Книги из серии "Бібліотека пригод та наукової фантастики"

- И там сказано, что эти люди работали на нас? - Конечно. Их фамилии, адреса, клички, пароли, стаж - все. - Проклятье! Надо бы хоть уничтожить его. - Я не имел времени спуститься в подземелье! Пришлось бежать в самой сутане. Партизаны убили бы меня, - раздраженно сказал Пшеминский. - Это правда, - согласился Бреге. - На их милость вам рассчитывать не приходится. - Вот! И список не найдут. Он спрятан в надежном месте. О тайнике знаю только я. - Тем лучше. Автомобиль, наконец, вырвался…

— Нема чого з тобою говорити, — байдуже відповів Славик. Деякий час вони сиділи мовчки. Генка — бовтаючи ногами в воді, Славик — пожовуючи травинку. Червневе сонце пекло немилосердно. В траві невтомно сюрчав коник. Річка, вузька і глибока, прикрита купами, що нависли з берега, звивалася між полями, тулилася до підніжжя пагорбів, сторожко обминала села і ховалася в лісах, спокійна, темна, холодна…З села, що притулилося під горою, вітер доносив далекі звуки сільської вулиці. Але саме…

___________________ Єфремов І. На краю Ойкумени Повість відправляє читача в Грецію та Єгипет XI–X ст. до н.е. і розповідає про пригоди молодого скульптора грека Пандіона. ___________________ Рибаков А.   Кортик Герої Анатолія Рибакова — звичайні московські школяри. Спостережливість і допитливість арбатських хлопців Миши, Генки и Славки не дають їм нудитися, вони надають перевагу життю насиченому та неспокійному. Загадка старого кортика захоплює хлопчаків у пригоди,…

— Про вікна не турбуйся, — посміхнувся батько. — Завішані добре, шпаринки не примітив. — Я не про вікна турбуюсь. Я про етап кажу. Скоро виганятимуть усіх. — Того я й прийшов… — Батько зсадив Юрка з колін, обома долонями, наче вмиваючись, довго тер обличчя. Шапка сповзла на потилицю, і з-під неї сипонуло на чоло буйне давно нечесане волосся. — Може, хоч жінок і дітей залишать, — з надією сказала зажурена мама. — Навряд… З інших сіл виганяють до…

Раптом перед очима дівчини в третій вітрині виступила пляма чудового блакитнозеленого кольору, такого яскравого, що здавалось, вона випромінювала своє власне світло. Дівчина підвела свого супутника до вітрини. На сріблястому оксамиті був похило прикріплений плоский камінь з округлими краями. Він був надзвичайно чистий і прозорий, його променистий блакитнозелений колір був несподівано радісний, ясний, глибокий, з теплим відтінком прозорого вина. На гладенькій, очевидно, відполірованій рукою людини…

Били нас нещадно. Мало хто витримав. Але я став першим ловцем на цілу округу. Добре заробляв”. Постарівши, Бальтазар покинув небезпечний промисел шукача перлин. Ліва нога його була понівечена зубами акули, а бік йому пошматував якірний ланцюг. Він мав у Буенос-Айресі невеличку крамницю і торгував перлинами, коралами, черепашками і рідкісними дарами моря. Але на березі він нудьгував і тому часто вирушав на лови перлин. Промисловці цінували його. Ніхто краще за Бальтазара не знав Ла-Платської затоки,…

В Англії я не мав ні знайомих, ні родичів і був вільний, як вітер, або вільний так, як дозволяють це людині 11 шилінгів і 6 пенсів [2] на день. За таких обставин мене, зрозуміло, приваблював Лондон, ця велика помийна яма, до якої плинуть без упину всі гультяї та нероби імперії. Там я спинився на якийсь час у готелі на Стренді, вів» жалюгідне, безглузде життя і розкидався грішми набагато щедріше, ніж слід було. Стан моїх фінансів викликав тривогу, і скоро я усвідомив, що мені доведеться покинути…

А оце чорне, мов циганча, хлоп'я Колка — бідолашний сирота. Добре, що влада тепер наша, не жебракуватиме, сіромаха. А з нього вийде військовий моряк. Аякже, справжній син моря! Ще й героєм стане. Коли розстріляли його батька, а Гіну, матір, прогнали з фабрики, він сам заробляв на хліб і собі й своїм меншим братам. Змалечку ходив на промисел з батьковими товаришами. Людина, яка пройшла через такі незгоди, в лиху годину не підведе. Сама умре, а тебе виручить. Так і його батько загинув, але інших не…

— Давай, Петре… І що б там не знайшов — цур на двох, — підганяв його шофер у вовняному светрі. — Чом би не так! Не на двох, а на всю компанію, — виправили бідового «свата». Микола Молибога й собі спустився в котлован. Оглянув бруски, зазирнув в отвір. — Солдатський бліндаж, — сказав упевнено. — І будували його справжні майстри. Бачите, без скоби, без гвіздка обходилися. Петро тимчасом силкувався пролізти в глиб бліндажа, де, як він бачив, було просторіше. Ось уже в отворі мелькнули стоптані…

