Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

Янголи, змучені неугавним славоспівом, мрійно згадували старі часи:

– От колись було!

– Пам'ятаєте, у раю тільки й було народонаселення, що Адамчик з Євонькою.

– Еге ж, бува, призначав Адам побачення рві під чарівним Древом Пізнання...

– Тихенько й сумирно чекав свою чарівницю з букетиком квітів...

– Або нишком ворожив на королиці, аби дізнатися, любить вона його чи не любить...

– Ой, таки було ж!

– А коли Єва приходила на побачення, то хіба ж молодята ревли, як бугау?

– Е, ні! Шепотілися собі про щось у святому невіданні...

– Аж не віриться...

– Ех, було та й загуло!

Від чарівних спогадів янголів огортала чорна туга по світлій минувшині. Та цю поодиноку критику надійно глушило згуртоване навколо бочок з нектаром славоспівне сонмище.

– Хвала тобі, господи!

– Усі вказівки Згори - геніальні!

– Осанна! Осанна! Осанна!

Іноді повз хмари пролітає по дорозі в раймаг необережний янгол і нараз штопором падає, завихрений надпотужною "осанною".

– А щоб ви сірки напилися!
– безсило лається янгол, пірнаючи в стратосферу.

– А щоб вам смолою пельки позаліплювало!
– свариться він.

– А щоб ви завили від мук пекельних!
– бажає бідолаха від щирої душі, тяжко гепаючись на твердь земну і ламаючи крила внаслідок невдалої вимушеної посадки.

Контингент падших янголів неухильно збільшувався. А серед земних богодухих створінь поширились реальні уявлення про істинне раювання. Біля бочок з пивом одразу побільшало нероб. Вони швидко опанували високе мистецтво славословити того, хто ух частує...

Саме в ті славословні дні Всевишній викликав на чергову оперативну нараду двох наймогутніших серед потойбічних сановників архангелів небесного теоретика, красунчика й чепуруна Гавриїла та головнокомандувача війська небесного, вкритого, мов дракон залізною лускою, усіма можливими й неможливими звитяжними відзнаками, які сучасним стратегам й не снилися, архангела Михаїла. Всевишній завжди викликав не більш як двох архангелів. З одного боку, це підкреслювало його нечувану демократичність (один проти двох!), а з другого боку, завжди забезпечувало Наймудрішому вирішальну більшість голосів, оскільки бог-отець, бог-син і бог-дух святий в його триєдиній особі незмінно голосували одностайно. Усі троє трималися твердої й непохитної віри: вони вірували у власний Геній. Само собою, усяка решта тій трійці в одній особі ввижалася викінченими придурками. Але, погодьтеся, подекуди саме придурки пречудове пасують принципові колегіальності і створюють неповторний демократичний антураж.

Та перейдемо вже від небесних пліток до конкретних справ небесної канцелярії.

– Вельмишановні панове архангели!
– гучно мовив Головуючий, відкриваючи нараду.
– 3 часів вікопомного Всесвітнього Потопу ми досягли у такій важливій ланці нашої діяльності, як змінення віри святої, незаперечних успіхів.

Архангел Михайло споважнів.

– Супермегатонними блискавками одним махом спалено міста Содом та Гоморру!
– не вгавав Гучномовець.

Головнокомандувач, з голови до ніг одягнений в нагородну луску, набундючився.

– Проведено блискучу каральну акцію під кодовою назвою "Десять покарань Єгипетських"!

Михайло з удаваною скромністю кахикнув.

– Вирізано до ноги племена хананеян, філістимлян, аморреян та інших іновірців!

Михайло грізно набурмосився і забряжчав нагородною лускою.

– Успішно завершено тисячі дрібніших, але завжди тотальних по нещадності акцій, якими всі ми можемо заслужено пишатися.

– Так точно!
– не втерпів Михайло.

– Хвала тобі, господи!
– підтримало його ревище за вікном, аж вікна задеренчали.

– Колеги! Незважаючи на ці блискучі, досі нечувані успіхи, я мушу звернути вашу увагу на один істотний недолік.

Чепурун Гаврило нараз пожвавішав.

– А саме: з відділу оборони віри святої до небесної канцелярії досі не подані точні, підрахунки нечестивців, яких ми вже встигли милосердно покарати.

Гаврило з-під довгих пухнастих вій кинув на Михайла диявольський погляд.

– До чого веде це нехлюйство?
– грізно наполіг Невгамовний.
– А ось до чого: ми послаблюємо моральний вплив на грішників. Цифра завжди вражає! А де вона?

– А я рахувати не мастак!
– насупився головнокомандувач.
– Моє діло не рахувати, а карати...

– Ой, порахую тобі ребра, Михайло!
– триєдино гримнув Незаперечний.

– Троє на одного?
– знітився архангел.
– Це не по-божому...

– Цить, вельмишановний!

– Слухаюсь!

– Панове архангели!
– вів далі Гучнопромовець, легко перекриваючи славоспіви за вікнами.
– Останнім часом ми розробили і впровадили нову для нас, але надзвичайно ефективну і дуже перспективну зброю: ми збагатилися на хор праведних підлабузників.

Красень Гаврило скромно потупив свої чарівні очі.

– Славослів'я вже не одного згубило!

Гаврило млосно зашарівся. Михайло люто зиркав на нього. В очах його жевріла неприхована заздрість.

– Праведний хор підлабузників, якщо він мас достатню концентрацію, дає пречудові наслідки - на земній тверді виникають локальні потопи, тайфуни з погибельними жіночими іменами, отруєння атмосфери, виверження вулканів і землетруси. Однак нікуди правди діти: ця славославна зброя поки що мас певну ваду, точніше, на дію її весь час впливас фактор випадковості.

Головнокомандувач вмить нашорошив вуха.

– На превеликий жаль, ми ніколи не знаємо наперед, в якому саме місці земної тверді виникне ураган, станеться вулканічне виверження або розлютується посуха. Отже, не можемо робити ніяких прогнозів та оголошень, які широко практикували раніше. Чи казали ми наперед про Всесвітній Потоп?

– Так точно!
– хвацько забряжчав залізною лускою Михайло.

– Чи попереджали про зруйнування Вавілонськоу Вежі?

– Ще б пак!

– Чи обіцяли вчасно спопелити Содом та Гоморру?

– Було!

– А нині наші пророки та янголи-кур'єри сидять без діла, вимушено байдикують, бо також не відають, де і коли відбудеться чергове покарання в ім'я подальшого поліпшення роду людського. Вони нині не в змозі наперед рекламувати нашу мудру діяльність. А знавіснілі грішники, не маючи на руках точних і чітких прогнозів, сприймають свої лиха як стихійні, а не як наші милосердні турботи про спасіння їхніх пропащих душ. У свою чергу, свята віра в силу нашого Промисла хитається і занепадає.