З історії релігійної думки на Україні

В основі вичислених образів очивидно лежав образ неба-світу-сонця, спільний всім Індо-европейцям ТОЙ «ЄДИНИЙ бог», що про нього говорить Прокопій. Здогадуються, що він носив імя Сварога — котрого то літописець кладе в батьки сонцеви — Даждь-богови. Се імя звязують з індійським пнем свар, що значить небо, сонце і соняшне світло. Огонь називається його сином, або потомком — «Сварожичом». Як сонце, се божество носить імена Хорса і Даждьбога, перше імя правдоподібно зближується з іранським іменем сонця Khorsheti а імя Даждьбога толкується бог-податель (всього добра, розуміється). Виявляючи себе громом і блискавицею, як громовик, воно зветься Перуном, (литовський Перкунас, у західних Словян перун-гром); се імя походить від слова п р а т и-бити: біг що бє. Спостере- женнє Прокопія, що того «єдиного бога» перед усім шановано, як громовика, відповідає особливому поважанню Перуна в Київі в X в., засвідченому ріжними джерелами. Тому не потреба вважати його — як то роблять деякі норманісти, українською назвою варязького бога Тора: не тільки імя, але

17

й образ се свійський. З християнізацією він покривсь образом св. Іллі.

Відміною сонця-Даждьбога вважають і «скотього бога» Велеса, або Волоса, по анальогТі грецького Апольона і латинського Марса — що теж сполучали в собі образ сонця. і функцію опіки над худобою. Се досить правдоподібно: сьому відповідає, що автор «Слава о полку Ігоревім» називає великого поета Бояна «Велесовим внуком», ‘мабуть маючи в гадках грецький взірець «Апольонового потомка» або щось таке. В пізнійшій християнізованій мітольогЧі* сьому образо- ви відповідає весняний «син божий» св. Юрія.

Се «боги» у властивім значінню, себто сили добрі, благодійні. Наше слово бог відповідає санскритському Chaga: богач і подавець добра, іранському baga — біг; сей же пень маємо в таких словах якбогатий, збіже, ів негативній формі: убогий. Чи відповідали сим добрим богам сили лихі і ворожі людському родові в старім світогляді зістаєть- ся неясним. Найбільше підходить сюди С т р и б о г, котрого виводять з с т р и т и нищити, отже: нищитель, біг негоди; так в Слові о п. Ігоревім вітри звуться «Стрибожими внуками». Істоти низшого порядка мали назву «бісів», але не знати, чи в тім лежало поняттє злого, чи воно зявилось тут доперва з християнізацією, тому що сі поняття звязано з християнським сатаною й його злими ангелами, через те лише, що вони були поганські.

Про богослужение грецький письменник X в. оповідає, що київські купці перепливши Дніпрові пороги, звичайно жертвували на о. Хортиці, під великим дубом, спеціяльно поважаним, живих птахів, хліб, мясо і хто що мав. Про птиць кидали жеребки — чи їх зарізати, чи пустити живими. Митроп. Іоан, що правив в Київі при кінці XI в., в своїм «Правилі» згадує про недовірків, що все ще «кладуть жертви бісам, болотам і криницям». А так звана церковна устава Володимира між провинами підлеглими церковному судови вичисляє такі випадки: «коли хтось молиться під клунею, в лісі або при воді». Спеціяльних храмів для відправ і моли-

18

тов не видко; згадки про храми «капища», що стрічаються в деяких писаннях ХІ—XII в., очивидно повторюють утерті вирази запозичені від Греків. Не згадується ніде, і безсумнівно таки й не було і окремих священників для тих відправ. Арабське джерело IX в. натомість наводить таку молитву, котру Словяне (східні, українські) відправляють підчас жнив: Вони беруть просо в кірці, підносять його до неба і кажуть: «Господи, ти давав нам страву, дай її й тепер подостатком!»

Отсі відомости старих джерел, як бачимо — доволі скупі і розпорошені, в більшій части належать до верстви вищої, міської, київської. Вони доповнюються відгомонами старих вірувань, які позіставались в українськім селянськім обряді, що навпаки — походить від людности селянської. Коли їх вийняти з під деяких християнських наверствовань, вони значно збогатять наші понятя про старий релігійний світогляд наших предків.

ОСТАНКИ СТАРОЇ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ ОБРЯДОВОСТИ.

