Зворотний зв’язок
Шрифт:
Важкі громові удари лунали один за одним. Хмари геть затягли все небо, яке ще кілька хвилин тому було таким чистим. Випуклі наївні очі Миколи Миколайовича дивилися на мене здивовано, брови й вуха поповзли догори. Це було в його звичці — робити несподівані висновки із загальновідомих положень і дивуватися, чому їх не розуміють інші.
— Прямий зв’язок “зірка-людина” визнають усі, — мовив він, не змінивши виразу обличчя. — Чому ж не погодитися із існуванням
Сонце розтікалося по настільному склу… З’явилася слабенька надія, і я нетерпляче запитав:
— Коли це буде? Коли закінчите свої досліди?
— Але ж, голубе, я їх лише почав, — мрійливо мовив вій, ніби наперед смакував майбутніми успіхами. — Потрібно ще простежити вплив процесів суму, гніву, несамовитості, осмислювання прекрасного, народження великих думок не тільки на наше Сонце, а й на віддалені зірки й сузір’я. Я вже зв’язався з Кримською обсерваторією, з Пулковим…
Я не міг більше стримуватись:
— А відомо вам, що робиться на вулиці, як впливають раптові зміни погоди на людей? Скільки дітей застудилося в ці дні?
— Невже? — похопився він, і за вікном просвистів порив вітру. — Справді, я в цей час якраз читав вельми хвилюючі детективи. Треба вдатися до інших літературних жанрів.
Він хитав головою й щиро журився. Він не був ні негідником, ні злочинцем. Він просто експериментував, і йому здавалося, що Всесвіт існує тільки для його дослідів. Тому, на мить подумавши про хворих дітей, він одразу ж забув про їх існування, щоб почати нову серію дослідів. Я подумав, що якби існував бог, він був би схожий на нього.
— Припиніть досліди! — якомога суворіше сказав я.
— Що ви? Що ви? — замахав він руками, і спалахи блискавок злились в нестерпному сяйві. — Жартуєте… Інтереси науки… Я тільки постараюся менше хвилюватися, щоб не було різних перепадів…
Я знав цю людину досить добре і розумів, що умовляння виявляться марними. “Необхідне негайне засідання
президії академії, — подумав я. — Сьогодні ж. Зараз! Цілком погодитися з його гіпотезою зворотного зв’язку, намітити план дослідів…”— Ви у всьому маєте рацію, — мовив я, і задоволена посмішка розбіглася віялом зморщок по його обличчю. Нараз затих вітер і останнім поривом розвіяв хмаринки…
— До побачення, ми проведемо позачергове засідання президії, — з небувалою люб’язністю говорив я. — Внесемо перевірку вашого припущення до перспективного плану…
— Дуже, дуже добре, — зраділо зітхнув Микола Миколайович. — Зізнаюсь, що перевантаження все ж таки даються взнаки. В останні дні щось непокоїть тиск. А торік навіть дійшло до інсульту, власне, мікро-інсульту…
— Інсульт? — шепочу я, задкуючи до дверей. — Інсульт? Тоді й сонце…
Він зрозумів причину мого переляку, поглянув на контактну пластину і заспокійливо мовив:
— До цього не дійде. Впевнений, що встигну відключитися від підсилювача.
…Люди здивовано озираються на мене. Ніколи в житті я не біг так швидко. Кімнатні капці скинув — босоніж легше. Час від часу піднімаю голову, щоб глянути на сонце, шепочу під ніс:
— Лише б не трапилось інсульту, лише б не трапилось чогось непоправного…
І мимоволі згадую східне прислів’я: “…Вмирає людина — гасне зірка…”
ЗМІСТ
БЕЗСМЕРТНИЙ
СПРАВА КОМАНДОРА
ВІДВІДИНИ СИНА
НЕПОТРІБНИЙ СПОГАД
МІСТ
КОМАНДИР
ПРИШЕЛЬЦІ З ІНШОГО ЧАСУ
МИТНИЙ ОГЛЯД
ЗА ПОРОГОМ ЧУТЛИВОСТІ
НЕУВАЖНІСТЬ АЛИКА СЬОМІНА
СТАРОВИННИЙ РЕЦЕПТ
ПОБАЧЕННЯ
НОТАТКИ ЛІКАРЯ БУРКІНА
ВЕРХОВНИЙ КООРДИНАТОР
КОМПРИЗРОЗ
ГОЛОВНА ВІДМІНА
ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК