Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Кого-кого?-насторожилася місіс Візлі.

–  Дивись, вони такі гарнесенькі…

Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи «Відьмацькі витівки Візлів», він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору

–  Цікаво, де його матінка?-спохмурнів Гаррі.

–  Таке враження» що він від неї злиняв, - припустив

–  А чому?
– здивувалася Герміона.

Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.

Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.

–  Сюди, швиденько.
– сказав Гаррі витягаючи з торби плащ-невидимку.

–  Ой, Гаррі, я не знаю, - невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.

–  Та швидше!
– поквапив її Рон.

Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли: усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.

–  Він ішов отуди, - пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув.
– Пішли.

Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.

–  Це ж він, здається?
– зашепотіла вона.
– Завертає; ліворуч?

–  Нічого дивного, -прошипів Рон.

Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.

–  Швидше, бо загубимо його, - наддав ходи Гаррі.

–  Буде видно наші ноги!
– занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.

–  Ну то й що, - нетерпляче буркнув Гаррі, - треба спішити!

Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори… чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.

Герміона боляче вщипнула його за руку.

–  Ой!

–  Цс! Дивися! Він там!
– видихнула вона йому у вухо.

Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: «Борджин і Берке», у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.

Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.

–  Якби ж то нам почути, що вони говорять!
– зітхнула Герміона.

–  Зараз почуємо!
– схвильовано прошепотів Рон.
– Чекайте… чорт…

У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.

Дивіться, видовжені вуха!

–  Супер!
– зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати Довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей.
– Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані…

–  Ні!
– засяяв Рон.
– Послухайте!

Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.

–  …ти знаєш, як це, тіпа, відремонтувати?

–  Можливо.
– припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність.
– Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?

–  Не можу, - відмовився Мелфой.
– Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.

Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.

–  Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.

–  Не можеш?-перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться.
– А, може, тебе переконає оце?

Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі. Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.

–  Тільки бовкни комусь, - пригрозив Мелфой.
– і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.

–  Це зайве…

–  Це вже мені вирішувати, -урвав його Мелфой.
– Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.

–  А, може, заберете його відразу?

–  Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.

–  Та що ви. нізащо… пане.

Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.

–  Карочє, нікому ні слова. Борджин, навіть моїй старій, усік?

–  Аякже, аякже, - пробурмотів Борджин, знову вклонившись.

Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.

–  Про що вони балакали?
– зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.

–  Не знаю, - відповів Гаррі, напружено міркуючи.
– Він хоче, щоб йому щось відремонтували… а ще хоче щось тут зберігати… ви не помітили, на що він показував, коли казав «цей екземпляр»?