Гаррі Поттер і напівкровний принц

Він намацав підручник настійок і почав його панічно гортати, шукаючи потрібну сторінку: нарешті знайшов і ледве розібрав нашкрябане під закляттям слово. Благаючи, щоб це виявилось протизакляття. Гаррі зосередився, напружився й подумав:

– Ліберакорпус!

Знову спалахнуло світло - і Рон гепнувся, мов лантух, на матрац.

–  Вибач, -ледь чутно повторив Гаррі, а Дін і Шеймус аж падали з реготу.

–  Завтра, - пробурмотів глухим голосом Рон.
– краще будильника постав.

Та поки вони вдягалися, натягуючи на себе по кілька зв'язаних місіс Візлі светрів, а ще плащі, шарфи й рукавиці, Рон уже оклигав від потрясіння й вирішив, що нове закляття страшенно кумедне: таке кумедне, що він, не гаючи часу, за сніданком розповів про нього Герміоні.

–  …а тоді ще один спалах, і я знову гепнувся на ліжко!- радів Рон, накладаючи собі сосисок.

Герміона, слухаючи цю байку, навіть не всміхнулася; з виразом крижаного осуду вона повернулася до Гаррі.

–  Чи ти це закляття часом не зі свого підручника настійок узяв?
– поцікавилася вона.

Гаррі насупився.

–  Ти завжди квапишся всіх затаврувати.

–  То так чи ні?

–  Ну… нехай і так, то й що?

–  Отже, ти вирішив випробувати невідоме, написане від руки закляття й побачити, що буде?

–  Яке це має значення, що воно написане від руки?- сказав Гаррі. воліючи не відповідати на решту запитання.

–  А те, що воно, можливо, навіть не затверджене Міністерством магії.
– пояснила Герміона.-А ще.
– додала вона, коли Гаррі з Роком закотили очі.
– я починаю думати, що цей так званий Принц задумав щось недобре.

Гаррі з Роном обурилися.

–  Це ж був жарт!
– заявив Рон. витрушуючи на сосиски рештки кетчупу з пляшечки.
– Звичайний жарт, Герміоно, та й годі!

–  Підвішувати людей догори ногами?
– не погодилася Герміона.
– Хто б ото марнував заради такого час і енергію?

–  Фред і Джордж, - знизав плечима Рон, - це в їхньому стилі.
– Мій тато, - додав Гаррі. Він лише зараз це згадав.
– Що?-разом перепитали Рон і Герміона.

–  Мій тато користувався цим закляттям, - пояснив Гаррі.
– Мені розповів Люпин.

Це була лише напівправда - насправді Гаррі бачив, як батько зачаклував цим закляттям Снейпа, але він не розповідав Ронові й Герміоні про те занурення в сито спогадів. І тут його осяяла чудова думка. Чи не міг Напівкровним Принцом бути…

–  Можливо, Гаррі, твій тато ним і користувався, - сказала Герміона, - та він був не один такий. Ми бачили цілу зграю типів, що так розважалися, - якщо ти не забув. Піднімали людей у повітря. Примушували їх, заціпенілих, беззахисних, ширяти вгорі.

Гаррі витріщився на неї. Він раптом згадав, що так чинили смертежери на Кубку світу з квідичу. Рон прийшов йому на допомогу.

–  То було інше, - рішуче заперечив він.
– Вони ним зловживали. А для тата Гаррі то був просто жарт. Герміоно, тобі не подобається його величність Принц, - суворо вказав він їй сосискою, - бо він краще за тебе кумекає в настійках і відварах…

–  Нічого подібного!
– в Герміони аж щоки розпашілися.
– Просто я вважаю крайньою безвідповідальністю вдаватися до заклять, не знаючи навіть, до чого вони призведуть! І не треба називати того Принца «його величність», бо я не сумніваюся, що то не титул, а дурне прізвисько, і, по-моєму, особа він не надто приємна!

–  Не розумію, чому ти таке вигадала, - почав заводитися Гаррі, - та якби він хотів стати смертежером, то не називав би себе Напівкровним.

На цих словах Гаррі згадав, що його батько був чистокровцем, але він цю думку відкинув; про це він подумає пізніше…

–  Смертежери не можуть бути лише чистокровцями, бо чистокровних чаклунів залишилося не так і багато.
– наполягала на своєму Герміона.-Я припускаю, що більшість із них напівкровні, хоч і прикидаються чистокровцями. Вони ненавидять лише тих, хто народився маґлом, і з радістю взяли б у свої лави вас із Роном.

–  Та вони мені ніколи в житті не дозволили б стати смертежером!
– Рон обурено махнув виделкою, надкушена сосиска зірвалася з зубців і ляпнула Ерні Макмілана по потилиці.
– Вони всю нашу сім'ю вважають зрадниками роду! Для смертежерів це ще гірше, ніж бути вродженим маґлом!

–  А про Мене вони просто мріють, - саркастично скривився Гаррі.
– Ми були б друзяками, якби вони не хотіли мене прибити.

Рон розсміявся: Герміона - і та мимоволі видушила І усмішку; але тут їх відвернула від суперечки поява Джіні.

–  Гаррі, я повинна віддати тобі оце.

То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.

–  Дякую, Джіні… це наступний урок з Дамблдором!
– повідомив Гаррі Рона й Герміону, розгортаючи пергамент і проглядаючи записку.
– У понеділок увечері!
– Йому раптом стало легко й радісно.
– Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами?- запитав він.

–  Я йду з Діном… може, там побачимось, - відповіла Джіні й, помахавши їм рукою, пішла.

Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи «пташки» біля прізвищ тих учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.

–  Яке це має значення, якщо ми якісь темні штучки ВИНОСИМО?
– обурився Рон, боязко поглядаючи на довжелезний тонкий чуйник таємниць.
– Краще б ви перевіряли те, що ми ПРИНОСИМО.

Таке зухвальство коштувало йому кількох додаткових штрикань чуйником, тож коли вони вийшли на вітер і мокрий сніг, Рон ще кривився від болю.

Йти пішки до Гоґсміда було не дуже приємно. Гаррі закутав шарфом нижню половину обличчя; неприкрита частина незабаром посиніла й задубіла. Шлях до села був забитий скоцюрбленими від пронизливого вітру учнями. Гаррі не один раз по думалося, що краще було лишатися у теплій вітальні, а коли вони нарешті дісталися до Гоґсміда й побачили, що крамничка жартів «Зонко» забита дошками, то Гаррі сприйняв це як підтвердження, що нічого веселого під час цих відвідин не буде. Рон показав рукою в грубезній рукавиці на «Медові руці». Там, на щастя, було відчинено, тож Гаррі й Герміона, хитаючись, зайшли за ним у напхом напхану цукерню.

–  Слава Богу, - аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте запахом ірисок повітря.
– Я радив би не виходити звідси аж до вечора…

–  Гаррі, хлопчику!
– загудів за їхніми спинами чийсь голос.

–  Ой, ні-і, - простогнав Гаррі. Друзі озирнулися й побачили професора Слизорога у величезній хутряній шапці та в пальті з коміром з такого ж хутра. Професор тримав величезну торбу зацукрованих ананасів і затуляв собою щонайменше чверть цукерні.

–  Гаррі, ти вже пропустив три мої скромні вечері!
– нагадав Слизоріг, добродушно штурхаючи його в груди.
– Так не годиться, хлопчику, від мене не відкараскаєшся! Панна Ґрейнджер від них у захваті, правда?