Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

– Ти вповноважений!
– глузливо перекривила Белатриса, вириваючи руку з його лещат.
– Ти втратив усі повноваження, Луціусе, коли загубив свою чарівну паличку! Та як ти смієш! Забери свої лапи!

– Ти до цього не причетна, це ж не ти впіймала хлопця...

– Я прошу вибачити, містере Мелфой, - втрутився Ґрейбек, - але це ми впіймали Поттера і ми претендуємо на гроші...

– Гроші!
– засміялася Белатриса, що виривалася від сестриного чоловіка, а вільною рукою намацувала в кишені чарівну паличку.
– Забирай свої гроші, смердючий стерв’ятник, навіщо мені ті гроші? Мені б тільки удостоїтися його... його...

Вона раптом перестала пручатися, її темні очі втупилися в щось таке, чого не бачив Гаррі. Радіючи її капітуляції, Луціус відштовхнув її руку й закотив рукав собі...

– СТІЙ!
– верескнула Белатриса.
– Не торкайся, нам усім кінець, якщо Темний Лорд повернеться зараз!

Луціус заціпенів, тримаючи вказівний палець біля самісінької мітки. Белатриса вийшла з вузького поля зору Гаррі.

– Що це таке?
– почув він її голос.

– Меч, - прокректав хтось із хапунів.

– Дай сюди.

– Він же не ваш, місіс, це мій, це я його знайшов.

Бахнуло. Спалахнуло червоне світло. Гаррі збагнув, що того хапуна приголомшено. Його напарники обурено заревли, а Скабіор вихопив чарівну паличку.

– З чим ти граєшся, жінко?

– Закляктус!– верещала вона. – Закляктус!

Вони не могли з нею впоратися, хоч їх було четверо, а вона одна. Гаррі знав, що ця відьма наділена надзвичайною майстерністю, і не має жодної крихти сумління. Хапуни попадали, де стояли - всі, крім Ґрейбека, бо того нагнуло навколішки, з розпростертими руками. Краєм ока Гаррі бачив, як Белатриса з восковим обличчям нависла над вовкулакою, міцно стискаючи Ґрифіндорів меч.

– Де ти взяв цей меч?
– прошепотіла вона Ґрейбекові, забираючи чарівну паличку з його безвольної руки.

– Та як ти смієш?
– прохрипів він, змушений на неї витріщатися й не маючи змоги рухати нічим, крім рота. Вишкірив гострющі зуби.
– Пусти мене, жінко!

– Де ти знайшов цей меч?
– повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом.
– Снейп поклав його в мій сейф у «Ґрінґотсі»!

– Він був у їхньому наметі, - проскрипів Ґрейбек.
– Кажу тобі, пусти!

Белатриса махнула чарівною паличкою, і вовкулака скочив на ноги, хоч і боявся до неї наближатися. Він прокрався за крісло і вчепився в його спинку брудними кривими кігтями.

– Драко, викинь це сміття з дому, - звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів.
– Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір’ї для мене.

– Не смій говорити з Драко, наче з...
– розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:

– Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!

Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків’я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.

– Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, - пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі.
– Темний Лорд бажає сам порішити Поттера... але якщо він довідається... я мушу... я мушу знати...

Вона знову повернулася до сестри.

– Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!

– Це мій дім, Бело, не наказуй у моєму...

– Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці!
– зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.

Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.

– Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.

– Стривай, - різко зупинила її Белатриса.
– Усіх, крім... крім бруднокровки.

Ґрейбек аж закректав від насолоди.

– Ні!
– крикнув Рон.
– Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покотилася луна.

– Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, - сказала вона.
– Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби... поки що.

Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.

– Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає?
– пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору.
– Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти, рудий?

Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв’язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в’язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.

– ГЕРМІОНО!
– загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв’язували, аж Гаррі мало не впав.
– ГЕРМІОНО!

– Тихо!
– сказав Гаррі.
– Не кричи, Роне, треба придумати, що...

– ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!

– Треба щось придумати, перестань кричати... треба якось позбутися цих мотузок...

– Гаррі?
– почувся з темряви чийсь шепіт.
– Роне? Це ви? Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.

– Гаррі? Рон?

– Луна?

– Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!

– Луно, можеш помогти зняти ці мотузки?
– запитав Гаррі.

– О, так, зараз... тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати... хвилиночку...

Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон:

– ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!

– Містере Олівандер, - почув Гаррі Лунині слова.
– Містере Олівандер, чи маєте ви цвях? Якби ви трошки посунулися... здається, він був біля глечика з водою...

За кілька секунд вона повернулася.

– Тільки не ворушіться, - попередила.