Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

І ось з’явився Рон. Він схопив Герміону за вільну руку, й Гаррі відчув, як її розвернуло на місці. Хтось ніби відімкнув йому зір і слух, і його оповила темрява; він відчував тільки Герміонину руку та те, як його протягує крізь простір і час, подалі від «Барлогу», подалі від нападників-смертежерів, і, можливо, від самого Волдеморта...

– Де ми?
– почувся Ронів голос.

Гаррі розплющив очі. Якусь мить думав, що вони так і не покинули весілля: їх і далі оточували люди.

– Це вулиця Тотенгем-Корт-Роуд, у Лондоні, - захекано пояснила Герміона.
– Ідіть, не зупиняйтеся, треба знайти, де вам переодягтися.

Гаррі так і зробив. Вони то швидко йшли, то бігли підтюпцем по широкій темній вулиці, забитій нічними гульвісами, облицьованій вже зачиненими крамницями, а над ними мерехтіли зірки. Повз них прогримотів двоповерховий автобус, і зграйка веселих пияків провела їх зацікавленими поглядами - Гаррі й Рон і досі були в парадних мантіях.

– Герміоно, нам нема в що перевдягтися, - розгубився Рон, коли якась молода жінка, побачивши його, пронизливо захихотіла.

– Чого я не взяв з собою плаща-невидимку?
– проклинав подумки свою дурість Гаррі.
– Цілий рік тягав його з собою і ось...

– Усе добре, я взяла і плащ, і ваш одяг, - сказала Герміона.
– Спробуйте поводитися нормально, поки... тут, мабуть, можна.

Вона завела їх у бічну вуличку, а тоді у надійний затінок темного провулка.

– Ти кажеш, що маєш плаща й одяг...
– насупився Гаррі на Герміону, бо в руках у неї була тільки маленька вишита бісером сумочка, в якій вона саме нишпорила.

– Так, усе тут, - підтвердила Герміона й на очах в ошелешених Гаррі й Рона вийняла дві пари джинсів, пуловер, бурячкового кольору шкарпетки і, нарешті, сріблястий плащ-невидимку.

– Як же ти в чорта?..

– Невиявне закляття «подовжувач», - пояснила Герміона.
– Непросте, але, здається, я все зробила правильно. Принаймні зуміла запхнути все, що нам тут буде потрібно.
– Вона легенько труснула делікатною на вигляд торбинкою, і там загуркотіло, неначе в трюмі вантажного корабля перекочувалися важкі контейнери.
– От чорт, це, мабуть, книжки, - забідкалася вона, зазираючи в сумочку, - а я ж усі поскладала тематично... ну, нічого... Гаррі, бери плащ-невидимку. Роне, швиденько перевдягайся...

– Коли ти все встигла?
– спитав Гаррі, поки Рон скидав мантію.

– Я ж вам казала ще в «Барлозі», що давно вже склала все необхідне, якби раптом довелося поспіхом тікати. Коли ти, Гаррі, вранці переодягся, я поклала сюди твій рюкзак... просто відчувала...

– Ти просто чудо, - сказав Рон, подаючи їй зв’язану у вузол мантію.

– Дякую, - ледь помітно всміхнулася Герміона, запихаючи мантію в сумочку.
– Будь ласка, Гаррі, вдягни плащ!

Гаррі накинув на себе плащ-невидимку й зник. Аж тепер він почав усвідомлювати те, що сталося.

– А інші... всі, хто був на весіллі...

– Нам зараз не до них, - прошепотіла Герміона.
– Полюють на тебе, Гаррі, і якщо ми повернемося, то піддамо всіх ще більшій небезпеці.

– Це правильно, - підтвердив Рон, ніби наперед знаючи, що Гаррі почне сперечатися, хоч і не бачив його обличчя.
– Там були майже всі члени Ордену, вони все зроблять.

Гаррі кивнув, але згадав, що вони його не бачать і сказав:

– Угу.
– Проте подумав про Джіні і його зсередини обпалило жахом, наче сірчаною кислотою.

– Ходімо, пішли, нам треба рухатись, - сказала Герміона.

Вони повернулися бічною вуличкою на головну дорогу, де на протилежному боці група чоловіків горлала пісень, непевною ходою плентаючись тротуаром.

– Цікаво - чого саме на Тотенгем-Корт-Роуд?
– запитав у Герміони Рон.

– Поняття не маю, просто вигулькнуло в голові, але я впевнена, що нам безпечніше перебувати серед маґлів, бо ніхто й не подумає, що ми тут.

– Точно, - погодився, озираючись, Рон, - але ти не почуваєшся тут трохи... беззахисно?

– А де краще?
– Герміона зіщулилась, коли чоловіки з того боку вулиці до неї засвистіли.
– Навряд чи ми зможемо зняти номери в «Дірявому казані». І площа Ґримо відпадає, якщо туди може потрапити Снейп... Можна було б у будинок моїх батьків, але існує ймовірність, що вони й там шукатимуть... ой, та коли ж ці дурні заткнуться!

– Альо, кицюню!
– загорлав найп’яніший з чоловіків з того боку вулиці.
– Хильнути хочеш? Кидай свого рудого і йди до нас!

– Пішли десь посидимо, - швиденько запропонувала Герміона, бо Рон уже й рота роззявив, щоб крикнути щось у відповідь.
– Дивіться, отут непогано, ходімо!

Це була невеличка й занедбана нічна кав’ярня. Легкий шар жиру блищав на пластику столиків - зате всередині нікого не було. Гаррі перший ковзнув у кабінку, а Рон сів поруч з ним, якраз навпроти Герміони, яка опинилася спиною до входу, чим явно була невдоволена й озиралася так часто, наче її судомило. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони йшли, то створювалася ілюзія, що в них є якась мета. Він відчував, як закінчується дія багатозільної настійки і руки під плащем набувають звичної форми і розміру. Вийняв з кишені окуляри й надів.

Минула одна-дві хвилини, і Рон сказав:

– Знаєте, а «Дірявий казан» звідси недалеко, це ж на Черінґ-Крос...

– Роне, нам не можна!
– негайно заперечила Герміона.

– Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!

– Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?

– Усе-все, я просто дав ідею!

І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і Герміона замовила два капучіно. Оскільки Гаррі був невидимий, то було б дивно, якби вони замовили щось і для нього. В кав’ярню зайшло двоє дебелих роботяг, вони ледве втислися в сусідню кабінку. Герміона заговорила пошепки:

– Треба знайти якесь тихе місце, роз’явитися й податися за місто. А звідти вже пошлемо вістку Орденові.

– А ти що, вже вмієш робити балакучого патронуса?
– запитав Рон.

– Я багато над цим працювала й думаю, що зумію, - відповіла Герміона.

– Головне, щоб це нашим не зашкодило, хоч їх, можливо, вже заарештували. Господи, яка гидота, - скривився Рон, сьорбнувши пінної, сіруватої кави.

Офіціантка це почула, окинула Рона злісним поглядом і пішла до нових клієнтів брати замовлення. Гаррі побачив, як один з роботяг, білявий здоровань, махнув на офіціантку, щоб відійшла. Та обурено на нього витріщилась.