Ерагон

— Розумію. Якщо ваш товар і справді має якусь цінність, ви можете обміняти його на один чи на кілька цих вишуканих виробів.

Він на мить змовк. Ерагон з дядьком теж зніяковіло притихли.

— То ви маєте ту річ, про яку говорите? — спитав торговець.

— Так, але, якщо ваша ласка, ми б хотіли показати її вам деінде, — твердо сказав Герроу.

Мерлок звів брови, але спробував приховати свій подив:

— У такому разі, дозвольте запросити вас до свого намету.

Він зібрав крам, обережно склав його в окуту залізом скриню, замкнув її, а потім повів їх на вулицю. Усі троє рушили вперед тимчасовим табором торговців і, покружлявши між возами, вийшли до намету, що стояв осторонь решти. Згори намет був малиново-червоний, а знизу —. темний, із тоненькими кольоровими трикутниками, які накладалися один на одного. Мерлок розв’язав отвір входу й відкинув ряднину вбік.

Усередині намет було захаращено всіляким дрібним крамом і дивовижними меблями — там стояли кругле ліжко й ослінчики, змайстровані з пеньків. На білій подушці лежав кривий кинджал з рубіном на руків’ї.

Мерлок закрив вхід і повернувся до своїх гостей:

— Прошу, сідайте. А тепер, — сказав він, коли гості нарешті вмостилися, — покажіть мені те, заради чого ми бачимося віч-на-віч.

Ерагон розгорнув камінь і поклав його перед крамарем. Зблиснувши очима, Мерлок простягнув до нього руки, але миттю зумів себе опанувати:

— Можна глянути?

Герроу ствердно кивнув, і Мерлок узяв камінь у руки.

Поклавши коштовність на коліна, крамар потягнувся до якоїсь вузенької скрині. Діставши з неї великі мідні ваги, він поставив їх на підлогу. Спочатку Мерлок зважив камінь, потім ретельно вивчив його поверхню за допомогою збільшувального скла, яким зазвичай користуються ювеліри, а потім обережно простукав дерев’яним молоточком і провів по ньому загостреним кінчиком крихітного прозорого каміння. Нарешті він виміряв довжину й діаметр каменя, записавши всі дані на грифельній дошці. Якийсь час крамар розмірковував над результатами.

— Ви знаєте, скільки це коштує? — спитав він трохи перегодом.

— Ні, — зізнався Герроу. Його щока нервово тремтіла, і він завовтузився на стільці.

Мерлок скривився:

— На жаль, я теж не знаю. Але я можу впевнено вам сказати: білі прожилки складаються з того самого матеріалу, що й синє довкола них, і відрізняються лише за кольором. Але я не маю жодного уявлення, що це таке. Цей камінь твердіший за діамант і взагалі найміцніший з усіх каменів, які мені коли-небудь доводилось бачити. І той, хто його огранив, повинен був користуватися або невідомими мені інструментами, або магією. Окрім того, усередині він порожній.

— Як? — вигукнув Герроу.

У голосі Мерлока з’явилися нотки роздратування:

— Ви коли-небудь чули, аби камінь отак бринів?

Він узяв з подушки кинджал і вдарив по каменю лезом. Чистий звук, сповнивши намет, плавно розтанув у повітрі. Ерагон захвилювався: чи удар бува не пошкодив камінь, але Мерлок показав парубкові коштовність:

— Ви не знайдете жодних подряпин чи інших ушкоджень від удару. Гадаю, йому не заподієш шкоди навіть тоді, коли вгатиш по ньому кувалдою.

Герроу повагом схрестив руки. Навколо нього наче виросла стіна мовчання. Ерагон був ошелешений. «Я знав, що цей камінь з’явився на Хребті не без допомоги чаклунства, — думав юнак, — але щоб його було створено якимось магічним способом… Чому й навіщо?» Нарешті він не витримав:

— А скільки ж він коштує?

— Я не можу вам цього сказати, — страдницьким голосом відповів Мерлок. — Та я впевнений, що є люди, які б за нього дорого заплатили. Утім, вони мешкають не в Карвахолі. Щоб знайти покупця, вам доведеться їхати у великі міста на південь. Для більшості людей це просто цікава штучка, а не та річ, на яку слід витрачати зароблені гроші.

