Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Гаррі відчував, як вона встромила цвях у міцні волокна мотузок, щоб хоч трохи послабити вузол. Згори долинув Белатрисин голос.

– Ще раз тебе питаю! Звідки у вас цей меч? Звідки?

– Ми його знайшли... знайшли... БУДЬ ЛАСКА!
– Герміона знову закричала. Рон почав звиватися й іржавий цвях дряпнув Гаррі руку.

– Роне, будь ласка, не смикайся!
– прошепотіла Луна.
– Я ж не бачу, що роблю...

– У мене в кишені, - пробурмотів Рон.
– у мене в кишені є світлогасник, і він повний світла.

За кілька секунд почулося клацання і в підвалі з’явилися світляні сфери, що їх висмоктав світлогасник з ламп у наметі. Не маючи змоги повернутися у свої джерела, вони повисли в повітрі, неначе крихітні сонця, заливаючи підвал світлом. Гаррі побачив величезні Лунині очі на побілілому обличчі і нерухоме тіло майстра чарівних паличок Олівандера, що лежав, скрутившись, на підлозі в кутку. Витягши шию, він зумів побачити упійманих разом з ним Діна та ґобліна Ґрипхука. Ґоблін був ледве притомний і стояв лише завдяки мотузкам, що прив’язували його до інших бранців.

– О, тепер набагато легше, дякую, Роне, - зраділа Луна й знову почала длубатися цвяхом у мотузках.
– Привіт, Діне!

Згори долинув Белатрисин голос.

– Брешеш, гидка бруднокровко, я це знаю! Ви залізли в мій сейф у «Ґрінґотсі»! Кажи мені правду, кажи правду!

І знову жахливий крик...

– ГЕРМІОНО!

– Що ви звідти ще взяли? Що ще у вас є? Кажи, бо клянуся, що проштрикну цим ножем тебе наскрізь!

– Готово!

Гаррі відчув, як злетіли мотузки, а коли озирнувся, потираючи зап’ястя, то побачив, що Рон кружляє підвалом і придивляється до низенької стелі, шукаючи там люк. Дін із закривавленим і вкритим синцями обличчям подякував Луні й залишився стояти, здригаючись усім тілом, а от Ґрипхук сповз додолу приголомшений і дезорієнтований, неначе був напідпитку. На його темному лиці не було живого місця.

Рон саме намагався роз’явитися без чарівної палички.

– Звідси немає виходу, Роне, - сказала Луна, що спостерігала за його марними зусиллями.
– З цього підвалу неможливо втекти. Я спочатку теж намагалася. Містер Олівандер сидить тут уже довго і перепробував усе, що міг.

Герміона знову закричала. Її крик пронизав Гаррі, завдавши просто фізичного болю. Не зважаючи на люте сіпання шраму, він теж почав бігати підвалом, обмацуючи невідомо навіщо стіни й відчуваючи в глибині душі, що все це намарно.

– Що ви ще взяли, що? ВІДПОВІДАЙ! КРУЦІО! Герміонині крики луною відбивалися від стін нагорі, Рон у підвалі ледь не ридав, гатячи в стіни кулаками, а Гаррі в цілковитому відчаї схопив Геґрідів капшучок, що висів у нього на шиї, й понишпорив у ньому. Витяг Дамблдорів снич і потрусив, сподіваючись невідь-чого, однак нічого так і не сталося. Помахав поламаними половинками чарівної палички з феніксовою пір’їною, але ті не подавали ознак життя. На підлогу впав уламок дзеркальця, і Гаррі побачив, як заіскрилося в ньому щось яскраво-блакитним блиском... З дзеркальця дивилося Дамблдорове око.

– Допоможіть нам!
– заволав він у шаленому відчаї.
– Ми в підвалі Мелфоєвого маєтку, допоможіть нам!

Око кліпнуло й щезло.

Гаррі вже сумнівався, що воно й справді там було. Покрутив уламок дзеркальця в руках, одначе крім стін та стелі їхньої в’язниці там нічого не віддзеркалювалось. Герміона кричала нагорі ще страшніше, а Рон горлав поруч з ним:

– ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!

– Як ви залізли в мій сейф?
– почули вони Белатрисин крик.
– Вам допоміг той бридкий малий ґоблін у підвалі?

– Ми його сьогодні вперше побачили!
– ридала Герміона.
– Ми не були у вашому сейфі... цей меч не справжній! Це копія, це лише копія!

– Копія?
– засичала Белатриса.
– Так я й повірила!

– Це легко перевірити!
– почувся голос Луціуса.
– Драко, приведи ґобліна, він нам скаже, справжній це меч чи ні!

Гаррі метнувся через увесь підвал туди, де на підлозі лежав зіщулений Ґрипхук, і зашепотів у гостре його вухо:

– Ґрипхук, скажи їм, що меч підроблений, вони не повинні знати, що він справжній. Ґрипхук, будь ласка...

Він почув на сходах до підвалу кроки. Наступної миті з-за дверей долинув тремтячий голос Драко.

– Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!

Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.

Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши ельфа-домовика Добі, який щойно сюди явився.

– ДОБ...

Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.

Величезні, як тенісні м’ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його смертельно налякало.

– Гаррі Поттере, - пискнув він тремтячим голосочком.
– Добі прийшов тебе рятувати.

– Але як ти?..

Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити про головне.

– Ти можеш роз’явитися з цього підвалу?
– запитав він Добі, а той кивнув головою, аж вуха ляснули.

– І можеш брати з собою людей? Добі знову кивнув.

– Добре... Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх... переправ до...

– Білла й Флер, - підказав Рон.
– Котедж «Мушля» на околицях Тинворта!

Ельф кивнув утретє.

– А тоді повертайся, - звелів Гаррі.
– Ти зумієш це зробити, Добі?

– Звичайно, Гаррі Поттере, - прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.

– Гаррі, ми хочемо тобі допомогти!
– прошепотіла Луна.

– Ми не можемо тебе покинути, - підтримав її Дін.

– Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.