Річний оборот сільського життя у нас ще недавно (а подекуди — й досі, бодай у фрагментах) становив дуже інтересну систему обрядів і відправ: молитов, магічних актів і трапез — жертв, котрою давний Українець підтримував і управильняв свої відносини до доохрестного світу: до тих сил, що ним правлять, до свого людського окружения і до тих одшедших поколінь, котрим він завдячав своє істнован- нє. Ся система обрядів і відправ, що випливала з його релігійного світогляду, становила колись, в повнійшім вигляді, його — так би сказати — річний круг богослужения. З сього кругу в приватнім життю селянина заціліли головно акти домашнього, родинно-господарського характера. Відправи ж колективні були почасти притягнені кругом церковним і християнізувались: їх останком лишились ріжні церковні процесії, громадські свячення, парастаси, обходи ґрунтів

19

і под. Те, що сюди не війшло, по части було знищене духовенством за помічю цивільних властей, по части заховалось — в невеличких фрагментах, в поколінних організаціях села (парубоцькій і дівоцькій громаді), в таких корпораціях, як — скажім, колядницькі дружини подекуди, в ріжних колективних відправах, які місцям^ дотягли до фолькльор- них записок і под. Загалом же річні колективні відправи потерпіли дадеко більш, ніж приватні, родинні: се треба памятати стараючись відтворити старий річний релігійний круг ¹.

Початок сього кругу відповідає римським «брумалїям» і можливо що дечим і пожививсь від сього «зимового» свята, буйно і весело святкованого в балканських сторонах. З християнізацією свята Воведенія і св. Миколая зазначили початок і кінець сього періоду свят кінця старого і початок нового року. Але значну частину обрядів, очивидно, протягло до себе поволі дальше свято «Корочуна», покрите християнським Різдвом.

З вечера на Воведеніє подекуди ще святять воду пе- редхристиянським обрядом: беруть воду в такім місці, де сходяться три води, сю воду переливають через поломя, котре мабуть бралось від «живого огню», наново здобутого обрядовим тертєм (в теперішних описах обрядів Воведенія я не знайшов сеї процедури добування нового огню, але вона звісна при деяких инших святах). Отак перепущена через огонь вода вважається лічничою, магічною, її вживають на хороби і уроки. Худобу того дня крім того обкурюють на охорону від відьом, мастять коровам вимена, щоб давали богато молока і под.

Рано пильнують «полазника» (в сербській мові полазити — відвідати): з того, хто перший прийде до хати, і з чим прийде, ворожать успіх або нещастє в новім році (на щастє, мабуть, умисно заводили до хати котре небудь з худоби, що

¹ Далі я подаю тільки найхарактернійше; більше матеріялу, хто поінтересується, знайде в Історії укр. літератури т. І, ст. 144.

20

вважалось щасливим, або проробляли якусь иншу церемонію на щастє, як се доволі часто практикується під теперішній новий рік). Се одна з форм ворожения, що на ріжні способи практикується в сих днях. У нас тепер найбільш відомі вороження парубків і дівчат про судженого на Катерини і Андрія, , але єсть тих ворожінь і прикмет в тих днях загалом дуже богато.

Мусіли в тих днях бути також відправи для небіжчиків- предків (повірка, що на Воведеніє Біг пускає праведні душі на землю, подивитись на своє тіло — тому, мовлять, і свято зветься «видіннєм»: так селяне тол кують словянське слово «введеніє»). Можливо, що в звязку з тим стоять деякі ритуальні страви і напитки, приготовлювані в днях Варвари, Сави і Миколая, 4—6 грудня ст. ст. Вареннє пива на св. Ми- колая в наших піснях зараховується до тих святих звичаїв, котрими держиться світ: від того нинішні люде «святим Миколам пива не варять, кум до кума вечері не несе (на Різдво), «святим Відорщам свічі не сучать» приходить кінець світу.

Поминаючи деякі инші останки старої обрядовости, що подекуди ще тримаються при сих днях, перехожу до «Корочу на», теперішнього Різдва (стару назву тол кують як свято дня, що поступає-прибуває). В римськім календарі тут наступали по собі свята: сатурналії (богам урожаю), калєнди (новий рік) і воти (відправи на добро в новім році), вони потім скомбінувались з християнськими святами Різдва, Нового, року (Василя і Маланки) і Єрдану. Наші старі відправи звязані з приростом дня і прибуваючої сили сонця посплітались з ріжними обрядами і мотивами римськими та християнськими, але не вважаючи на сі пізнійші додатки, первісна система маг'ічних відправ, жертв і молитов виступає досить ясно. З огляду на велике богацтво того обряду я виберу з нього тільки важнійші для нашої теми.