Книги из серии "У світі пригод"

— Що, пізно ліг? — запитав О’Гара. Кіт потер очі і злякано подивився навкруги. — Ні. Щось з очима. Вони немов на лоба лізуть. Кілька день він спотикався об конторські меблі. Але серце О’Гари не пом'якшало. — Знаєш, Кіте, — сказав він якось. — Тобі слід звернутися…

— Саме так! — Ну, знаєте!.. Ви людина нова, чужа в інституті. — Професор Тарасевич неквапливо й розмірено постукав зігнутим пальцем по столу, з ледь прихованою іронією подивився на мене. — Ви, здається, літератор з Москви? В інституті йде своє звичайне життя, і раптом… бах! З’являєтеся ви, незнайома…

1966 Белентайн Р. Кораловий острів Бляхін П. Червоні бісенята Брагін В. В Країні Дрімучих Трав Сент-Томпсон Е. Маленькі дикуни. Ковальчук О. Ні, не привиди! Кублицький Г. Материками й океанами (доповнене видання) Письменна Л. Скарб Вовчої криниці (доповнене видання) …

— Ти знаєш це місце? — спитав той, кого звали Звіробоєм. — Чи ти закричав тільки тому, що побачив сонце? —І те й інше, парубче, і те й інше! Я пізнаю цю місцинку й анітрохи не шкодую, що бачу такого певного друга, як сонце. Тепер у нас знову всі румби компаса перед очима, і ми самі будемо винні, коли…

— Що це таке? — запитав Коля. — Автомат, який сам прокладає курс, без людей. Усе за них кібернетика та телемеханіка роблять. — От здорово придумали! — захоплено вигукнув Коля. — Я на “Росії” теж бачив… — почав було Володя Рижков, та Федя знову перебив його: — Так ось я й кажу: немає тепер справжніх…

Як і перед тим, двері знов одразу відчинились. Увійшов третій і зайняв чергу позад останнього з трьох відвідувачів, який ще лишався в конторі. Середній на зріст, гладкий і в той же час кремезний, з червоним обличчям і чорною бородою, у довгому сірому пальті, він одночасно і нагадував тих, які з’явилися…

— Щохвилини кричать «Хайль Гітлер»? — Або «Гітлер капут». Німець засміявся, відкинувшись на спинку стільця. Разом з ним засміявся і Дементьєв. — Ви не позбавлені дотепності, — сказав німець. — Між іншим, ви говорите по-німецькому, мов справжній берлінець. Звідки це у вас? …

По закінченні курсів він працює в редакції харківської газети «Вісті». Узимку 1927 року Трублаїні як кореспондент цієї газети вирушає у двомісячну подорож на Далекий Схід. У цей час з'являється перший псевдонім письменника – Гнат Завірюха, яким він підписував свої тексти «Листи з далекої подорожі», «Великим…

Але не думайте, що я самотній, що в мене немає друзів. Хоч я й повернувся додому, щоб закінчити своє життя в тиші й спокої, проте не уникаю людей і не відрізняюсь похмурою вдачею. Навпаки, я завжди любив і люблю зустрічатися з людьми, а старість цьому не заважає. Мені приємно бувати серед молоді, особливо…

Редакторів у цій редакції було завжди багато, і кожний на чомусь розумівся. Були такі, що знали по-англійськи, по-французьки, по-польськи, по-італійськи, по-іспанськи, по-грецьки, по-турецьки, по-персидськи — не полічиш навіть, з кількома мовами вони були обізнані, однак мови тих записок ніхто не розумів.…

За одну мить увесь клас скочив на ноги. — Там мій батько! — залементував наймолодший із школярів. Паніка охопила учнів… Пожежа, що почалася в Порт-Морелі, загрожувала батькам-робітникам та матерям у заводських селищах. Дюкре, побачивши зловісну хмару диму, зблід і розгубився. Він гукнув:…

Вони познайомилися два роки тому на святі рибалок. Джованні співав там старовинну італійську народну пісню, і Марко Поло, син можновладного патриція і купця, з дозволу своєї матері запросив юного співака з чудовим голосом до себе в дім. Так почалася дружба між Марко і сином каменяра Ернесто — Джованні.…

А зараз перед ним стояла зовсім інша Ганнуся — струнка, вузькоока, у синій гофрованій спідничці і білій батистовій блузці, перехопленій широким лакованим поясом. Куди поділася її полохливість? Вона перша гукнула Нечая, а коли він обернувся, подала йому руку і просто, не кокетуючи, спитала: «Не впізнаєш?»…

Часом легше добратися до Анголи, ніж проникнути в глиб країни: португальці всіляко перешкоджають іноземцям подорожувати по ній. Річ у тім, що в Анголі є родовище надзвичайно гарних прозорих алмазів. Проте я як супутник сеньйора Монтейро міг вільно бувати всюди. На шляху нам траплявся найрізноманітніший…

Йдучи понад урвищем, Чімі оглядав обвали, зсуви, скиди. Різні породи траплялися тут, і від кожної Чімі відбивав шматочок і клав у торбину. Часом він зупинявся і, скинувши кухлянку, квапливо починав ритись у купі каміння. Чімі шукав червонястий граніт з блискучими цяточками. Але граніт довго не попадався.…

На столі перед Врунгелем на спеціальній підставці стояла модель яхти з високими щоглами, з білосніжними парусами, прикрашена різноколірними прапорами. Поруч лежав секстант. Недбало кинутий сувій карт наполовину закривав сушений акулячий плавець. На підлозі замість килима розплаталася моржова шкура з…

І невеличка хатина на озерному березі стала для нього домом — першим справжнім рідним домом після загибелі батьків. Хоч їхня хатина стояла за десяток кроків від піщаного берега, але ліс її оточував мало не з усіх боків. Навіть найшаленіші зимові хуги не годні були до неї пробитися, а брусовані стіни,…

Так вони думали обоє, звісно, кожен сам про себе. Один про одного думали зовсім інакше: Бандала про Тікірі, що той ніколи не зрівняється з Вікреною, навіть коли виросте, бо занадто вже він маленький та кволий. Тікірі про Бандалу, що той на свого дядька ані на остілечки не схожий і ніколи не буде схожий,…