Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.

– Що торкається зв’язку між собою, – продовжував отаман, – то ця справа налагоджена добре, за винятком зв’язку з селами по той бік залізниці і полтавським берегом. Про це умовимося з Чорним окремо. Тепер мусимо з’ясувати, хто з вас що зможе виставити на випадок більшого повстання. Почнемо з Дніпра. У Чорного осібне положення і свій район. Ти, Солонько, що зможеш дати?

– Точно підлічити трудно, бо у нас же нема лісу під боком і, як нема повстання, кожний ховає і зброю, і думку – особливо в селах, ближчих до Черкас, де ЧК вже шпиків собі завела. Сама Боровиця кожної хвилини [100] виставить сімсот рушниць, чотири важкі кулемети, ну та й люїсів пара знайдеться.

100

У вид. 1934 і 1935 рр.: «в кожну хвилю».

– Кінних скільки можеш дати? – запитав Чорнота.

– Ні добрих коней, ні сідел немає. Нас, знаєш, більше Дніпро годує, як пісчана земля, а рибакові кінь ні до чого. Човнів великих – сотні дві можемо виставити.

– Ну-у, ми на Царгород не збираємося, – незадоволено буркнув під ніс Андрій.

– Як у вас справа, пане Мамай?

Мамай, [101] невисокого росту, середнього віку чоловік з дбайливо зачесаною борідкою, комічно розвів на столі руками:

101

Отаман Мамай (дійсне прізвище Щириця), з фаху гімназіяльний професор, старшина військового часу. Після здавлення большевиками повстань на Україні він, заховавши своє повстанське минуле, став професором історії в Катеринославському інституті народної освіти. Був членом Союза визволення України і організатором націоналістичної студентської молоді. Був викритий і розстріляний в 1930 році в Черкаському ҐПУ.

– У мене, панове, самі знаєте, зимовий сезон. Дніпро замерз, пароходи не ходять – обдирати нема кого, стріляти нема до кого. Плетуть хлопці сітки на рибу та лисиць в очеретах ловлять… Кількість людей, які підуть на повстання, і кількість зброї окреслити трудно. На острові маємо заховану гармату. Замок та набої забрали до села, бо під час повіні [102] те місце може залити вода. Добрий знак, що селяни запасають зброю, їздять до Келеберди на полтавський бік купувати рушниці, на Різдво в Шабельниках купили кулемет, на тім тижні на ярмарку виміняли за рибу кулемет Кольта без станка у дядька з Медвина. [103] Весною виведу у плавні чоловіка [104] двісті-триста. Будемо червоні пароходи перепиняти, а в межичасі можна і своїм ділом займатися – рибу ловити. В разі потреби курінь Білого Яру в складі від двохсот до п’ятисот чоловік при трьох кулеметах приведу до Холодного Яру. Кінноти теж не може бути. Гармата у нас без коліс, знята з бронеплава. Ми її приспособили виключно для стрільби з плавнів по пароходах, і для походу зовсім не надається.

102

Так у всіх прижитт. вид.

103

У всіх прижитт. вид. Медвин помилково названо «Медином».

104

Так у журн. вид. 1933 р. (пор. на стор. 57, 80). У вид. 1934, 1935 і 1938 рр. помилково: «чоловід».

– Як там під Чорним Лісом? – запитав Чучупака Хмару.

– У мене човнів нема, зате коні майже у всіх добрі. На поганому коні верстов за двісті з горшками не поїдеш… Є досить верхових, німецьких та денікінських, є запасні сідла. Тепер у мене чоловік сімдесять на конях – тих, яким небезпечно бути вдома у селі. Крутимося до весни по хуторах, в Чорному лісі маємо викопані землянки для себе і для коней, а весною, якщо почнеться якась боротьба, Чорноліський кінний полк може збільшитися до трьохсот верхівців.

– Слухай-но, Пилипе, – перервав йому Чорнота, – правда, що ви в тих землянках продукти, воду та овес для коней в двохаршинних горшках тримаєте?

Хмара усміхнувся.

– В двох не в двох, а наробили хлопці горшечків, так що в кожному пару комісарів можна зварити… Кулемети під цей час возимо тільки легкі, а при потребі поставимо п’ять-шість важких на тачанки.

Що торкається самого села, то зброї є досить, але впливає близість Знам’янки та Цибульової з залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або як би хтось гнав уже червоних з України.

