Біблія /Библия
Шрифт:
16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром.
17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.
18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість - цїннїйш над рубини.
19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.
20 Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму?
21 Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне.
22 Правда, безодня та смерть говорять: до ушей
23 Але тільки Бог знає тропу до неї та знає й місце її.
24 Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, він вбачає.
25 Як він визначив вітрові вагу й водї давав міру,
26 Коли вказував дощам закон, а блискавицям дорогу, -
27 Тодї він бачив її й явив її, й приспособив її, та навчив ще й слїдити її,
28 І сказав чоловіку: Страх Господень - се справдїшня премудрість тобі; берегтись злого - се розум.
Йов 29
1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:
2 О, коли б я був та"Timий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;
3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;
4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;
5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;
6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!
7 Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,
8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;
9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.
10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.
11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;
12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.
13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.
14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.
15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому;
16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.
17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.
18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
21 Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
24 Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.
25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
Йов 30
1 Нинї
ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.2 Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4 Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10 Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11 Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12 З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13 Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14 Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15 Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16 А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.
17 Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
18 Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
19 Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
20 Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, - стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
21 Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
22 Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
23 О, я знаю, що ти примчиш мене 'д смертї, до дому, де збіраються всї живучі.
24 Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
25 А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?
26 А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
27 Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.
28 Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.
29 Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
30 Кожа вчорнїла моя, костї обгорs Neли від жару.
31 І цитра моя голосить, і сопілка ридає.
Йов 31
1 З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.
2 Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?
3 Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?
4 Та й чи ж не бачив він доріг моїх, - не лїчив всї ступнї мої?
5 Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, -