Чебрець в молоцi

Разом із цією зміною напрямку прийшов страх і холод. Вона відчула себе частиною великого шматка льоду, на який продовжувала дивитися збоку, ніби на щось чужорідне. Окремі молекули, які вона продовжувала бачити й за рухом яких навіть могла спостерігати, були не круглими, як вона це завжди собі уявляла, а кубічними, і рухалися по складних, еліпсоподібних траєкторіях. Вона сама, ще не набувши якоїсь конкретної форми, була причіплена до цього велетенського куба десь ізбоку. Поза була незручною, постійно хотілося підсунутися вбік, щоб не впасти, хотілося натягнути на себе простирадло. Наявність простирадла вона усвідомлювала, хоча й не бачила його. Поміж кристалами, не порушуючи їх цілісності, швидко переміщалися кубики молекул, причому їй було зрозуміло, яким чином вони потрапляють всередину цього кристалічного моноліту, але вона не бачила жодних щілин на тому місці, де вони заповзали всередину або виповзали назовні. Можливо, це було пов’язано з тим, що такої різниці між внутрішніми й зовнішніми площинами не існувало, і те, що її не існувало, зовсім не дивувало її. Вона відчувала себе одночасно і частинкою кристалу, і однією з молекул. Постійний рух по невидимих капілярах кристала дуже заспокоював її, і якби не те, що постійно хотілося підтягнути на себе невидиме простирадло, вона могла б перебувати в цьому гармонійному стані вічно. Відчувала себе причетною до якогось таємного знання, до існування іншої форми свідомості, набагато досконалішої за знану їй досі, такої, що не потребує слів та інших умовностей і здатна до комунікації, позбавленої усіх тих спотворень, які накладає на зміст необхідність виражати все недосконалою системою вербальних, візуальних чи інших символів. Це було схоже на відчуття, коли довго дивишся якийсь не знаною тобі мовою фільм, що супроводжується дуже поганим синхронним перекладом, що його годі розчути, і вже під сам кінець, коли майже втрачаєш надію що-небудь зрозуміти, актори раптом переходять на якусь зрозумілу тобі мову. І в перший момент ти ще навіть не знаєш, чи це вони перейшли на твою мову, чи ти раптом починаєш розуміти їхню, але це і не важливо, як не важливо й те, чи подобається тобі цей фільм. Тут ідеться про зовсім інші речі.

Але раптом центрифуга майже зупинилася і в безшелесну гармонію порушив якийсь звук. Тепер вже відчувалося, що десь існує невидиме «зовні» і з нього долинають ці гугняві звуки. Якщо напружитися, то навіть можна розгледіти неясні білі контури. Найчіткішим враженням від цього вторгнення був запах цигарок, ледь вловимий, як з’ясувалося згодом, коли Алла вже прийшла до тями й розмовляла зі своєю лікаркою, від якої було трохи чути цигарковим димом і ще кавою та парфумами. Коли лікарка розмовляла, темний пушок над її верхньою губою було видно чіткіше, ніж коли вона мовчала.

Далі видиво зникло, але тепер існування в цій масі з розмитими контурами було позбавлене попередньої безхмарності. Аллі стало страшно, вона вже відчувала, що у неї є не лише ця невизначено-кристалічна сутність, а й цілком реальне тіло, яке наразі її не слухається, і саме тому не вдається натягнути на себе простирадло, обриси якого ставали все чіткішими. Рештки тепла поволі зникали, натомість все більше утверджувався на своїх позиціях холод, а найбільше лякала безпорадність, нездатність поворухнутися і страх, що так буде завжди і доведеться провести невідомо скільки часу в цій похмурій кімнаті з вікнами, до половини зафарбованими білим, терпіти цей холод і відчувати тільки те, якими складними траєкторіями пересуваються кубоподібні молекули твого власного тіла.

