Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– Сіріус...

– Сіріус жахливо поводився з Крічером, і не дивися так на мене, бо сам знаєш, що це правда. Крічер уже давненько був самотній перед тим, як тут оселився Сіріус, і потребував, можливо, хоч крихти тепла. Я переконана, що «міс Циссі» і «міс Бела» добре до нього поставилися, коли Крічер у них з’явився, тож він і зробив їм послугу, розповівши все, що вони хотіли знати. Я завжди попереджала, що чаклунам ще доведеться розплачуватися за своє ставлення до ельфів-домовиків. Так сталося з Волдемортом... із Сіріусом теж.

Гаррі не знав, що й відповісти. Дивлячись на Крічера, який ридав на підлозі, він пригадав Дамблдорові слова, сказані буквально через кілька годин після Сіріусової смерті: «Не думаю, що Сіріус сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями...»

– Крічере, - сказав за якийсь час Гаррі, - коли відчуєш, що готовий, е-е... то сядь, будь ласка.

Минуло кілька хвилин, поки Крічер, на якого напала гикавка, нарешті затих. Потім він сів, розтираючи кулачками очі, наче мала дитина.

– Крічере, я хочу попросити, щоб ти щось зробив, - сказав Гаррі й подивився на Герміону, чекаючи від неї підмоги. Він хотів наказати м’яко, і водночас не міг вдавати, що це не наказ. Проте вона схвально оцінила зміну його тону і підбадьорливо всміхнулася.

– Крічере, будь ласка, знайди Манданґуса Флечера. Нам треба з’ясувати, де зараз цей медальйон... медальйон хазяїна Реґулуса. Це дуже важливо. Ми хочемо завершити справу, яку розпочав хазяїн Реґулус, ми хочемо... е-е... довести, що він помер недаремно.

Крічер опустив кулачки й подивився на Гаррі.

– Знайти Манданґуса Флечера?
– проквакав він.

– І привести його сюди, на площу Ґримо, - додав Гаррі.
– Ти зможеш це зробити?

Крічер кивнув головою і встав, а Гаррі раптом відчув піднесення. Він дістав Геґрідів гаманець і вийняв з нього фальшивий горокракс, медальйон-замінник, у якому Реґулус залишив свою записку Волдемортові.

– Крічере, я, е-е, хочу тобі дати оце, - сказав він, кладучи медальйон у ельфову долоню.
– Це належало Реґулусові, думаю, він хотів би, щоб ти мав цей знак вдячності за все, що ти...

– Перестарався, старий, - сказав Рон, коли ельф глянув на медальйон, завив стражденно і вражено, і знову бухнувся на підлогу.

Майже півгодини довелося Крічера заспокоювати, бо він був такий ошелешений тим, що йому дарують фамільну коштовність роду Блеків, що аж на ногах не міг стояти - так у нього трусилися коліна. Коли він нарешті спромігся ступити кілька кроків, вони підвели його до комірчини, простежили, як він надійно загортає медальйон у свої бруднющі ковдри, й запевнили, що, поки ельфа не буде, вони стерегтимуть коштовність як зіницю ока. Ельф по цьому двічі низько вклонився Гаррі й Ронові, і навіть якось кумедно дриґнув рукою в бік Герміони, що можна було розцінити як шанобливий жест - і роз’явився зі звичним голосним ляскотом.

– РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ - Хабар

Якщо Крічер зміг утекти з озера, що аж кишіло інферіями, то Гаррі не сумнівався, що на взяття в полон Манданґуса вистачить щонайбільше кілька годин, а тому цілий ранок він протинявся в будинку у стані збудженого очікування. Проте Крічер не повернувся ні зранку, ні навіть пополудні. Під вечір Гаррі почав занепадати духом і непокоїтись, а їхня надто скромна трапеза, що складалася здебільшого з запліснявілого хліба, що його Герміона не раз безуспішно намагалася трансфігурувати, аж ніяк не додала йому настрою.

Крічер не повернувся ні наступного дня, ні через день. А от на площі біля будинку номер дванадцять з’явилося двоє чоловіків у плащах, і вони стояли там навіть уночі, поглядаючи в бік будинку, якого не могли бачити.

– Явно смертежери, - сказав Рон, визираючи з Гаррі та Герміоною у вікно.
– Гадаєте, вони знають, що ми тут?

– Навряд, - сказала Герміона, хоч видно було, що вона боїться, - бо інакше вони, мабуть, вислали б по нас Снейпа.

– Думаєш, він тут був і закляття Муді зв’язало йому язика?
– запитав Рон.

– Так, - відповіла Герміона, - бо інакше він би сказав цим типам, як сюди зайти. Вони, мабуть, чекають, коли ми тут з’явимося. Вони ж знають, що дім належить Гаррі.

– А звідки це їм?..
– почав було Гаррі.

– Чаклунські заповіти перевіряють у міністерстві, пам’ятаєш? Вони вже знають, що Сіріус передав це все тобі у спадок.

Присутність смертежерів на площі погіршила й так гнітючий настрій мешканців будинку номер дванадцять. Вони не мали жодної вістки ні від кого поза межами площі Ґримо, відколи тут побував патронус містера Візлі, і внутрішня напруга давалася взнаки. Стривожений і роздратований Рон виробив прикру звичку гратися в кишені світлогасником. Це особливо сердило Герміону, котра заповнювала одноманітні години очікування Крічера читанням «Казок барда Бідла»і дуже дратувалася, коли світло постійно то гасло, то загорялося.

– Та годі, скільки можна!
– обурилася вона на третій вечір Крічерової відсутності, коли лампи у вітальні вкотре погасли.

– Вибач, вибач!
– клацнув Рон світлогасником, знову їх запалюючи.
– Це вийшло ненароком!

– А ти не можеш знайти якесь корисніше заняття?

– Яке? Читання дитячих казок?

– Роне, мені цю книжку залишив Дамблдор...

– ...а мені він залишив світлогасника - може, я мушу ним користуватися!

Не маючи бажання слухати сварку, Гаррі вислизнув непомітно для друзів з кімнати. Пішов униз на кухню, яку тепер відвідував регулярно, бо був переконаний, що Крічер, найімовірніше, з’явиться саме там. Однак за кілька сходинок до коридору він почув стукіт у двері, а згодом металеве клацання й брязкіт ланцюга.

Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів ельфів-домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий гість ступив один крок, як голос Муді запитав: – Северус Снейп?– А тоді з кінця коридору звелася фігура з пороху й рушила до прибульця, піднявши мертву руку.

– То не я тебе вбив, Албусе, - промовив спокійний голос.

Закляття зламалося: порохова фігура знову вибухла, і прибулий зник за густо-сірою хмарою куряви.

Гаррі націлився чарівною паличкою в центр хмари.

– Не рухатись!

Він забув про портрет місіс Блек. Від його крику відхилилися портьєри, що її затуляли, й вона заверещала:

– Бруднокровці й нечисть ганьблять мій дім...

Рон з Герміоною злетіли по сходах до Гаррі, спрямувавши, як і він, чарівні палички на невідомого, що стояв, піднявши руки.