Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– Луна скоро наловить достатньо плімпів, - неголосно сказав Ксенофілій.

– Коли ви кажете «володар Смерті»...
– почав було Рон.

– Володар, - махнув безтурботно рукою Ксенофілій.
– Завойовник. Переможець. Будь-який термін на ваш вибір.

– Але тоді... чи це означає...
– поволі вимовила Герміона, і Гаррі відчув, що вона намагається позбутися скептичних ноток, - що ви вірите, ніби ці предмети... ці реліквії... справді існують?

Ксенофілій знову підняв брови.

– Існують.

– Але, - почала Герміона, і Гаррі зрозумів, що вона втрачає терпець, - містере Лавґуд, невже ви вірите?..

– Дівчино, Луна все мені про тебе розповіла, - сказав Ксенофілій, - ти, як я розумію, не позбавлена розуму, але страшенно обмежена. Недалека. Вузьколоба.

– Може, ти, Герміоно, поміряєш капелюха?
– показав Рон на чудернацький головний убір. Голос його аж тремтів від стримуваного сміху.

– Містере Лавґуд, - не вгавала Герміона.
– Ми всі знаємо, що плащі-невидимки існують. Вони хоч і рідкісні, але реальні. Але...

– Але третя реліквія - це справжній невидимий плащ, міс Ґрейнджер! Тобто не просто дорожній плащ, захищений закляттям «Розілюзнення» або наділений засліплювальними чарами чи навіть витканий з напівликової шерсті, що спочатку ховає власника, але з роками блякне і стає геть непрозорий. Ідеться про плащ, який по-справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали. Скільки ти бачила таких плащів, міс Ґрейнджер?

Герміона відкрила було рота, щоб відповісти, та закрила його знов, помітно розгублена. Друзі перезирнулися, й Гаррі зрозумів, що всі вони думають про одне й те саме. Так сталося, що точнісінько такий плащ, як оце щойно описав Ксенофілій, був зараз з ними в цій кімнаті.

– Власне, - сказав Ксенофілій таким тоном, ніби завдав їм остаточної поразки неспростовним аргументом, - ніхто з вас такого і в очі не бачив. Власник такої речі був би незмірно багатий!

Він знову визирнув з вікна. Небо вже забарвилось у ледь помітний відтінок рожевого.

– Гаразд, - промовила збентежена Герміона.
– Скажімо, плащ існує... а як же камінь, містере Лавґуд? Та штука, що ви її назвали воскресальним каменем?

– А що з ним?

– Як він може бути справжнім?

– А доведи, що не може, - відповів їй Ксенофілій.

Герміону це просто обурило.

– Але ж це... вибачте, але це просто безглуздо! Як я можу довести, що його не існує? Ви що, сподіваєтесь, що я позбираю все... все каміння світу й перевірятиму? Тобто так можна що завгоднооголосити реальним, якщо єдина підстава для віри в його існування - те, що ніхто не довівпротилежного!

– Ясно, що можна, - погодився Ксенофілій.
– Я радий, що ти потроху звільняєш свідомість від обмежень.

– А та бузинова чарівна паличка, - швидко втрутився Гаррі, не даючи сказати слова Герміоні, - вона, на вашу думку, теж існує?

– Про це є безліч свідчень, - відповів Ксенофілій.
– За бузиновою паличкою легко простежити завдяки тому, як вона переходить з рук у руки.

– І як же?
– зацікавився Гаррі.

– А так, що той, хто хоче нею заволодіти, мусить силою забрати її в попереднього власника, - пояснив Ксенофілій.
– Ви ж чули, мабуть, як ця паличка опинилася в руках Еґберта Мерзенного після того, як він замордував Емеріка Лихого? Або як Ґоделот помер у власному підвалі після того, як його син Гереворд забрав у нього чарівну паличку? Чи про жахливого Локсія, який відібрав паличку у Варнави Деверила, котрого потім убив? Кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії.

Гаррі глипнув на Герміону. Вона похмуро дивилася на Ксенофілія, але не сперечалася.

– А де зараз, на вашу думку, може бути бузинова чарівна паличка?
– запитав Рон.

– А хто це може знати?
– стенув плечима Ксенофілій, визираючи з вікна.
– Хтозна, де захована бузинова паличка? Слід уривається на Аркусі й Лівію. Хто скаже, котрий з них насправді переміг Локсія і хто забрав чарівну паличку? А кому відомо, хто потім здолав їх? Історія, на жаль, про це мовчить.

Запала тиша. Нарешті Герміона запитала напруженим голосом:

– Містере Лавґуд, а чи родина Певерелів якось причетна до Смертельних реліквій?

Ксенофілія це запитання застало зненацька, а Гаррі це прізвище щось нагадало, тільки він не міг пригадати, що саме. Певерел... десь він уже його чув...

– А ти ввела мене в оману, дівчино!
– здивовано витріщився на Герміону Ксенофілій і випростався в кріслі.
– Я думав, ти про пошук реліквій нічого не знаєш! Багато хто з нас, шукачів, вірить, що Певерели безпосередньо... найбезпосередніше!..причетні до реліквій!

– А хто такі Певерели?
– поцікавився Рон.

– Це прізвище було на тій могилі зі знаком, у Ґодриковій Долині, - пояснила Герміона, не зводячи очей з Ксенофілія.
– Іґнотус Певерел.

– Отож!
– повчально підняв вказівного пальця Ксенофілій.
– Знак Смертельних реліквій на Іґнотусовій могилі - це переконливий доказ!

– Чого?
– здивувався Рон.

– Та того, що три брати з казки - це й були брати Певерели: Антіох, Кадмус та Іґнотус! Що вони й були найпершими власниками реліквій!

Ще раз зиркнувши у вікно, він зіп’явся на ноги, узяв тацю й пішов до ґвинтових сходів.

– Залишитесь на вечерю?
– крикнув він уже на сходах.
– Усі завжди просять у нас рецепт юшки з прісноводних плімпів.

– Мабуть, щоб показати у відділі отруєнь лікарні святого Мунґа, - ледве чутно пробурмотів Рон.

Гаррі дочекався, коли Ксенофілієві кроки залунали внизу, на кухні, і аж тоді заговорив.

– Що скажеш?
– запитав він Герміону.

– Ой, Гаррі, - втомлено відповіла вона, - це таке несусвітне безглуздя. Знак має означати щось цілком інше. А це все - його дивне тлумачення. Шкода змарнованого часу.

– Якщо я не помиляюся, це він приніс нам зім’яторогих хропачів, - сказав Рон.

– То ти також у це не віриш?
– запитав його Гаррі.

– Нє-а, це з тих казок, що розповідають дітям, коли їх повчають: «Не шукайте собі пригод, не встрявайте в бійки, не захоплюйтесь тим, що краще взагалі не займати! Сидіть собі тихенько, робіть своє, і все буде добре!» Та й узагалі, - додав Рон, - може, саме через цю казку вважається, що бузинові чарівні палички - нещасливі.

– Що ти маєш на увазі?