КомікЯвіть же нам ту силу сповна,Хай творчість так у вас іде,Немов пригода та любовна.Буває, двох десь випадок зведе,А там пішли побачення й розмови,Щасливі сни й пробудження раптові,Надії хміль і гіркота оман, —І так незчуєшся, як вродиться роман!Таку і ви нам п'єсу дайте,В життя людське чимглибше заглядайте!Всі так живуть, а бачать так не всі,Тож покажіть життя у всій красі.Картини барвні, світло тьмянеТа іскра правди в млі омани —І наварили ви пиття,Що людям скрашує життя.І йде сюди замріяне юнацтво,Йому наш твір – чудесне відкриття,І йдуть сюди вразливі на чуття,Для них ця гра – переживань багатство.І
кожен тут знаходить щось своєІ бачить те, що в нього в серці є.Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху,Шанують пориви, із блиску мають втіху…Хто всього знав, тому попробуй догоди!Хто починає жить – подякує завжди. ПоетВерни ж мені той час блаженний,Коли я жити починав,Коли пісень потік натхненнийЗ джерел незглибних виринав;Коли в туман був світ повитийІ чар закритий в пуп'янки,Коли барвисті і п'янкіВ лугах веселих рвав я квіти…Я бідний був – і все я мав,І правду й вигадку кохав…Верни ж ті пориви чудові,І серця жаль, і щастя сни,І міць ненависті й любові —Минулу молодість верни!КомікТа молодість потрібна лиш,Як ворог у бою натисне,Як дівчина, усіх миліш,Тобі сама на шию звисне,Як вабить здалеку вінокТебе добігти ген до цілі,Як на умі тобі танокІ пиятика ночі цілі, —А струни ліри золотіРукою вправною торкати,Назустріч обраній метіСтежками звинними блукати, —Це вам, старим, і Бог велів,І цьому тільки маємо радіть ми,Бо старість з нас не робить малюків,Вона лиш застає нас дітьми.ДиректорПокиньте спори й аргументи,Лишіть докори й компліменти, —За них нічого не купить;До діла треба приступить.Натхнення, настрій – то бридня все,Сміліші будьте, їх не ждіть.Коли поетом ти назвався,Умій натхненням володіть!Варіть же швидше, друже милий,Кріпкий напій, що ми ждемо;Чого сьогодні не зробили,Те завтра не прийде само!Отож і дня дарма не гайте,Як тільки є можливість десь,За коси враз її хапайтеІ вже із рук не випускайте,Поки свого не доб'єтесь.Адже яких лише диваційНе бачив наш німецький кін!Тож не шкодуйте ні машин,Ні чудернацьких декорацій.Не бракуватиме зірок,І сонця, й місяця, і неба,Дамо й води, й вогню, як треба,І скель, і звірів, і пташок!Так розміркуйте ж все дотепно,На сцені всесвіт умістітьІ швидко й бережно пройдітьІз неба через землю в пекло.
РафаїлМогутнім громом сонце граєВ гучному хорі братніх сферІ путь накреслену верстаєОд первовіку й дотепер.Цих незбагненних див видінняСповняє силою серця,І, як у перший день творіння,Величні всі діла Творця.
16
Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.
ГавриїлЗемля із швидкістю страшноюВ просторі крутиться-літа,І райське світло дня чергоюЗміняє ночі темнота.Хвилює море неозореІ шумом скелі покрива,Та сфер стремління вічно-скореІ гори, й море порива.МихаїлБурхають бурі навзаводи,Шумлять нестримано кругомІ огортають твердь і водиТаємно-грізним ланцюгом.Блискоче з хмар руїнний пломінь,Громам осяюючи путь,Та всеблагої ласки проміньПриборкує
стихії лють.Всі троєЦих незбагненних див видінняСповняє силою серця;І, як у перший день творіння,Прекрасні всі діла Творця.Мефістофель[17]О Господи, ти знов між нас явивсь,Питаєш, як ідуть у кого справи;Між челяддю і я тут опинивсь,Бо ж завше був до мене ти ласкавий.Не вмію я так компліментів править,Як ангели, удатні на язик,Від пафосу мого ти б засміявся навіть,Коли б ти був од сміху не одвик.Сонця й світи залишу я в спокої —Я свідок лиш мізерності людської.Смішний божок землі не зміниться ніяк, —Як спервовіку був, так і тепер дивак.Погано він живе! Не требаБуло б йому давать і крихти світла з неба.Тим розумом владає він,Щоб жити, як тварина із тварин.Та він же чисто коник той цибатий(Пробачте порівняння це мені):Не підлетить, а вміє лиш стрибатиТа знай сюрчить в траві свої пісні.Та у траві іще б якось жилося,Так ні, притьмом в болото суне носа.
17
Мефістофель – (або Мефісто) – на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI—XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis – отруйні випаровування землі (пор. в «Макбеті» В. Шекспіра про відьом: «В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь – видумка, хитрість (пор. укр. «метикувати»), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені «мефіз» – руйнівник і «тофель» – брехун.
ГосподьІ вічно скаржишся мені ти!Невже ж тебе задовольнитиЗемля ніколи не змогла б?МефістофельНі, Господи! На ній одне лихе твориться:Так люди мучаться,що жаль на них дивиться, —Вже проти них і запал мій ослаб.ГосподьТи знаєш Фауста?МефістофельВін доктор?ГосподьВін мій раб!МефістофельТа раб то раб, а служить по-якому?І їсть, і п'є він щось не по-земному.Його думки, на безум хворі,Ширяють десь в непевній далині.То з неба б він зірвав найкращі зорі,То пив би він всі радощі земні;Та ні земля, ні далі неозоріНе вдовольнять тієї маячні.ГосподьВін поки що у мороці блукає,Та я вкажу йому до правди вхід,Бо знає садівник, як деревце плекає,Який від нього буде цвіт і плід.МефістофельТа він не ваш, я ладен закладатись!Дозвольте лиш за нього взятись,І піде він за мною вслід.ГосподьЯ згоден, спробуй його злудить,Поки живе він на землі;Хто йде вперед, той завше блудить.МефістофельСпасибі вам; з мерцями справи злі,Я не люблю тії мороки;Мені за них миліш здорові, повні щоки;Я так люблю живих людей,Як любить кіт живих мишей.ГосподьЩо ж, спробуй відірвати духаВід його першоджерелаІ, якщо він тебе послуха,Зведи його на стежку зла.Знай, сам ти осоромишся натомість:В душі, що прагне потемки добра,Є правого шляху свідомість.МефістофельСвідомість швидко завмира!Я знаю, в мене певна гра.А вже коли свого доб'юся,То матиму утіху немалу:Нехай тоді плазує у пилу,Як та змія, моя тітуся.