Ерагон

— Для мене неабияка честь познайомитися з тобою, — нарешті схилив голову Аджихад.

«Перекажи йому, — озвалася Сапфіра до Ерагона, — що і він сам, і його Тронжхейм справили на мене велике враження. Імперія має боятися таких людей. Утім, нехай знає — варто йому заподіяти тобі бодай найменшу шкоду, я розірву його на шматки, а місто зруйную вщент».

Ерагон миттю переказав усе це провідникові.

— Іншої відповіді від такого шляхетного дракона годі було й чекати, — відповів той. — Але навряд чи ви б змогли подолати близнюків.

Сапфіра лише презирливо пирснула.

— Гадаю, вони просто не бачили розлюченого дракона, — пояснив Ерагон. — Можливо, ті двоє і змогли б подолати мене, але Сапфіру — ніколи. Не забувайте, що магічна сила дракона значно потужніша за міць будь-якого чарівника. Навіть Бром, не маючи власного дракона, виявився слабшим за мене, вершника. Отож, ваші близнюки переоцінюють власні можливості.

— Бром був одним із наймогутніших магів, — захвилювався Аджихад. — Тільки ельфи могли позмагатися з ним. Якщо те, що ти кажеш, — правда, то нам слід багато чого переглянути. У будь-якому разі, я дуже радий, що ми порозумілися.

Провідник іще раз вклонився до Сапфіри, а та у відповідь трішки схилила голову.

Закінчивши, Аджихад гордо випростався й гукнув:

— Орику!

Почувши, що його гукають, перед господарем з’явився гном і схрестив на грудях руки.

— Ти мене дратуєш, Орику, — спохмурнів провідник. — Зранку на тебе скаржились близнюки, яких ти геть не слухаєшся. Тож я покараю тебе, друже.

— Коли ми були вже біля Коста-мерни, — забелькотів переляканий гном, — стріли летіли в прибульців, але близнюки не прикривали їх. Вони поводилися, наче зрадники, коли Ерагон вигукнув пароль, але це не допомогло… А ще вони стояли, наче вкопані, коли той зник під водою… А я не міг дозволити, щоб вершник загинув.

— Він каже правду, сам я ніколи б не вибрався, — підтвердив Ерагон.

— Але чому ти й пізніше виступив проти близнюків? — знову напався на гнома Аджихад.

— Бо ті не мали жодного права читати думки Мертага! — обурився гном. — Утім, знаючи, хто він насправді, я б їх не спиняв.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодився провідник. — Ми не мусимо чіпати людських думок, хоч би хто був їхнім власником. Ну що ж, ти зробив усе правильно… Але ти відмовився виконати наказ і тепер заслуговуєш на смертну кару.

Гном злякано зіщулився.

— Ви не можете його за це покарати! — вигукнув Ерагон. — Адже він мені допоміг!

— Це тебе не обходить, не втручайся, — суворо сказав Аджихад. — Орик порушив закон і має відповідати.

Юнак хотів був заперечити, але провідник спинив його рухом руки.

— Я з тобою згоден, — мовив він. — Вирок буде пом’якшено з огляду на обставини. Відтепер, Орику, тебе звільнено з військової служби. Зрозумів?

— Так, — кивнув гном.

— А оскільки в тебе тепер немає служби, я призначаю тебе провідником Ерагона й Сапфіри.

Ти мусиш дбати про їхній побут і відпочинок у нас. Сапфіра житиме на горі Ісідар Мітрім. А Ерагон може обрати помешкання там, де схоче. Коли він відпочине, покажеш йому навчальні поля. Гадаю, його вже там чекають.

— Я зрозумів, — вклонився Орик.

— Гаразд, можеш іти, — кивнув Аджихад. — І поклич до мене близнюків.

Виходячи, Ерагон спитав:

— Де мені знайти Арію? Я хотів би побачитись із нею.

— З нею ніхто не може бачитись, — заперечив провідник і відвернувся. — Тобі доведеться зачекати, доки вона сама прийде до тебе.

Благослови дитя, Арджетламе!

У коридорі вони зустрілися з близнюками, які прямували до кабінету Аджихада.

— Мені шкода, що в тебе через мене проблеми, — пропустивши їх, сказав юнак Орикові.

— Пусте, — пробурмотів той, смикаючи себе за бороду. — Я отримав те, що хотів.

— Що ти маєш на увазі? — спитав Ерагон. — Адже тепер ти не зможеш воювати, бо маєш бути тільки моїм провідником!

— Аджихад учинив мудро, — спокійно сказав гном. — Він розуміється на законах, тому й покарав мене. Але я маю ще одного господаря, Ротгара. Тож робитиму, що схочу.

— Виходить, Аджихад розв’язав тобі руки? — здивувався Ерагон, збагнувши, що владу в Тронжхеймі поділено навпіл.

— Саме так, — похмуро усміхнувся Орик. — Відтепер близнюки не можуть на мене скаржитись. Зрозуміло, це їх розлютить, але хитрий Аджихад вигадає щось і для них… Та ти, мабуть, уже зголоднів? Ходімо, ми ще мусимо подбати й про твого дракона.

— Його звати Сапфіра, — сказав Ерагон, почувши, як та невдоволено засичала здалеку.

— Вибач, я запам'ятаю, — вклонився Орик до Сапфіри. Знявши зі стіни лампу, він повів прибульців довгим коридором.

— Чи хтось у Фартхен Дурі користується магією? — спитав Ерагон, ледь встигаючи за гномом.

— Ні, тут магією майже не користуються, — відповів той, знизавши плечима. — Хіба що для загоювання ран. Востаннє вони використовували свою силу для лікування Арії.

— А як же близнюки? — нагадав юнак.

— Гм, — буркнув Орик, — вона б усе одно відмовилась від їхньої допомоги. Та й лікувати вони не вміють. Їхній хист проявляється тільки тоді, коли треба плести інтриги або захоплювати владу. Дейнор, попередник Аджихада, дозволив близнюкам приєднатися до варденів, бо тоді нам була потрібна їхня підтримка.

Нарешті вони ввійшли до одного з чотирьох тунелів, які розділяли Тронжхейм. Під низьким склепінням людські голоси лунали впереміш із гномівською говіркою. Але щойно з’явилися прибульці в супроводі грізного дракона, гомін миттю стих. Не звертаючи жодної уваги на принишклу юрбу, Орик повернув ліворуч, прямуючи до міської брами.

— Куди це ми йдемо? — спитав Ерагон.

— Ми вибираємося з проходів, щоб Сапфіра могла полетіти до фортеці драконів на Ісідар Мітрім. У тій кам’яниці немає даху, оскільки верхівка Тронжхейма перебуває під відкритим небом, як і верхівка Фартхен Дура. Зазвичай саме там зупинялися вершники, коли приїжджали до міста.

— А чи не буде нам незатишно без даху над головою? — засумнівався парубок.

— Ні-ні, — заспокоїв його Орик. — Фартхен Дур захищає нас від негоди, яка просто оминає цю місцину. Крім того, уздовж стін є печери для драконів. Єдине, чого слід боятися, так це бурульок. Падаючи, вони можуть навпіл розтяти коня.

— Не хвилюйся, — озвалась до юнака Сапфіра. — Печера безпечніша за будь-яке місце, де нам доводилось зупинятись.

— Можливо, — кивнув Ерагон. — Як гадаєш, з Мертагом усе буде гаразд?