Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– Може, йдемо звідси, не хочу я пити ці помиї, - сказав Рон.
– Герміоно, а ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити?

– Маю. Ще перед «Барлогом» я зняла всі гроші з рахунку, якийсь дріб’язок, - Герміона зітхнула і потяглася до сумочки.

Роботяги зробили однакові рухи, і Гаррі миттєво відтворив їх, навіть не усвідомивши, що робить. Усі троє вихопили чарівні палички. Рон, котрий на кілька секунд пізніше збагнув, що діється, кинувся через стіл і штовхнув Герміону на лаву. Потужні смертежерські закляття розтрощили кахлі на стіні - там, де щойно була Ронова голова, а Гаррі, й досі невидимий, крикнув:

– Закляктус!

Білявого здорованя-смертежера вдарило в лице струменем червоного світла і він упав непритомний. Його напарник не бачив, хто випустив закляття, тому знову націлився в Рона. З кінчика його чарівної палички вилетіли блискучі чорні мотузки і обв’язали Рона з голови до п’ят. Офіціантка заверещала й кинулася до дверей. Гаррі випустив у смертежера з перекошеним лицем, який зв’язав Рона, ще одне приголомшливе закляття, проте не влучив і воно зрикошетило од вікна й дісталося офіціантці, яка бухнулася мішком перед самими дверима.

– Експульсо!– заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на друзки. Вибуховою хвилею його жбурнуло об стіну, і Гаррі відчув, що паличка вислизає з руки, а плащ спадає з плечей.

– Петрифікус тоталус!– закричала звідкілясь Герміона, і смертежер повалився, наче статуя, з хрускотом приземляючись лицем прямо на мішанину з битої порцеляни, розтрощеного стола й розлитої кави. Герміона, трясучись, як у пропасниці, і струшуючи з волосся скалки скляної попільнички, вилізла з-під лавки.

– Д-діфіндо,– вона націлила паличку на Рона, і він аж заревів з болю, бо його джинси роздерлися на коліні і там виник глибокий поріз.
– Ой, вибач, Роне, руки тремтять! Діфіндо!

Розрізані мотузки впали додолу. Рон звівся на ноги і потрусив затерплими руками. Гаррі підняв з підлоги чарівну паличку й поліз через уламки й скалки до білявого здорованя-смертежера, що лежав розпластаний на лаві.

– Я мав би його впізнати, він був тієї ночі, коли загинув Дамблдор, - сказав Гаррі. Перевернув ногою чорнявого смертежера. Очі в того бігали, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона, то на Герміону.

– Це Дологов, - упізнав Рон.
– Пам’ятаю його зі старих плакатів про розшук. А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.

– Яка різниця, як їх звати!
– трохи істерично вигукнула Герміона.
– Як вони нас знайшли? І що нам тепер робити?!

Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.

– Замкни двері, - звелів він їй, - а ти, Роне, погаси світло.

Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав’ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.

– Що нам з ними робити?
– прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:

– Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.

Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.

– Просто зітремо їм пам’ять, - сказав він.

– Так буде краще, бо тоді ми зіб’ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.

– Як скажеш, - полегшено зітхнув Рон.
– Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.

– Я теж, - додала Герміона, - хоч знаю це теоретично.

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною паличкою Дологову в лоб і проказала:

– Забуттятус.

Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.

– Блискуче!
– зрадів Гаррі й поплескав її по спині.
– Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.

– Поприбираємо?
– оглянув Рон напівзруйновану кав’ярню.
– Навіщо?

– Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав’ярні, яка наче побувала під бомбами?

– А, так, ясно...

Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.

– Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.

– Ой, вибач, - прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.

Повернувши кав’ярню до попереднього стану, друзі затягли смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.

– Як же вони нас знайшли?
– не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів.
– Як дізналися, де ми?

Вона глянула на Гаррі.

– Гаррі... ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?

– Це неможливо, - заперечив Рон.
– За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.

– Це ти так знаєш, - засумнівалася Герміона.
– А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?

– Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смертежера. Хто міг почепити на нього Слід?

Герміона нічого не відповіла. Гаррі відчув себе заразним, нечистим: невже смертежери й справді знайшли його саме так?

– Якщо я не можу користуватися чарами, і ви не можете користуватися чарами біля мене, не виказуючи нашого місця перебування...
– почав було він.

– Ми тебе не покинемо!
– твердо урвала його Герміона.

– Нам треба знайти надійну схованку, - сказав Рон.
– Щоб усе обміркувати.

– Площа Ґримо, - запропонував Гаррі.

Двоє його друзів аж роти пороззявляли.

– Не кажи дурниць, Гаррі, туди може проникати Снейп!

– Ронів тато казав, що вони захистилися від нього закляттями... та навіть якщо вони не подіють, - з притиском додав він, бо Герміона вже хотіла було заперечувати, - то й що? Клянуся, я нічого так не прагну, як зустрітися зі Снейпом!

– Але...

– Герміоно, а де ще? Це для нас найкращий варіант. Снейп - це тільки один смертежер. А якщо Слід і далі на мені, то куди б ми не поткнулися, скрізь на нас чигатимуть цілі зграї смертежерів.