Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

– Р-р-розігнати тунеядців!
– войовничо брязнув лускою Михайло.

– Цить, вельмишановний!

– Слухаюсь!

– Колеги! Чи не час нам для необхідної й назрілої профілактики повернутися до випробуваної в багатьох акціях стратегії, яку ми, мов недбайливі господарі, здали в архів?

Обидва архангели втупилися у Наймудрішого.

– Наші хмари перенасичені буйнопоточними зливами. Наші стратегічні й тактичні блискавки перенапружені спопеляючою енергією. Ми маємо велетенський запас добірних кам'яних брил - метеоритів, болідів та астероїдів. Якщо захочемо, то й Місяць гепнемо на Землю! З технічного боку це цілком здійсненно.

– Оце здорово!
– захопився ідеєю Михайло.
– Такого ще не бувало!

– Космічна катастрофа перший сорт!
– лагідно зазначив Гаврило.
– Якщо Місяць гепнути на Землю, то й Страшного Суду не треба...

– Ну, то як?
– пом'якшав Промовець.
– Чи не варто нам знову повернутися до старої, але надійної методики наставлення на Путь істинну? Зрозуміло, в поєднанні з широкою попередньою роз'яснювальною кампанією. Аби кожен второпав, що таке наша сфера життєвих інтересів...

– Варто, ой варто!
– розквітнув головнокомандувач війська небесного. Господи, ото дам прикурить!

– Які масштаби майбутньої демонстрації сили?
– діловито запитав архангел Гаврило.
– Земна куля? Континент? Країна? Місто? Селище міського типу чи якась там нікчемна родина фараонів?

Всевишній на мить замислився, а по тому вдумливо відповів:

– Я гадаю, для початку вистачить дощентного зруйнування міста. От коли не збагнуть, що й до чого... Але, ясна річ, слід обрати місто велике, багате, усім добре відоме. Дуже зручно для цього розташований Бейрут...

– Але ж, - делікатно нагадав Гаврило, - Бейрут поки що - лише невеличке приморське селище, не варте бомбардування й бриляками. От у майбутньому!..

– Дайте мені Австралію або хоча б Мадагаскар!
– нараз слізно заканючив Михайло.

– Цить, вельмишановний!

– Слухаюсь...

– Які будуть конкретні думки та пропозиції?

– Дозвольте мені, - звівся на ноги теоретик.

– Кажи, Гавриле.

– Ваша Блискавичність!
– уклін у бік Всевишнього.
– Ваша Звитяжність! уклін у бік хмарного головнокомандувача.
– На мій погляд, континент Австралія та острів Мадагаскар, як об'єкти карально-виховної акції, мають щонайменше два недоліки. По-перше, вони страшенно віддалені від Святої землі і ніхто там про них поки що навіть не відає: розквіт мореплавства та географічних відкриттів ще попереду.

– Чого ж досі барилися?

– Цить, Михайле!

– Слухаюсь...

– По-друге, аборигени тих віддалених об'єктів ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операція тільки посилить вплив на авторитет тамтешніх удільних ідолів, кумирів і тотемів. Мовляв, це вони, іроди, розперезалися! Відтак, наша акція виявиться даремною, її психологічний ефект дорівнюватиме нулю. З однаковим успіхом ми б сиділи отут, бездіяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, і наш некерований хор праведників своє діло робить.

– Осанна тобі. Господи!
– струсонуло атмосферу.

– Чуєте?
– тонко усміхнувся архангел.

– Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?

– А ось до чого. Ваша Блискавичність! Я насмілюсь - зрозуміло, з вашого ласкавого дозволу - запропонувати таке: приректи на профілактичну погибель місто, котре межує з обіцяною колінам Ізраїлевим землею, аби всі і звідусіль на власні очі уздріли потугу, велич і масштабність наших вікопомних діянь. Щоб сама згадка про них жахала!

– Ти здурів, Гавриле, чи що?
– щиро здивувався головнокомандувач. Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й людність повирізував руками згаданих тобою Ізраїлевих колін...

На цей вибух Гаврило відповів лукавим запитанням:

– І коли ж ти встиг, Михайле?

– Уже й сам не пам'ятаю... Давно було!

– Отож воно і с - "давно"!
– чемно зазначив чепурун.
– А тим часом повиростали нові міста.

– Невже?
– зрадів головнокомандувач.
– Каменя на камені не лишу! Винищу у кращих традиціях святого письма! Та я...

– Замовкни, Михайле!

– Слухаюсь...

– Який об'єкт ти пропонуєш, Гавриле?

– Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичність і Ваша Звитяжність, ось тут, на перехресті основних торговельних шляхів, стоїть велике, багатолюдне, розкішне місто. Для нашої мети - просто-таки справжня перлина. Знахідка!

– Ні-не-вія, - по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не мастак.

– Так, Ніневія, - ласкаво зазначив Гаврило.
– Як ви гадаєте, чи дізнається про наш профілактичний захід щодо цього міста всенький світ? Чи не заживемо тоді ми нової невмирущої слави? Чи не засяють з новим блиском наші імена на золотих скрижалях історії? Чи не буде це ще одною славною сторінкою в наших святих діяннях?

– Ой, буде!

– Тому, архігенерале, вам і цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицію зголоситься його Блискавичність...

Та Всевишній тільки заклопотано спитав:

– А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?

– Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичність, вибачте на слові, суща дрібниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колін скарали на горло мадианитян поголовне - всіх чоловіків, усіх жінок, усіх дітей і навіть хатніх тварин їхніх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?

– Справді - чому?

– Нагадати?

– Шквар, Гавриле!

– Цить!..

– Мовчу, мовчу!

– А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцімто нічної пори "помочився до стіни" і цим мерзенним фізіологічним актом брутально вразив нашу цнотливість. Цього було задосить...

– Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу...

– А що Ніневія?
– усміхався безсоромний Гаврило.
– Оголосимо її сферою наших божеських інтересів, та й годі!

– Ну, оголосимо... А що далі?

– А далі ми матимемо моральне право у своїй сфері вимагати своїх правил поведінки. Приміром, мені відомо, що мешканці Ніневіу, коли сьорбають юшку, тримають ложку правою рукою. А це - претяжкий гріх!

– Розтлумач, Гавриле, бо вже і я нічого з твоїх теревенів не второпаю, - насупився Головуючий.

– Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест на лоба класти, а не черево набивати, тішачи свою гріховну плоть. Хіба не гріх?

– Масш рацію, Гавриле, - мудро похитав головою Всевишній.