Коли вона сказала про все Зенонові, нічого не пояснюючи й не розповідаючи деталей, просто повідомивши факт, він промовчав. А в очах у нього знову з’явилося те саме чуже й вороже відчуття, яке вже раз налякало її, і Алла відчула раптове, хоча, як з’ясувалося потім, і лише тимчасове полегшення, щось схоже на переконаність у правильності вчиненого. Хоча ця переконаність швидко минула, натомість почав регулярно снитися один і той самий сон. Відтворити подробиці цього сну їй жодного разу не вдалося: він складався з самих лише відчуттів, і головним серед цих відчуттів був страх. Паніка, схожа на ту, що охоплює в натовпі, який раптом зривається з місця і незрозуміло навіщо кудись біжить, страх перед чимось невідомим, чого чекаєш і боїшся не тому, що воно погане, а тому, що не знаєш, чи потрібно цього боятися. Час від часу цей сон урізноманітнювали багатоніжки, схожі на кубики молекул, які виглядали загрозливо й повзли не кудись далеко, у непрозору білу кристалічність, а навпаки, виповзали з неї і загрозливо насувалися, непропорційно збільшуючись в розмірі з кожним наступним кроком. Але найгіршим було повернення вві сні цього відчуття злитості з чимось великим і позбавленим форми, відчуття розплавленості, яке пекло або морозило і встромляло дрібні болючі жала просто в мозок, ніби не могло відшукати впаяних в моноліт інших частин тіла.

Мабуть, десь тоді й сталася перша з тих непомітних мікротріщин, які поволі накопичуються на м’язовій тканині подружніх стосунків і потім виявляють себе так несподівано. Одного разу він зізнався їй, що вже не почуває себе закоханим і відсутність цього почуття дуже його засмучує. Після цієї розмови, яка поступово перейшла в бурхливе з’ясування стосунків, вона відчула, що його байдужість щось у ній сколихнула, а його зізнання сколихнуло щось у ньому, і тепер усе знову налагодилося. Вона навіть знову почала прокидатися вночі від бажання притулитися до його теплої спини й почути нерозбірливе сонне буркотіння. Але відтоді ця думка не давала їй спокою, бо насправді він лише висловив (він завжди краще давав раду словам, ніж вона) те, що вона також почувала. І це не дратувало її, не обурювало, а просто засмучувало. Спокійно засмучувало, могла б додати вона, але цього спокою вона боялася найбільше, тому не наважилася додати.

Саме тоді вони вирішили, що йому потрібно навчитися танцювати. У дитинстві він також займався танцями, але не бальними, а народними, і вважав себе непоганим партнером. Алла на той момент покинула професійні танці, так і не знайшовши партнера на заміну, і заробляла на життя уроками танцю. Вони вирішили, що буде романтично, коли він щовечора приходитиме до неї, до танцкласу, і вони вальсуватимуть удвох у приглушеному світлі вуличного ліхтаря, який стояв просто за вікном і дискретно освітлював кімнату з дзеркалами.

І це було справді романтично, кілька разів вони навіть кохалися просто на брудній підлозі зі стертим лаком і специфічним запахом припудреного поту і вивітрілих парфумів під шаром пилу, який панує в усіх гримерках і танцкласах. Єдине, що в них зовсім не виходило, — це танці. Вона була страшенно терпляча і намагалася не вразити його самолюбства необережним зауваженням. Але вже через кілька занять їм обом стало ясно, що танцювати в парі вони не можуть. Щось спрацьовувало, точніше, не спрацьовувало, ніби вимикач на стіні, коли вони ставали в шосту позицію, з якої починається більшість класичних бальних танців, і уважно слухали музику, відлічуючи подумки до трьох, коли це був котрийсь із вальсів, або до восьми, коли справа доходила до танго.

Чим більше взаємної толерантності й терплячості вони виявляли, тим гірше все ставало. Вони почували себе, ніби дерев’яні маріонетки, за шнурівки яких хтось смикає згори випадково, думаючи при цьому про щось зовсім інше. Їхні рухи видавалися обом незграбними й позбавленими сенсу. І найгірше, що це важко було пояснити, бо танцювали вони нібито правильно, рухаючись у такт музики і рідко збиваючись. Але кожна його дрібна помилка страшенно дратувала її, так ніби їй не доводилося цілими днями спостерігати за десятками безнадійних і позбавлених слуху та відчуття ритму дітей і дорослих, які приходили до неї на уроки й ніяк не могли збагнути, що так ніколи нічого й не навчаться. Вони зовсім її не дратували, навпаки, кожен їхній дрібний успіх сповнював її радістю за свої педагогічні таланти. А тут, коли Зенон танцював зовсім пристойно, тільки час від часу робив дрібні помилки, виправити які не так уже й складно, вона ледь стримувала лють, а він дратувався не менше, відчуваючи і її лють, і несправедливість цієї люті. Коли вона танцювала з іншими чоловіками чи учнями, то ніколи не згадувала про світло прожекторів, сцену, страх перед швидким темпом музики, з якого так страшно збитися, про підбадьорюючі посмішки, якими постійно обмінюються в паузах між танцями досвідчені партнери, щоб додати собі впевненості. Вона не наважувалася зізнатися собі, що насправді їй бракує не перемог у конкурсах, не квітів і не оплесків, а напруженої роботи, яка приносить невидимі недосвідченому оку результати, дає відчуття руху вперед, перемоги над чимось у собі, відчуття, що ти можеш примусити своє тіло слухатися і переступати через власні межі. Усі ці танці були зовсім іншими й не мали нічого спільного з її минулим і з тим майбутнім, якого її було позбавлено. І тільки коли її ноги ставали в шосту позицію поряд із ногами Зенона, ці спогади накочувалися на неї холодними ностальгійними хвилями, і вона починала дратуватися через кожен його дрібний промах.

