Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  «Віщун» незрідка відстає від подій, - урвала Тонкс, яка його майже не слухала.
– Ти останнім часом не отримував листів від кого-небудь з Ордену?

–  Мені ніхто з Ордену не пише, - відповів Гаррі.
– Принаймні, відколи Сіріус…

Він побачив у неї на очах сльози.

–  Вибач.
– незграбно пробурмотів він.
– Тобто… я теж за ним сумую…

–  Що?
– перепитала Тонкс, немовби його не чула.
– Ну… бувай, Гаррі…

Вона різко розвернулася й пішла по коридору назад, а Гаррі розгублено дивився їй услід. За хвилину-дві він знову натяг плаща-невидимку й поновив спроби проникнути в кімнату на вимогу, але робив це якось без натхнення. Урешті-решт порожнеча в шлунку і згадка, що Рон і Герміона швидко повернуться на обід, примусила його припинити ці спроби й покинути коридор Мелфоєві, який, мабуть, боятиметься вийти з кімнати ще кілька годин.

Коли він увійшов до Великої зали, Рон і Герміона вже доїдали обід,

–  Мені вдалося… тобто певною мірою!
– радісно повідомив Рон відразу, щойно помітив Гаррі.
– Я мав явитися біля кав'ярні мадам Падіфут, трошки проскочив, залетів аж до Скривеншафта. але я все ж перемістився!

–  Молодець.
– похвалив Гаррі.
– А в тебе, Герміоно, як пішло?

–  Ой, та в неї все, як завжди, бездоганно, - Рон не дав Герміоні й рота розкрити.
– Бездоганна мудрагельність, марудність і малодушність, чи що там у дідька, за три «М»… Ми ще забігли чогось випити в «Три мітли», і ти б чув, що про неї казав Тваньрос… Я здивуюся, якщо він незабаром не запропонує їй руку й серце…

–  А в тебе що?-запитала Герміона, не слухаючи Рона, - Ти увесь цей час простовбичив біля кімнати на вимогу?

–  Угу, - зізнався Гаррі, - І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.

–  Тонкс?-одночасно здивувалися Рон і Герміона.
– Так. Каже, що прийшла відвідати Дамблдора…

–  Якщо хочете знати, - сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонкс, - вона трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.

–  Це якось дивно.
– чомусь стривожилася Герміона.
– Вона мала б охороняти школу, чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором. якщо його немає в школі?

–  Я тут подумав.
– вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення: воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, вам не здається, що вона могла… знаєте… закохатися в Сіріуса?

Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.

–  Чого тобі таке спало на думку?

–  Не знаю, - стенув плечима Гаррі.
– але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім'я… а ще її патронує тепер великий і чотирилапий… я так подумав, чи не став він… знаєте… ним.

–  Цікава думка, - замислилася Герміона.
– Але я все одно не розумію, навіщо їй було йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з'являлася…

–  А що я вам казав?
– промугикав Рон з набитим ротом.
– Вона стала трохи дивна. Розгубилася. Жінки, - велемудро прорік він Гаррі.
– їх легко засмутити.

–  Проте, - глузливо сказала Герміона, струснувшись від роздумів, - навряд чи можна знайти жінку, яка б сиділа півгодини набурмосена лише тому, що мадам Розмерту не розсмішив її анекдот про відьму, цілителя та мімбулус мімблетонію.

Рон надувся як індик.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ-

Після похорону

Над вежами замку дедалі частіше з'являлися клаптики ясно-синього неба, але ці ознаки наближення літа не поліпшували настрою Гаррі. Він зазнав невдачі і в спробах з'ясувати, що таємно робить Мелфой, і в намаганнях зав'язати зі Слизорогом розмову, яка могла б якось спонукати професора поділитися тим спогадом, що він його тлумив у собі вже десятки років.

–  Востаннє тобі кажу, забудь про Мелфоя, - наполегливо нагадала Гаррі Герміона.

Вони сиділи втрьох після обіду в сонячному закутку подвір'я. Герміона і Рон тримали в руках брошурки Міністерства магії «Поширені помилки явлення і як їх уникати», бо мали сьогодні складати іспити з явлення, та ці брошурки чогось не дуже заспокоювали їм нерви. Рон здригнувся й заховався за Герміоною, коли з-за рогу вийшла якась дівчина.

–  Це не Лаванда, - втомлено зітхнула Герміона.

–  Ой, добре, - зрадів Рон.

–  Гаррі Поттер?
– запитала дівчина.
– Мене попросили передати тобі оце.

–  Дякую.

У Гаррі обірвалося в грудях, коли він узяв маленький сувійчик пергаменту. Дівчина відійшла, а він буркнув:

–  Але ж Дамблдор казав, що в нас не буде уроків, доки я не здобуду той спогад!

–  Може, він хоче перевірити, як у тебе справи?
– припустила Герміона, поки Гаррі розгортав сувій; однак замість Дамблдорового вузенького похилого почерку він побачив незграбні закарлючки, що їх було важко розібрати ще й тому, що чорнило на пергаменті в кількох місцях розпливлося, позалишавши великі плями.

Дорогесенькі Гаррі, Роне й Герміоно!

Учора вночі помер Араґоґ. Гаррі й Роне, ви його бачили і знаєте, який він був файненький. Герміоно, я знаю, що він би тобі сподобавси. Я красненько вам би подякував, якби ви нині прийшли на похорон. Я планую зробити се в надвечір'я, то була найулюбленіша його пора. Я знаю, що вам не можна так пізно ходити, але ви можете скористатися плащем-невидимкою. Не

турбував би вас, але мені самому буде тяжко. Геґрід.

–  На, подивися?
– подав Гаррі цидулку Герміоні.

–  О Господи, - зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який читав, не вірячи своїм очам.

–  Та він здуріві - сердито вигукнув Рон.
– Та почвара радила своїм родичам зжерти мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо оплакувати його жахливе волохате тіло!

–  І це ще не все, - додала Герміона.
– Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не обберешся.

–  Ми вже його раз уночі відвідували, - нагадав Гаррі.
– Так, але не з такої ж оказії!
– не вгавала Герміона.
–

Ми часто ризикували, щоб допомогти Геґрідові, а тут… Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати…

–  …то я тим паче не захотів би йти.
– твердо заявив Рон.
– Герміоно, ти його не бачила. Повір, смерть йому піде тільки на користь.

Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз, що рясно крапали на пергамент…