Богиня і Консультант

— Але це вже політика, — відповів рудий. — Політики і дипломати якось потім домовляться, така в них робота. А тут ідеться про стару суперечку між Центрами Сили. Ми втратимо Східну Марку, яку брати будували п'ятсот років, а великі мудреці Шангріли [26] скажуть, що, мовляв, тим лише «відновлена Рівновага»! Вони ж постійно наголошують на тому, що саме ми порушили Рівновагу і занапастили світ глобалізацією.

— То нехай повернуть час назад і відмінять експедицію Колумба, — згадка про мудреців Шангріли явно роздратувала Стража.

26

Шангріла — закритий для невтаємничених Центр Сили в Тибеті, який іноді ототожнюють із Шамбалою. Деякі метафізики, зокрема Рене Генон, вважали, що Шангріла в нашу епоху є місцем перебування так званого «Царя Світу», лідера нині сущих послідовників прадавньої Традиції людства.

— Експедицію Колумба вже не відмінити, але помститися нам вони хочуть і можуть, — підсумував рудий.

Паладин остаточно впевнився, що поряд зі Стражем сидить титулований кат із почту Майстра Зброї. Сперечатися з повноважним представником Коммодора не наважувалися навіть Принципати Ордену, нащадки королівських родів. Те, що сказав самовпевнений кат, Паладинові не сподобалося. Принаймні адептів Священної Шангріли він ніколи не вважав своїми ворогами.

На деякий час за столиком запала мовчанка. Страж накидав до склянки з чаєм нових шматків льоду, Паладин повернувся до своєї сигари. Потік туристів, які оминали майданчик кав'ярні, знову зріс.

— За кілька днів вас, шановний, запросять до Резиденції, — повідомив Паладинові Страж. — Вам треба підготуватись. Рада, звичайно, захоче отримати максимум інформації про «гостю» і «невідомого». Факти, а не припущення. Якомога більше достовірних фактів. Окрім того, від вас, швидше за все, зажадають пояснень, чому, отримавши інформацію про «гостю», ви відразу не задіяли професіоналів, а доручили контакт із нею людям з клубу. Враховуючи усі ваші провали, розмова для вас не буде легкою, і я не збираюся знов виконувати роль вашого адвоката. До речі, я читав ваш звіт про контакти з Полковником. Якщо я правильно розумію, ви вважаєте, що він стає дедалі більш некерованим?

— Він якнайкраще підходить під ваше, Страже, визначення націоналіста, котрий мріє отримати для свого етносу лідера жрецького рангу і створити свою імперію. Він ідеаліст.

— Що ж, по-вашому, потрібно для того, аби найближчим часом тримати його і очолюваний ним підрозділ під нашим контролем?

— Гроші.

— Гроші? Ви щойно назвали Полковника ідеалістом.

— В Україні навіть ідеалісти люблять гроші, — посміхнувся Паладин. І додав: — Якщо, зрозуміло, гроші чималі.

— Vabene [27] . А окрім грошей?

— Він ненавидить східних.

— Це добре.

— Але, якби не було східних, він би ненавидів нас.

— Це знов припущення?

— На жаль, ні. Цим, до речі, я й збираюся пояснити Раді, чому не віддав Полковникові «гостю». Він і так забагато знає, — Паладин зробив паузу і після затяжки додав, з підкресленою чіткістю артикулюючи слова: — Забагато знає, як для ідеаліста і потенційного союзника «третьої сили».

27

Vabene — добре (італ.).

Страж подивився на рудого. Той примружив риб'ячі очі. Страж пожував своїми виразними романськими губами і сказав:

— Маємо проблему.

Паладин промовчав. На останній третині своєї еволюції сигара набула цілком божественного смаку.

Частина ІІ. Печатка за все

1

[Хутір гніздюка [28] Реви при Сербинському полі, напроти Ізученкового байраку біля Полтави, третя година сполудня 24 червня 1673 року]

28

Гніздюки (сидні) — запорізькі козаки, що осіли на одному місці й мали власне господарство.

Пишний козак на вороному коні перестрибнув рогатку, в'їхав до двору, загарцював коло кринички, розганяючи кутами-підклітями курей і підсвинків. Курячий гармидер видобув з хати старшу жінку.

— Бог вам на поміч! — привітав її козак, зістрибуючи з коня. Дзенькнули накладним сріблом шабельні піхви. Хляснули адамашкові шаровари. Блиснув золотий перстень з круглою перською бірюзою.

— Дай Боже й тобі, — жінка дивилася на приїжджого красеня із недобрим очікуванням, витираючи руки грубою димкою [29] . Гість, видно було, відірвав її від хатньої роботи. — Як із добрими вістями, козаче, то до хати просимо.

29

Димка — цупке дешеве полотно.

— Вісті тепер усі недобрі, хазяйко. Страшуся я, що за такі мої вісті ви мені й чарчинки націдити не схочете.

— Ще й порогу не перейшов, а вже про страхи та чарку? Та ще й перед Розгарами! [30] Який герцовник! — невесело посміхнулася жінка. — Ти чий такий будеш, вістуне?

— У товаристві Харком кличуся, сотного Івана Кувтиненка старший син. Записаний джурою до отамана Івана Димитровича [31] .

30

Розгари (Розигри) — перший понеділок Петрівського посту, вважався днем розгулу нечистої сили. Люди цього дня мали утримуватися від нерозважливих дій.

31

Іван Дмитрович Сірко (? — 1680) — кошовий отаман і полковник Низового Запорізького війська.

Почувши отаманове ім'я, жінка ще більш спохмурніла.

— Давно вже до нас Сіркові башибузуки не їздили. Певно, врікли нас злі люди, — вона прочинила двері і грізно подивилася на сотникового сина: — І що, козаче? Так і підмітатимеш дідинець [32] шароварами?

Джура ображено здвигнув плечима, зайшов до тісних сіней, познімав з себе коштовну зброю, якої виявилося чимало; потім, зім'явши в руці високу шапку, перевальцем зайшов до світлиці. За столом, заставленим мисками і шапликами, сиділи дві малі дівчинки і молодка. Харко привітався і присів на ослінчик напроти образів.

32

Дідинець — двір.

— Марто, заклич сюди Петра, — наказала хазяйка молодці. — Скажи, що Сіркового чорта по його душу принесло.

— Але й добрі ж ви на слово, хазяйко… — похитав головою джура. — Чортом мене до сьогодні лише басурмани називали.

— Усі ви сатанаїлові діти, — стара так гримнула мисками, що малі заховали голови під стіл. — Мій Василь, царствіє йому небеснеє, теж гасав степами-лісами, як скажений дідько. І нащо? До якого такого скарбу догасався? Поклав дурну свою голову за твого Сірка, прости Господи, а я тепер… — махнула рукою, відвернулася від козака і зашепотіла молитву до образу Святої Помочі.

Козак утупив очі в підлогу. У війську пам'ятали, що осавул Василь Рева із великою славою загинув у баталії під Чудновим, виводячи козацьку сотню з оточення. Джурі Харку, як отамановому посланцеві, суджено було, серед іншого, приймати на свій карк безнадійний гнів козацьких вдів, якого по селах і паланках він назбирав уже повну торбу. Він вже звик і знав, що при цих обставинах за краще є мовчати і крутити шлик [33] .

Стара проказала молитву, повернулася до джури і суворо спитала:

33

Шлик — шапка.