Йому теж важко було зосередитися на танцях, бо заважала її напруженість і її роздратування, яке він відчував і не міг пояснити. А замість того, щоб уважно слухати музику, він чомусь починав згадувати, що його рукопис відхилило поважне видавництво і тепер його видадуть у серії початківців, а поважні критики, його добрі знайомі, з увічливості промовчать про його нову книгу, як уже промовчали про попередні. Чомусь це усвідомлення власної посередності й того, що йому ніколи не стати кимсь видатним, приходило до нього тільки тут, у танцкласі, коли він відчував, як добре рухається Алла, як вона ловить ритм і як легко їй все це дається. Він ніколи не бачив її на сцені, в танці зі справжнім партнером, але інтуїтивно відчував, що вона краща за багатьох, що вона могла б далеко піти і що їй просто не пощастило. А йому, навпаки, пощастило, він має хороші зв’язки завдяки батькам, і більшість письменників його рівня не видають взагалі, тоді як у нього виходить книга за книгою і йому навіть удається якось з цього прожити. Усвідомлення цієї несправедливості мало би викликати в ньому співчуття до дружини, але замість цього він почував тільки, як її приховане роздратування передається і йому.

Вони ніколи не говорили про це, час від часу даючи вихід емоціям у квапливому, жорсткому, майже тваринному сексі, позбавленому пестощів і поцілунків, самозосередженому й егоїстичному. Вся прелюдія зводилася тоді до обміну виразними поглядами, прискіпливими й уважними, без тіні ніжності, із самою лише вимогливістю. Похапцем вони роздягалися, не допомагаючи одне одному, а потім він різко і болюче навіть для себе входив у неї, переважно ззаду, при цьому обоє вони ставали на коліна, або він навалювався на неї зверху, був квапливим і грубим, старався закінчити все якомога швидше. Він хапав її за талію або за сідниці, міцно притискаючи до себе, ніби позбавляючи можливості вирватися, тримав так міцно, що часто залишав синці на шкірі, а вона мовчки піддавалася, відчуваючи від цього збудження, підсилене відчуттям непристойності, майже забороненості того, що вони роблять. Якщо вони кохалися в танцкласі, він підводив її до дзеркала, примушуючи широко розвести ноги, або й підняти одну високо, щоб було видно, як він входить у неї. Тоді він хапав її руками за груди і боляче стискав їх, чекаючи, аж вона зойкне.

У такі моменти їм майже вдавалося досягти колишньої злагодженості та гармонії. І це допомагало, після цього на якийсь час їх обох попускало. Але ненадовго — через якийсь час знову щось клацало в невидимому вимикачі, й тепер це невисловлене роздратування вже не вдавалося залишити між дзеркалами танцкласу. Вони почали уникати одне одного й намагатися проводити вільний час поза домом.

Тобто вони й раніше мало бували вдома, залишивши Софійку мамі Зенона, яка радо взяла на себе всі побутові клопоти. Але раніше вони намагалися бувати всюди разом, ходили на виставки, конкурси бальних танців, концерти, літературні презентації. Знайомі звикли до цього і тепер часом питали, що трапилося, коли Алла з’являлась у товаристві без Зенона, а він без неї. Щоправда, питати швидко перестали. Можливо, тому, що вона була однією з останніх, хто дізнався про роман Зенона з Христею, з чоловіком якої в Алли теж був короткий роман кілька років перед тим, про що Зенон знав.