Фріц боявся ворухнутися, відчуваючи, що ось-ось він досягне своєї заповітної мети. Йому не треба було писати своїх формул. Він їх уже настільки добре знав, що тепер вони самі викреслювалися в уяві так чітко й виразно, що Фріц їх майже бачив фізично. Прозора плівка простяглася перед його очима. Крізь неї маячили далекі рожеві гори. А на них незрима рука писала формули. Такі сміливі… Фріц ніколи не думав, що він отак, цілком несподівано, розв'яже проблему. І коли рожеву емаль на снігових вершинах…

Мене давно цікавило питання: скільки часу людський організм може витримати всілякі нестатки? І я дійшов висновку, що в окремих випадках людина виживає навіть тоді, коли порушуються всі норми, встановлені фізіологією. Тривалий час я вивчав умови життя ув'язнених, засланців, а також людей, що жили впроголодь. Та найчастіше такі теоретичні розвідки кінчалися тим, що я сам себе запитував: «А для чого це мені?» — бо наукові знання завжди лишалися для мене мертвими, доки я не знаходив їм практичного…

— Досить, Майкл! Час поснідати. Старий зупинився, кинув зневажливий погляд на свого кволого супутника і вмостився поруч нього. — Ну, снідай! — він простягнув руку й зірвав сіро-зелений слизький гриб. — Прошу! Майже шампіньйон. Дуже смачний, коли засмажити в сметані. — Майкл! — Що, мій любий? Чарлі зробив такий рух, наче проковтнув щось велике й сухе, сплюнув густу слину і пожадливо глянув на солдатську сумку в руках свого супутника. — Турбує? — співчутливо обізвався старий Майкл. — Це…

«Чому однак марить Мухтаров віршами і що це за вірші: «Шелковый тревожный шорох в пурпурных портьєрах, шторах»? Або, наприклад, такий рядок: «Шумно оправляя траур оперенья своего». Як розгадати за цими рядками, що спадає на думку Мухтарову? І чому він вимовляє тільки ці вірші? Жодного іншого слова, крім віршів… А томик американських поетів, який знайшли у нього? Існує, мабуть, якийсь зв'язок між книжкою і ним віршованим маренням… Але який?» Полковник Осипов декілька разів сам перегорнув цей томик…

— Ей, Деві! Ти чуєш? — гукнув Пат. — Повний уперед, повернули руль на борт… Щось сталося, кажу тобі. Не встиг Деві відповісти, як на судні пролунав пронизливий сигнал: «Усі наверх!» Кілька секунд перед носом Пата хиталася пара матроських чобіт. Потім з верхньої койки стрибнув стрункий смаглявий юнак. Він схилився над Патом і підморгнув йому. — Тепер уже ти напевно злізеш з свого небесного ліжка, щасливчику. Ось тобі й подарунок на день народження. Мабуть, Старик придумав це спеціально для тебе!…

Можливо, що Степан і змінив би свою професію на студентську аудиторію, та на заваді стала війна з біло-фіннами: комсомолець Заболотний вернувся з госпіталю додому з понівеченою і вкороченою лівою ногою. Незабаром шосейними дорогами та курними шляхами рідної землі полізли на схід гітлерівські полчища. Тихий Горєлов був оглушений гуркотом артилерійської канонади, гулом бомбових ударів, оточений лиховісним вогняним сяйвом палаючих сіл. … Зараз Степан добросовісно возився над убогою шевелюрою гітлерівського…

— Клеванти розчепилися! — почув Жуков голос старшини Калядіна. Розчепилися клеванти — затискачі, що кріплять кінці прапорного полотнища до снасті… Заплутався прапор — на «Сердитому» не розберуть сигналу! Ганьба для сигнальників, затримується спільний поворот кораблів… Уперше сьогодні командир відділення Калядін допустив Сучкова до самостійної вахти — і ось… — Очистити прапор! — крикнув капітан-лейтенант Бубекін. І тієї ж миті Жуков скинув із шиї ремінець бінокля. — Потримай! —…

Далеко-далеко, до обрію, зазеленіла, забіліла весняна тирса, лице обсмалив гарячий вільний вітровій: йшли Буджацькі степи [2] . П’ятнадцять кілометрів путі пробігли хутко, непомітно. Шофер озирнувся. Своїм запорошеним видом, з віями, густо припудреними сухим інеєм вапняків, він був більше схожий на мірошника, і Сахно мимоволі всміхнулася. Однак, мабуть, і в неї фізіономія не була краща, бо шофер і собі відповів посмішкою. — До Ялпуху вже недалеко! — гукнув він. — Ми переїдемо поромом через…

«Саардам» віз у Батавію зброю: сотню кулеметів, близько тридцяти тисяч гвинтівок та певну кількість інших військових припасів. Чотири гармати й шістдесят чоловік складали його військову силу. Але про небезпеку ніхто й не думав, навіть само начальство. Ну хто міг загрожувати державному військовому кораблю у морі? Чи не оті нещасні підневільні рибалки, що у своїх поганеньких човнах снували туди й сюди? Зрозуміло, що таке нікому не могло спасти на думку на початку 1926 року. Команда наполовину складалася…