Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі промовчав: його не дуже приваблювала перспектива ходити по крамничках в оточенні батальйону аврорів. Він запхнув у рюкзак плаща-невидимку, вважаючи, що раз Дамблдор більшого не вимагав, то й міністерству вистачить, хоча він мав сумнів, що в міністерстві взагалі знають про цей плащ.

–  Приїхали, - сказав водій, коли за напрочуд короткий час машина пригальмувала на вулиці Черінґ-Крос-Роуд, а тоді зупинилася біля «Дірявого Казана».
– Я маю на вас тут чекати, хтось знає скільки то займе часу?

–  Години зо дві, мабуть, - припустила місіс Візлі.
– О, чудово, ось і він!

Як і місіс Візлі, Гаррі теж визирнув з вікна; серце його закалатало. Біля шинку не було ніяких аврорів, натомість їх чекав велетенський чорнобородий гоґвортський охоронець дичини Рубеус Геґрід у довжелезному плащі з бобрових шкурок; Геґрід, побачивши Гаррі, засяяв і не зважав на ошелешені погляди перехожих маґлів.

–  Гаррі!
– загудів він, щойно Гаррі вийшов з машини, і стис хлопця в обіймах, аж кістки затріщали.
– Бакбик… себто Чахокрил… ти б його видів. Гаррі. Він так си тішить, що знов на чистім повітрі…

–  Я за нього радий, - усміхнувся Гаррі, потираючи ребра.
– А ми й не думали, що «охорона» - це ти!

–  Я знаю - як у давні файні часи. Видите, міністерство хтіло прислати юрму аврорів, але Дамблдор сказав, що вистачить мене їдного, - гордо пояснив Геґрід, випинаючи груди й запихаючи руки в кишені, - Ну, то пішли вже… спочатку ви, Молі й Артуре…

«Дірявий казан» уперше, скільки його Гаррі пам'ятав, стояв цілком порожній. З колишнього товариства був тільки шинкар Том, зморшкуватий і беззубий. Він з надією глянув на гостей, та не встиг промовити й слова, як Геґрід поважним голосом попередив:

–  Ми просто собі проходимо. Томе. Ти й сам, мабуть, усе второпав. Гоґвортські справи, знаєш.

Том похмуро кивнув і знову почав протирати склянки: Гаррі, Герміона, Геґрід і родина Візлів минули шинквас і вийшли на прохолодне маленьке подвір'я, де стояли сміттєві баки. Геґрід своєю рожевою парасолькою вдарив по відповідній цеглині в мурі і там одразу утворився прохід у формі арки, за яким починалася звивиста брукована вуличка. Вони зайшли в той прохід і зупинилися, роззираючись.

Алея Діаґон змінилася. Барвисті сяючі вітрини з підручниками заклять. складниками настоянок та казана

ми тепер не впадали у вічі, заліплені величезними плакатами Міністерства магії. Переважно ці похмурі фіолетові плакати наводили збільшений текст порад про заходи безпеки-той, що його скрізь розсилали у вигляді листівок. Однак на деяких плакатах були зображені рухомі чорно-білі фотографії тих смертежерів. що й досі перебували на свободі. Белатриса Лестранж глузливо шкірилася з вікна найближчої аптеки. Вітрини деяких крамничок, таких як «Кафе-морозиво Флореана Фортеск'ю», були забиті дошками. Водночас на вуличці, немов гриби, повигулькували пошарпані лотки та розкладки. До найближчого лотка під бруднуватим смугастим тентом, що стояв біля книгарні «Флоріш і Блотс», було пришпилено табличку:

«Амулети: надійний захист від вовкулак, дементорів та інферіів»

Сумнівного вигляду куций чаклун побрязкував до перехожих цілими пригорщами срібних талісманів на ланцюжках.

–  Купі адин для дєвочкі, мадам!
– звернувся він до місіс Візлі, хитро поглядаючи на Джіні.
– Шоб захістить її красівий шейка!

–  Якби я був при виконанні… -обурився містер Візлі, сердито зиркаючи на торгаша амулетами.

