Безсоння

— Добре. — Вона глянула йому просто в очі. — Ральфе, ти знаєш, що маєш робити?

— Ні. Поки що ні.

— Добре, що ти бодай зізнаєшся в цьому. — Поклавши руку йому на плече, Луїза легенько поцілувала Ральфа в губи. У паху в нього розлилося благодатне тепло. — Я поїду в Ладлоу й виграю п’ять доларів у покер у дурненьких дівчаток, а ввечері ми поговоримо про те, що нам робити далі. Домовилися?

— Так.

Блискавична посмішка, що промайнула радше в очах, припускала, що вони зможуть не тільки поговорити, якщо Ральф наважиться… І в цю мить Ральф відчув себе розпачливим сміливцем. І навіть суворий погляд містера Чесса не похитнув його рішучості.

Розділ чотирнадцятий

1.

Була за чверть четверта, коли Ральф перетнув Гарріс-авеню й підійшов до свого будинку. Утома знову поверталася, Ральфові здавалося, що він не спав цілу вічність. І в той же час він почував себе краще, ніж раніше. Був більш зібраним. Більше сам собою.

«А може, тобі просто хочеться вірити в це? У те, що людина не може переживати такі страждання без якої-небудь нагороди? Чудова думка, Ральфе, але не надто реалістична».

«Гаразд, — подумав він. — Зараз я трохи збентежений».

Так воно й було. А ще він відчував страх, утому, цілковиту розгубленість і дещицю жадання. Одна чітка думка проходила червоною ниткою крізь цю мішанину емоцій, одне, що йому необхідно зробити до того, як він займеться іншими проблемами: помиритися з Біллом. Якщо будуть потрібні вибачення, він погодиться й на це. Зрештою, він повинен вибачитися. Адже не Білл прийшов до нього й сказав: «Старий, ти маєш жахливий вигляд, розкажи-но мені, що відбувається». Ні, це він пішов до Білла. Він помилився, але це, однак, нічого не міняє…

«Господи, Ральфе, ну що мені з тобою робити?»

Здивований голос Керолайн пролунав настільки ж чітко, як бувало в перші тижні після її смерті, коли він боровся з приступами розпачливої туги, подумки обговорюючи з Керолайн усі проблеми… Іноді він розмовляв з нею вголос, якщо доводилося залишатися самому в домі.

«Саме Білл першим затіяв сварку, а не ти. Бачу, ти і далі налаштований украй критично до себе, як і тоді, коли я ще була жива. Здається, деякі речі ніколи не змінюються».

Ральф посміхнувся. Що ж, можливо, деякі речі справді ніколи не змінюються, і, можливо, у суперечці винен саме Білл. Питання в тому, чи хоче він позбутися товариства Білла через дурну сварку й дріб’язкове з’ясовування того, хто з них правий, а хто ні. Ральфові цього не хотілося, і якщо для примирення будуть потрібні вибачення, яких Білл не зовсім і заслужив, то що тут жахливого? Наскільки йому відомо, язик не зламається від двох коротеньких складів: «ви-бач». Керолайн усередині нього відповіла на цю думку скептичним мовчанням. «Та нехай уже, — подумки повідомив їй Ральф. — Я зроблю це для себе, а не для нього. Або для тебе, якщо вже на те пішло».

Ральф був здивований, навіть уражений, яке почуття вини викликала в ньому остання думка — начебто він богохульствував, поглумився над святинею. Але думка не стала від цього менш доречною.

Ральф зупинився, шукаючи в кишені ключі, й побачив записку, прикріплену до дверей. Він пошукав окуляри, але згадав, що залишив їх на кухонному столі. Ральф подався назад, намагаючись розібрати закарлючки Білла:

«Дорогий Ральфе/Луїзо/Фею/ хто завгодно!

Більшу частину дня я, швидше за все, проведу в лікарні Деррі. Телефонувала племінниця Боба Полгерста й повідомила, що справи кепські: бідолаха майже закінчив свій бій. Палата № 313 у міській лікарні — останнє місце на землі, де мені хотілося б провести цей чудовий жовтневий день, але, гадаю, мені краще пройти це до кінця.

Ральфе, вибач за вранішні неприємності. Ти прийшов до мене по допомогу, а я замість цього мало не вчепився тобі в горло. Єдине, що я можу сказати як вибачення, — наближення смерті Боба Полгерста добряче вимучило мене. Гаразд? Вечеря за мною… Якщо ти ще захочеш провести вечір у моєму товаристві.

Фею, будь ласка, будь ласка, БУДЬ ЛАСКА, перестань діставати мене своїм шаховим турніром. Я пообіцяв тобі, що буду грати, і я слова дотримаю.

Прощавай, жорстокий світе.

Білл»

Ральф із почуттям полегшення і вдячності випрямився. Якби все інше, що відбувається з ним, можна було залагодити з такою легкістю… Він піднявся до себе нагору і вже набирав у чайник воду, коли задзвонив телефон. Телефонував Джон Лейдекер.

— Радий, що нарешті застав вас удома, — сказав він. — Я вже почав хвилюватися.

— Чому? — здивувався Ральф. — Що сталося?

— Може, й нічого, але… Усе-таки Чарлі Пікерінґа випустили під заставу.

— Але ви сказали, що цього не станеться.

— Я помилився. — У голосі Лейдекера було роздратування. — До того ж я помилився не лише щодо цього. Я казав, що суддя визначить заставу в сумі близько сорока тисяч доларів, але я не знав, що справу Пікерінга доручать судді Стедмену, відомому своєю фразою, що він навіть не вірить у божевілля. Стедмен встановив суму застави — вісімдесят ґрандів. [39] Призначений захисник Пікерінґа вив, як вовк на місяць, але це не допомогло.

39

Grand (англ.) — тисяча доларів (жарг.).

Ральф відзначив, що й далі тримає в руці чайник, і поставив його на стіл.

— І він таки заплатив заставу?

— Так. Пам’ятаєте, як я вам казав, що Ед Діпно викине його, немов ніж зі зламаним лезом?

— Так.

— Що ж, зарахуйте ще одну поразку Джону Лейдекеру. Сьогодні зранку Ед з’явився в будинок суду з портфелем, набитим грішми.

— З вісьмома тисячами доларів? — здивовано запитав Ральф.

— Я ж сказав, що з портфелем, а не з конвертом, — відповів Лейдекер. — І він приніс не вісім, а вісімдесят. Усі в суді досі обговорюють його появу. Про це будуть пащекувати ще й після Різдва.

Ральф спробував уявити Еда Діпно в одному з його мішкуватих светрів і витертих вельветових штанях — Керолайн називала їх «робою вченого», — який витягає з портфеля пачки двадцяток і соток, але не зміг.

— Із ваших слів я зрозумів, що досить сплатити десять відсотків.

— Так воно і є. Якщо людина може пред’явити заставну на дім або іншу власність. Так і буває в більшості випадків, коли затриманого випускають під заставу. Очевидно, Ед не міг зробити цього, зате в нього завалялася якась дещиця грошей під матрацом. А може, він кого-небудь пограбував?