Горянин. Води Господніх русел

газда виносив до Буркуна все її сіно й солому. А зелена паша скрізь, куди ноги ведуть.

Старий не кинувся одразу читати листа. Хотів підготувати до цього серце. Але як? Хіба що безтямним заняттям, роботою. Іншого способу впокорити схвильоване серце він не знав.

Підхопив кайло і пішов до джерела, що кліпало в терновищі за десять ступнів від Буркуна. Квасний кадуб. Обкопав скелю неглибоким довкружнім рівчаком. Нагорі потягнув від нього ширше русельце - до самої кринички. Тоді вичистив саме джерело й обклав його камінням на глиняному замку. Вода швидко прибувала, звільнений нурт шукав шпари для переливу. Старий забивав їх дерном і нарощував цямриння. Мордувався, доки не досяг достатньої надземної висоти. Тоді спустився до садиби за дідовою запальничкою. Там же в скрині, в старому кисеті, знайшов і Тимкові окуляри без однієї дужки. І вернувся до Буркуна.

Сів біля криниці, зачерпнув жменею напитися. Вода, наче настояна на кислицях, стягла язик. Недаремно її назвивали «квасною». Кілька крапель упало на конверт. На ньому був намальований бородатий чоловік із дерев’яними крилами, прив’язаними до спини. Виглядало так, що хоче злетіти з дзвінниці. «Чудних повно в світі, лише купи не держаться», - подумав старий. Пес заглядав на конверт через його плече. Старий зняв капелюха, щоб тому ліпше було видно. Навісив на ніс скла і обережно нігтем розпечатав

конверт. Він давно нічого не читав і боявся, що нічого з того не вийде. Але письмо було друковане, ще й чималими літерами.

«Здравствуй, дорогой дед!

Тебя, наверное, немало удивит зто письмо. Как и меня удивил факт, что тьі существуешь. Великое дело - интернет! Как зто замечательно - узнать, что где-то на другом краю земли живет родственная душа. Я, как полоумньїй, бегаю с распечаткой и всем рассказьіваю, что нашслся мой дед. Им все равно, а мне радости цельїй воз. Как только я увидел сюжет, как тьі воюешь с бурлящей рекой, сразу бросился перебирать вещи покойной матери. Нашел ее старьій паспорт, а в нем - фотография, на которой совсем юная мама и ви с бабушкой. Фамилия девичья совпадаст, и тот же район, где вьшисали документ. Все срослось!

Мама умерла, когда мне бьіло одинадцать, и отец вскоре женился во второй раз. Мьі переехали, письма пропали, связь с вами прервалась. Кратко о себе. Я - в реальном бизнесе. «На трубе», как здесь говорят. Отец доработался до завгара крупного нефтеперарабатьіваюіцего хозяйства и помог мне скупить пакет акций, когда я вернулся сюда после института. Теперь я имею неплохие дивидендьі. То єсть с нефти, которую качаєм на вашу Европу, миє тоже кое- что капает. Одним словом, все путем. Как в лучших людей. И дом - полная чаша, и гараж укомплектован, и заимка имеется в лесу над озером. И отдьіх на любьіх морях. Жить можно.

Я знаю, дед, что у вас там не фонтан, в смьісле финансов. Да еще в пєнсионеров. Позтому, если адрес подтвердится и тьі жив-здоров, я подброшуденьжат. На хороший телек, на холодильник, газовую плиту, микроволновку... Что еще там нужно в дом? И чтобьі тьі мог позволить себе хорошую водочку, нормальньїе сигаретьі. Тьі, наверное, пьешь и куришь там всякую дрянь? Зто никуда не годится. Я не допущу, чтобьі мой дед побирался в незалежной Украине.

Еще лучше, если тьі приедешь на месячишко- другой сюда. Расходьі, само собой, я покрою. Как мьі славно с тобой здесь порьібачим, поохотимся! Меня умилила твоя речушка. Она крохотная и смешная по сравнению с нашими реками. О тайге я вообще молчу. На джипах я обьездил почти весь Сихоте-Алинь. Может, тебе здесь приглянется и останешься? Места хватит.

Дед, рассматриваю твоє фото, а потом себя в зеркале. У меня твой нос и подбородок, и твой бесшабашньїй взгляд серьіх глаз. Друзья говорят;: настолько похож, будто с глаза твого вьілетел. Я крепкий парень и закоренельїй таежник, но пишу зто письмо, смахивая слезу. А почему- не знаю. Что-то зашевелилось в душе новое, теплое и попустило железньїе нервьі, которьіе я вьїковьівал всю жизнь... Просматриваю снова и снова крохотньїй фильмец, и мне хочется стать с лопатой рядом с тобой. Хотя... если б тьі знал, какая у меня здесь техника. За полдня повернет твою речку вспять.

