Книги из серии "Бібліотека пригод та наукової фантастики"

І раптом немов щільна пов’язка впала з моїх очей. Все навкруги освітилося до найменших подробиць: далека лінія синюваточорних навколишніх гір, коричньовий хаос каміння базальтового котлована, двері землянок, замасковані в скелях, навіть червонуваті проводи польових телефонів, протягнуті по камінню. Мені здалося, що далеко на весті здійнялася димляча райдужна куля, яка з величезною швидкістю летіла в чорне небо. Куля неслася вгору, перетворюючись у рухливий стовп димного різноколірного вогню.…

Заважав сачок. Та ось він зачепився за гілку, повиснувши на ній червоним прапорцем. Галинка була вже зовсім близько від дивної іграшки, треба було тільки простягти руку, щоб схопити її, і раптом дівчинка відсахнулась. На павутинні, потривоженому несподіваним аеронавтом, метушився величезний павук, оточений цілою сім'єю малесеньких павученят. Це була істота, якої дуже боялась Галинка — юний ентомолог, що хоробро полювала на всіх комах. Павуки змалку викликали в неї огиду. Дівчинка рвонулася вбік,…

Хлопець метнувся до каміна, схопив з полички зброю, подав матері. Вона спокійно перевірила запал і попрямувала в суміжну кімнату. До неї примикав хлів, і звідти через люк можна було обстріляти хатні двері. Спотикаючись, Георг пішов слідом за матір'ю. — Стій тут із світлом! — Наказала мати, виходячи. Георг слухняно взяв свічку. Вона дрібно тремтіла в його руці. У двері все частіше й частіше били сокирою, і грім ударів змішувався з вигуками обох сестер: «Мамо, мамо!» Хоч би вже…

І Смирнов раптом перестав прислухатися до Синявського. Спочатку його увагу привернула ділова інтонація відвідувача. Глянувши йому в обличчя, він побачив тугі рум'яні щоки, світлоголубі очі і в них зосередженість почуттів, яка зробила б честь людині з більш мужнім виглядом. Це були очі людини, що вирішила боротися до кінця. В них світилась упертість і веселе зухвальство. — Вибачте, як вас звати? — перервав товстуна Смирнов, виймаючи з ящика коробку «Біломорканалу» і простягаючи її відвідувачеві.…

— Ви гадаєте, Інгольс, що моє терпіння безкрає, а гроші невичерпні! — Саксон постукав люлькою по ручці крісла, вибив попіл просто на килим, потім набив її знову, закурив, відкинувся на спину крісла і, заплющивши очі, кинув: — Доповідайте! — Мені нічого додати до того, що я вже доповідав, — обережно сказав Інгольс. — Ми — напередодні здійснення операції «Бумеранг», яка дасть нам можливість одержати вичерпні дані. — Відомості, які передав міністерству військовий…

— Як ви думаєте, пощастить нам вибратися? — Не знаю, — сказав Бреге. — Нічого не знаю. — Це жахливо! Унтер-штурмфюрер не відповів. — Скільки прізвищ в списку? — після хвилинної мовчанки спитав Бреге. — Багато, точно не пам'ятаю. — І там сказано, що ці люди працювали на нас? — Звичайно. Їхні прізвища, адреси, клички, паролі, стаж — усе. — Прокляття! Треба було б хоч знищити його. — Я не мав часу спуститися в підземелля! Довелося…

Ось за ці не передбачені статутом «ліхтарі», які майже не сходили з фізіономій Чижеєва і Восьмьоркіна, а тільки міняли місця і відтінки, мічман не полюбляв кмітливих і на диво моторних приятелів. Він посилав їх на найгірші роботи і на верхній палубі завжди тримав біля вантажопідйомників та промаслених тросів. Бо ж не поставиш забіяк біля парадного трапа. Що подумають гості про корабель? Скажуть: «Не гвардійці, а жителі гауптвахти — бешкетники якісь». — І на якого біса вам оцей клятий бокс? —…

— Ну, вже коли й Григорій Микитович ще раз підтвердив мої перекладацькі повноваження, то я обов'язково мушу перекласти щойно прочитаний бейт! — вигукнув Трубачов. — Перекладати, Еллочко? Елла мовчала і дивилася кудись вдалину. — Переклад буде такий, — не чекаючи запрошення, продовжував Олег: Шість речей має розсип твоїх кучерів: Завитки, вузли, вигини, звивини, звиви й закрутки. — Дуже цікаво, — заради ввічливості промовив професор. …

Іван Макарови подивився на його огрядну постать, і селенограф зніяковів ще дужче. — Що, важкий, думаєте? — Та ні, — Іван Макарович підвівся, встав і його співрозмовник. — Не про те йдеться. Послужити науці знайшлося тисячі ентузіастів… Ми одержали багато листів і з Москви, і з Одеси, Ленінграда, Києва, Хабаровська… Не ви перший, не ви, мабуть, будете й останній. За ту добу, яка лишилась до старту, нас, треба сподіватися, ще штурмуватимуть… А склад експедиції вже давно затверджений, ви ж самі розумієте……

— Досить, Майкл! Час поснідати. Старий зупинився, кинув зневажливий погляд на свого кволого супутника і вмостився поруч нього. — Ну, снідай! — він простягнув руку й зірвав сіро-зелений слизький гриб. — Прошу! Майже шампіньйон. Дуже смачний, коли засмажити в сметані. — Майкл! — Що, мій любий? Чарлі зробив такий рух, наче проковтнув щось велике й сухе, сплюнув густу слину і пожадливо глянув на солдатську сумку в руках свого супутника. — Турбує? — співчутливо обізвався старий Майкл. — Це не гаразд!…