Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ - Смертельні реліквії

Гаррі, важко дихаючи, впав на траву й одразу ж схопився на ноги. Вони приземлилися в сутінках на краю поля. Герміона вже бігала навколо них, розмахуючи чарівною паличкою.

– Протеґо тоталум... Сальвіо гексія...

– Зрадливий старий кровожер!
– засапаний Рон виліз з-під плаща-невидимки й кинув його Гаррі.

– Герміоно, ти геніальна, просто геніальна, я й досі не вірю, що ми вислизнули!

– Каве інімікум...чи ж я йому не казала, що то був ріг різкопроривця? Чи не попереджала? А тепер його будинок рознесло вщент!

– Так йому й треба, - буркнув Рон, оглядаючи свої подерті джинси й порізи на ногах.
– Як думаєш, що вони з ним зроблять?

– Ой, маю надію, що не вб’ють!
– простогнала Герміона.
– Я тому й хотіла, щоб смертежери на мить побачили Гаррі, перш ніж ми зникнемо, й пересвідчилися, що Ксенофілій не брехав!

– А чого ж ти тоді заховала мене?
– здивувався Рон.

– Бо всі думають, Роне, що ти лежиш хворий на бризкуху! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! А що було б з твоєю родиною, якби вони довідалися, що ти з нами?

– А як же твої мама й тато?

– Вони в Австралії, - відповіла Герміона.
– З ними все має бути добре. Вони ні про що й не здогадуються.

– Ти геніальна, - захоплено повторив Рон.

– Так, Герміоно, геніальна, - палко підтримав його Гаррі, - не знаю, що б ми без тебе робили. Вона сяйнула усмішкою, але відразу спохмурніла.

– А що ж буде з Луною?

– Якщо вони кажуть правду і вона ще жива...
– почав було Рон.

– Не кажи такого, не кажи!
– обурилася Герміона.
– Вона мусить бути жива, мусить!

– Тоді вона, мабуть, в Азкабані, - припустив Рон.
– Та от чи вона там виживе... мало хто зумів...

– Виживе, - урвав його Гаррі. Він і думати не хотів про щось інше.
– Луна живуча, значно живучіша, ніж вам здається. Мабуть, розповідає зараз іншим в’язням про руйносмиків і нарґлів.

– Маю надію, що так воно і є, - зітхнула Герміона і провела рукою по очах.
– Мені було б так шкода Ксенофілія, якби...

– ...якби він щойно не намагався видати нас смертежерам, - договорив за неї Рон.

Вони поставили намет і залізли всередину. Рон зварив чаю. Після вкрай ризикованого порятунку холодний зацвілий намет здавався їм рідним домом, безпечним і затишним.

– Ох, і чого ми туди поперлися?
– простогнала Герміона після кількох хвилин мовчання.
– Гаррі, ти правду казав, знову повторилася Ґодрикова Долина, тільки час змарнували! Смертельні реліквії... яке безглуздя... хоч може, - їй, здається, стрілила в голову думка, - він усе це вигадав на ходу? Можливо, він і сам не вірить у ті смертельні реліквії, а просто хотів нас затримати розмовою, аж поки прилетять смертежери!

– Навряд, - засумнівався Рон.
– У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.

– Не думаю, що все те має якесь значення, - зітхнула Герміона.
– Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.

– Зачекай, - сказав Рон.
– Про Таємну кімнату теж казали, що то вигадка.

– Та Смертельні реліквії просто не можуть існувати, Роне!

– Кажи, що хочеш, але одна з них цілком реальна, - заперечив Рон.
– Плащ-невидимка нашого Гаррі.

– «Казка про трьох братів» - вигадана, - рішуче не погодилася Герміона.
– Розповідь про страх людей перед смертю. Якби уникнути її було так само легко, як заховатися під плащем-невидимкою, то ми б уже мали все, що нам потрібно!

– Не знаю. Я б не відмовився від всемогутньої чарівної палички, - пробурмотів Гаррі, крутячи в пальцях таку нелюбу йому тернову паличку.

– Таких паличок не існує, Гаррі!

– Ти ж сама казала, що було безліч чарівних паличок, таких, як той жезл Смерті чи як там їх називали...

– Ну нехай. Навіть якщо ти хочеш замакітрити собі голову, ніби бузинова паличка існує насправді, то що ти скажеш про «воскресальний камінь»?
– Пальцями вона зобразила лапки над останніми словами, вимовляючи їх підкреслено саркастично.
– Мертвих не воскресити жодними чарами - це ж ясно!

– Коли моя чарівна паличка з’єдналася з паличкою Відомо-Кого, з’явилися мої мама й тато... і Седрик...

– Але ж вони насправді не воскресли з мертвих, - заперечила Герміона.
– Це просто... просто бліді копії людей, яких уже не оживити.

– Ота дівчина з казки - вона ж теж насправді не ожила. У казці і йдеться про те, що мертві люди належать до царства мертвих. Проте середульший брат таки зумів її побачити і з нею розмовляти. Він навіть прожив з нею якийсь час...

Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.

– А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, - поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, - ти щось про нього знаєш?

– Ні, - відповіла вона з явним полегшенням.
– Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці «Шляхетність природи: чаклунська генеалогія». Я позичила її у Крічера, - пояснила вона, коли Рон підняв брови.
– Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.

– Вимерлих по чоловічій лінії?
– перепитав Рон.

– Це означає, - пояснила Герміона, - що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.

І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам’ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:

– Ярволод Ґонт!

– Що-що?
– перепитали одночасно Рон і Герміона.

– Ярволод Ґонт!Дід Відомо-Кого! У ситі спогадів! З Дамблдором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певерелів!