські роботи також мусять бути покінчені до того часу: природі мусить бути відпочинок. Річний круг скінчився.

До сього огляду річних відправ, щоб не протягати сього розділу, я додам тільки дещо з инших обрядів.

У весільних відправах, дуже архаїчних, з під нинішньої християнської термінольогТї й обрядовости ясно виступає старий родовий обряд передачі дівчини її родом родови молодого в певних «законних» формах, з благословення «старости» роду, що на кожду нову стадію церемоній уділяє таке благословенне своїм скиптром — палицею. Сонце, місяць, зорі покликуються на промоторів родового свята. «Райське дерево» — гильце, світове дерево життя в міня- тюрі, виступає як символ живої сили нового подружа (слово «рай», ірий, вирій і понятя з ним звязані старші від християнізації і незалежні від неї в своїй основі). Вода — символ парування і розмноження, супроводить всі стадії подружа включно до кроплення молодих при вступі до нового осідку і обрядового умивання після «комори», що виглядає як останок старого заключування подружа «коло води» без складного нинішнього обряду. Перевожуваннє молодих через огонь в дорозі з двору молодої до двору молодого вважається подекуди ще й нині актом настільки важним, що без нього шлюб не має повної сили. З другого боку, рішаючим актом уважалось обрядове обміненнє хлібів сватами і благословенне хлібом. Хліб не проста жертва, він сам свята

28

річ — фетіш або бог («святий коровай»), що стверджує і благословляє подруже; діжа де він розчиняється і віко, що його накриває підчас таємничого «росту» грають тому також дуже важну ролю у весільних церемоніях, як приналежнос- ти сього домашнього бога. Так само огнище — піч, котрій молода, приходячи до свого нового дому і роду, перш над усе подає в жертву курку. Поріг, що відмежовує житло родини від чужих, неприязних сил, і сволок що держить над нею захист — всі сі приналежности домового життя дуже інтересно виступають в символіці весільного обряду, як найважнійшого святочного акту родового життя і сільськогосподарського побуту.

Дуже інтересні прояви примітивного мишлення заховались також в похороннім обряді: напр. обрядові поклики до мерця, аби вернувсь, проби його оживити, охоронні заходи, щоб забезпечити життє живих від яких небудь шкідливих вчинків з боку помершого, не перешкодити його повному зотлінню і под. Але над всім сим нема тут місця спинятись докладнійше. Хочу ще тільки звернути увагу на деякі загальні риси сього старого релігійного світогляду, як він відбивається в отсій обрядовости, по можливім відчищенню її від пізнійших християнських додатків і змін.

Мітольог'ічие мишленнє його не визначається ні силою ні яскравістю. Релігійні образи не скристалізувались. Догматична сторона слабка. Натомість досить розвинена поетична символіка і моральна сторона релігійного почуття. Святочний, себто підвисшений релігійний настрій виявляється перед усім в оживленню колективного почуття, солідарности роду — що з упадком родового укладу заступається сусідством і громадою, а християнська мораль дає нові ідеї, переносячи сей обовязок святочної щедроти і учинности на людей убогих, церковних і т. д. З другого боку, з розложен- нєм роду почуттє морального обовязку концентрується в рамцях патріархальної родини, що стала господарською одиницею, розвивається сильна і імперативна мораль родинна. В сім вплив нових форм господарства — пановання в нім

29

рільництва. Під його впливами з старої обрядовости до нас дійшло головно те, що найтіснійше звязалося з хліборобським господарством, цінилося з сього становища, і через те найкраще витримало натиск нових релігійних понять та скомбінувало їх з собою.

Переходимо тепер до них.

ХРИСТИЯНІЗАЩЯ РУСИ.

Повернім іще до чорноморського розселення. Вище було одмічено, що пожиттє між гелєнізованою та романізованою людністю, особливо по містах, служба в наємних полках, що заводили собі ріжні володарі, купецькі подорожі і навіть воєнні, сухопутні й морські напади на сусідні краї, від самого початку українського розселення давали богато нагоди знайомитися з ріжними релігіями і сектами. По римсько- візантійських ¹ містах панувала офіціяльна ортодоксія. Поти тримались аріянства. З малоазійських міст напливали кольонії Вірмен з їх конфесією, дещо відмінною від офі- ціяльної візантійської. Між ріжними вільними й невільними пересельцями з передньої Азії були поширені ріжні дуалістичні секти іранського походження (так звані маніхейські та павлікіянські). Не бракувало певно і Несторіян, що загніздилися в Перськім царстві. З полудневого Кавказу успішно поширювалось магометанство. Юдаїзм був прищіп- лений дворови й аристократії Хозарської орди, що якийсь час тримала під своїми впливами або й зверхністю східні части нашого розселення. Сі ріжні доктріни, більш або менш свідомо, втягали в круг своїх впливів також і наших людей. Звісна літописна лєг'енда про посольство до Володимира від ріжних вір: жидівської, магометанської, римської і грецької, незалежно від своєї фактичної вірности чи невір-

¹ Візантійська доба рахується від VI віку, що перед тим се вважається ще Східнім Римським цісарством, але я називаю візантійським грецький світ і з-перед VI в.

ЗО

ности, зісталась відгомоном ріжних заходів коло притягнення до своєї віри нашої людности. Дійсно, маємо звістки про місію католицьку до кн. Ольги, про побут на дворі Володимира, звісного місіонера Войтіха Адальберта і под. Але найбільшу енергію і запопадливість коло защіплення Руси своєї віри виявив уряд візантійський, сподіваючись тим способом не тільки зробити кінець її нападам на візантійські землі, але й узяти під свої впливи і в тім мав успіх.

Можна думати, що такі заходи робились уже підчас перших звісних нам переговорів, в 830-х рр., та про них ми не маємо ніяких подробиць. Але що при переговорах, поведених з Русию, після голосного нападу її на Царгород в 860 р. була вислана місія з релігійними завданнями, се нам звісно на певно. Здогадно, але не без правдоподібности її ототожнюють з місією св. Кирила до Хозар, оповідженою в т. зв. панонській лєг'енді про Кирила і Методія. Певно в кождім разі знаємо, що візантійський двір не пожалував засобів, ні богатих дарунків в золоті та ріжних дорогоцінних візантійських виробах для «руської старшини», і місія осягнула визначні успіхи: не тільки уложено з Русию користні для Візантії трактати, але й охрещено богато старшини (при сім оповідається легенда, нераз повторювана в церковній літературі при ріжних оказіях: щоб переконати своїх руських слухачів в святости християнської віри, грецький проповідник на їх очах вложив євангеліє в розпалений огонь, і коли книгу потім винято з огню цілою, се чудо зробило таке вражіннє, що богато Руси охрестилось; маємо сю сцену представлену на візантійських мінятюрах). Для охрещених настановлено єпископа, себто положено початок руській церкві. Стільки кажуть сучасні візантійські джерела.