Пишу и шепчу заклинание, чтобьі письмо дошло до тебя и вернулось с ответом. Заклинанням меня обучала мама, твоя дочь. А ее учил прадед Никула. Тьі знаешь, наверное, о ком речь? Бьіло бьі славно, если бьі тьі смог передать зтот адрес человеку, которьій тебя снимал. А он свяжется со мной по интернету. Да уже как там Бог положит.

Береги себя, дед. Не стоит надривать сильї по пустякам. Или, может бьіть, я чего-нибудь недопонял? Крепко тебя обнимаю.

Твой внук Павел».

Старий розгладив аркуш на коліні і підніс до ніздрів. Папір пахнув деревом. Але чужим. Тоді він склав його і вернув до конверта. Глянув запитально на Пса. Той перейняв його погляд, насторожено чекав, що буде далі.

А далі все було, як у сні. Старий звільна підійшов до Буркуна і черкнув кресало запальнички. Він міг запалити сірник, але цей вогонь конче хотів добути з дідової запальнички, привезеної з вогненних Балкан. Підніс зеленаве жевриво до папороті. Та з подиву нараз зітхнула, а далі затріщала, стріляючи іскрами. Полум’я вмах обхопило скелю палахким кільцем. Старий мусив відступити аж за Квасний кадуб, бо жар розпікав воздухи, як у челюстях печі. Листя на дальніх трепетах злякано залопотіло. Від папороті вхопився хворост, від нього - букові поліна. Скеля палала, як величезна смоляна бочка. Від неї пружними габами розходилася гарячінь.

Старому здавалося, що на мінливій стіні вогню миготять риси знайомих облич - діда Микули, баби Ружіки, матері, батька Йонка-Йвана, вуйка Тимка, стрия- дереводіла, тітки Гафії, Калини, Василини, Петра, Іляни, Штеня, Аркадія і його водія, отця Дам’яна, рідкозубого коваля, поштарки Анниці, веселого патлача, що все брав на камеру... Ворухкими губами й мруженням очей вони перечулено щось промовляли до нього, але старий не розумів тієї мови.

Полумінь упала, тепер небесну баню розпікав сухий пал. Далі й він примерк. Скеля стояла, як розпечене ковадло. Старий долонею чув, як від неї сіється тремкий серпанок жару. Став черпати капелюхом воду і обливати себе з голови до ніг. Черпав із самого дна, бо під верхом криниці вода нагрілася. Відгонила капустяним розсолом.

Нарешті, мокрий як хлющ, задкуючи, аби не спалити обличчя, старий рушив до Буркуна. Поспіхом прорубував киркою перешийок у рівчаку, що тягнувся до скелі. Ярочок від Квасного кадуба вже був заповнений переливом. Земля палом пашіла під ногами. Одяг курився парою, тлів, пропікав шкіру. Старий злякався за конверт, притис кишеню ліктем. Одною рукою копати було важко, та він навісно довбав крем’яну товщу.

Коли нарешті русло рівчака з’єдналося, старий кинувся до кадуба і кільком» ударами зруйнував цямриння. Вода хлюпнула в шанець і зазміїлася в напрямку скелі. Дорогою нагрівалася й парувала. Старий капелюхом, жменями допомагав їй виповнювати рівчак. Вода вже дісталася Буркуна і обхопила його живим холодним кільцем. А джерело порскало новими й новими хвильками. І тоді гримнув грім. Грім не небесний, а підземний. Твердь здригнулася під ногами. Чоловік побачив, як начорно обсмалена скеля хитнулася, підломилася й повільно стала хилитися. А тоді з глухим тріском зірвалася вниз.

... І стало тихо, як на дні колодязя. На місці Буркуна, в стовпах диму й куряви, стирчали низькі зубаті брили. Горб незвично оголився. Тоді старий галасвіта кинувся навпрошки до Ріки. Сутеніло, але він і так усе бачив, що хотів. Коли прибіг засапаний на берег, картина відкрилося вповні. Буркун скотився схилом, налетівши на Зрячий Камінь, брата свого, і влягся гострим водорізом у річище. Ріка, щоб звільна текти далі, мусила тепер закрутитися і відбитися вбік. Нова перешкода наганяла воду в пересохлий ярок, у колишнє її русло. Шкоду, яку вчинив колись падінням Зрячий Камінь, тепер поправила його друга половина - Буркун. Під ялівці-самосівки тихим посувом підбиралася вода.