–  Любий, тільки нікого не заарештовуй, бо ми квапимося, - сказала місіс Візлі, нервово перечитуючи перелік, - Мабуть, почнемо від мадам Малкін, бо Герміоні потрібна нова вечірня мантія, та й Ронова шкільна мантія йому вже по кісточки, і Гаррі не завадить купити нову… ходімо всі разом…

–  Молі, та навіщо нам усім стовбичити в мадам Малкін, - заперечив містер Візлі.
– Може, краще, щоб діти пішли туди з Геґрідом, а ми відвідали б тим часом «Флоріш і Блотс» і купили б їм підручники?

–  Не знаю,-стурбовано відповіла місіс Візлі, явно розриваючись між бажанням якомога швидше закінчити покупки і прагненням триматися гурту.
– Геґріде, як ти гадаєш?

–  Та не журися. Молі, всьо буде файно, - заспокоїв її Геґрід, розмахуючи волохатою рукою завбільшки, як бак для сміття. Місіс Візлі це не зовсім переконало, але вона врешті-решт погодилася й подріботіла з чоловіком і Джіні у «Флоріш і Блотс», а Гаррі, Рон, Герміона й Геґрід вирушили до крамнички мадам Малкін.

Гаррі помітив, що багато перехожих мали такий самий стурбований і тривожний вигляд, як і місіс Візлі, і що ніхто тепер не зупинявся побалакати; покупці трималися щільними групками, зосереджено купуючи тільки те, по що прийшли. Ніхто не ходив по крамничках сам. без друзів.

–  Для нас усіх там буде, либонь, затісно, - припустив Геґрід, зупиняючись біля крамнички мадам Малкін і нахиляючись, щоб зазирнути у вікно.
– Я си постою тут на чатах, файно?

Отож Гаррі, Рон і Герміона зайшли в маленьку крамничку втрьох. На перший погляд вона здавалася порожня, та не встигли за ними зачинитися двері, як з-за стояка з вечірніми мантіями, оздобленими зеленими й синіми блискітками, почувся знайомий голос.

–  … не дитина, якщо ти, маман, тіпа не помітила. Я й сам можу все купити.

Було чути, як хтось покладав язиком і пролунав голос, як упізнав Гаррі, мадам Малкін:

–  Дорогенький, твоя мама правду каже, зараз ніхто не повинен ходити сам, це стосується не тільки дітей…

–  Кароче. краще дивися, куди пхаєш шпильку!

З-за стояка вийшов білявий підліток з блідим гострим обличчям, вбраний у цілий комплект елегантних темно-зелених мантій, краї й рукави яких були обтикані блискучими шпильками. Він підійшов до дзеркала й оглянув себе; минуло кілька секунд, поки він побачив за спиною віддзеркалення Гаррі, Рона и Герміони. Його світло-сірі очі звузилися.

–  Маман, якщо тебе зацікавило, звідки смердить, то це зайшла бруднокровка, - глузливо скривився Драко Мелфой.

–  Не варто вживати такі слова!
– обурилася мадам Малкін, що вискочила з-за стояка з одягом з міряльною стрічкою та з чарівною паличкою.
– І прошу не махати в моїй крамниці паличками!
– швиденько додала вона, побачивши, що Гаррі й Рон уже витягай палички, націлившись ними на Мелфоя.

Герміона, що стояла за ними, прошепотіла:

–  Не треба, чесно, воно того не варте…

–  Прикольно, наче ви посміли б користуватися чарами за межами школи, - вишкірився Мелфой.
– Карочє, хто тобі підбив око, Ґрейнджер? Я б йому букет подарував.

–  Та годі вже!
– різко кинула мадам Малкін, озираючись у пошуках підтримки.
– Мадам… прошу вас…

З-за стояка з одягом вийшла Нарциса Мелфой.

–  Сховайте це, - холодно звеліла вона Гаррі й Рону.
– Якщо ви ще раз нападете на мого сина, я зроблю все. щоб це був ваш останній вибрик.

–  Та невже?
– перепитав Гаррі, ступаючи крок упер і дивлячись у гладеньке зухвале лице, яке, попри блідість, дуже нагадувало обличчя її сестри. Він тепер був такий самий на зріст, як і вона.
– Може, ще й пару смертежерів погукаєте собі на поміч, щоб покінчити з нами? Мадам Малкін зойкнула й ухопилася за груди.