Герроу глянув на стелю, наче гравець, що зважує свої шанси:

— А ви його не купите?

Торговець миттю озвався:

— Не варто ризикувати. Вочевидь, я міг би знайти заможного покупця під час своєї весняної подорожі, хоч я в тому й не впевнений. Але навіть якби я його знайшов, ви б не отримали грошей аж до наступного року, тобто до мого повернення. Ні, вам слід шукати когось іншого. Але мені цікаво… Чому ви наполягли на розмові віч-на-віч?

Перш ніж відповісти, Ерагон сховав камінь.

— Тому, — глянув юнак на торговця, зовсім не бажаючи, аби він розлютився, як те допіру сталося зі Слоуном, — що я знайшов його на Хребті, а місцевим людям це дуже не подобається.

Мерлок вражено відсахнувся:

— А ви знаєте, чому я та інші торговці спізнилися цього року?

Ерагон заперечно похитав головою.

— Тому що всю дорогу ми потрапляли в якусь халепу. Схоже, над Алагезією запанував хаос. Нам не пощастило уникнути ані хвороб, ані нападів, ані найгіршої пошесті. Через те, що вардени посилили свої напади, Галбаторікс змусив міста надсилати до кордонів ще більше солдатів, потрібних для війни з ургалами. Останнім часом ці потвори рухаються на південний схід, у бік Хадарацької Пустелі. Ніхто не знає — чому, та й нас би це зовсім не хвилювало, якби вони не йшли населеними місцями. Їх бачили на дорогах і біля міст. Але найгірше не це. Подейкують, що в наших краях з’явився сам Смерк, хоч певних свідчень іще нема, бо мало хто пережив би зустріч із ним.

— А чому ж ми про це не чули? — скрикнув Ерагон.

— Тому, — похмуро сказав Мерлок, — що це почалося лише кілька місяців назад. Цілі селища були змушені покинути рідні землі. Ургали знищили їхні поля, і людям загрожував голод.

— Дурниці! — скрикнув Герроу. — Ми не бачили ніяких ургалів! Тут був лише один — його роги прибито на стіні в таверні Морна.

Мерлок багатозначно звів брови:

— Може, і так, але ваше село невеличке й заховалося серед гір. Не дивно, що ви нічого не помітили. Але на вашому місці я б не думав, що так триватиме вічно. Я згадав про це тільки тому, що тут, напевно, кояться якісь динні речі, якщо вже ви знайшли цей камінь на Хребті.

Сказавши це, крамар попрощався і з легкою посмішкою вклонився своїм гостям.

Невдовзі Герроу вийшов з намету й попрямував назад до Карвахола. Ерагон ішов поруч.

— Що ти про все це думаєш? — спитав він перегодом у дядька.

— Я хочу знати більше, перш ніж щось вирішувати. Віднеси камінь до візка й можеш бути вільний. Побачимось за вечерею в Хорста.

Задоволений Ерагон хвацько пірнув у юрбу й помчав до свого візка. Дядько ще довго займатиметься своїми справами, тож він устигне як слід нагулятися, скориставшись із такої нагоди. Парубок сховав камінь під мішками й рішуче закрокував до села.

Він переходив від однієї ятки до другої, прицінюючись до товарів і не думаючи про те, як мало грошей у нього в кишені. Він говорив з торговцями, і ті підтверджували слова Мерлока про неспокій в Алагезії. Крамарі знову й знову розповідали про те, що звичного спокою вже нема, а зважаючи на останні події, ніхто не може почуватися в безпеці.

Находившись, Ерагон купив собі три солодкі цукерки й свіжоспеченого пиріжка з вишнями. Було приємно смакувати гарячу їжу після довгого стовбичення на снігу. Юнак засмучено облизав липкі від солодкого сиропу пальці, шкодуючи, що не може купити ще, потім умостився на сусідньому ґанку й заходився гризти цукерку. Неподалік боролися два карвахольських хлопці, але Ерагон не мав жодного бажання до них приєднуватись.