Я під час розмови приглядався до чорноліського полковника. Був це стрункий, сильно збудований чоловік років 28 – 30-ти. Одягнений був у темно-зелену чумарку черкеського крою, з дорогою срібною шаблею. Як я потім довідався, був він бувалий підстаршина-кіннотчик, палкий націоналіст, досить добрий організатор і командир, хоч на кожному місці відчувалося в нього брак освіти. [105]

Заговорив отаман Іван Петренко, інтеліґентний селянин, старшина, який у своїй киреї з відлогою не відрізнявся зовнішним виглядом від місцевих селян.

105

Не треба Пилипа Хмару змішувати з Семеном Харченком, який оперував на Поділлі під псевдонімом Хмари.

– В Прусах і Михайлівці немає обов’язкової військової служби, як в Мельниках, і сказати, скільки виступить до бою, не можна. Може, чоловік з триста, більш свідомих, а може й до трьох тисяч зібратися – буде залежати від обставин. Якщо «товариші» весною добре дошкулять – піде більше. Як українська армія поведе з заходу успішний наступ – підуть усі. Головне, щоби селяни побачили, що справа йде до перемоги – тоді їх не вдержиш, а в неяснім положенні більш знайдеться охотників взяти зброю і піти в Холодний Яр, як виступати на місці. Залізниця близько, і села набралися не раз лиха від большевиків і денікінців за передчасні виступи минулого року. Зброї є подостатком. Маємо шість справних кулеметів, закопану гармату, мінометів пару. Кіннотчиків буде чоловік з тридцять. Бобринська ЧК налагодила вже в селах свою аґентуру, до якої втиснулося і пару наших людей. Всіх сексотів ми вже знаємо і, як тільки почнеться який рух, анулюємо. [106]

106

У вид. 1934 і 1935 рр.: «анолюємо».

– Як, Марченку, у вас з Богданом справа стоїть?

– Ми можемо зібрати чоловіка [107] 70–80 на конях та чоловік з двісті на тачанках і підводах з добрими кіньми. Богдан пішки не любить воювати, а хлопців, що забагато пошани до смерті мають, не візьме. Кулеметів назбираємо по селах скільки буде треба. Самі села у нас – як вітер подує… Як допечуть добре «товариші», то всі підуть, в кого рушниці нема – з косою або з штилем піде. Але як загориться – так і згасне… Дядьки у нас важкі, його на два-три дні від жінки та господарки не відтягнеш, але як розлютується – з косою на панцирник попреться. А зрештою, не берусь я говорити, як там з повстанням може бути. Хлопців добрих загін, як треба буде, Богдан збере.

107

У вид. 1938 р.: «чоловік».

– Що там у триліській волості чувати, товаріщ воєнком? – звернувся Чучупака до Козаченка.

– У нас, товаріщ отаман, усе мовчить – «бо благодєнствує»… Дядьки развйорстку дають, аж чуби тріщать! ЧК недалеко, як що не так – «под стенку» зараз… Доніс хтось, що в минулому році проти червоних виступав – забрали і розстріляли, знайшли захований хліб чи зброю – розстріляли, втік з Червоної армії – розстріляли, ще й хату спалили. Плачуть селяни, але на якусь організовану акцію волость нездатна. Перш за все населення вже налякане і здеморалізоване, по-друге, багато є місцевих большевиків, які добре живуть тепер на рахунок селян і звичайно пронюхають та донесуть про підготовку. Стихійний вибух повстання дуже можливий, особливо коли б повстали сусідні волості – але наразі мусимо сидіти тихо. Свідомого, активного елєменту є багато, особливо молоді, та треба бути з цим обережним, щоб не підвести людей під розстріл без користи. Для «охорони волревкому» я зорганізував відділ із сімнадцяти «червоноармійців». Підібрав бідних, але наших по настроях хлопців. Серед міліції теж є свої хлопці. Тепер я стараюся, щоб дали мені зброю та дозволили мені сформувати загін чоловік на сто для боротьби з дезертирством і бандитизмом. Як вдасться, підберу відповідний склад, а весною волревком та партячейку «под стенку» і почумакую до Холодного Яру…

Положення в селах останніх отаманів, що підлягали безпосередньо Чучупаці й були в складі Холодного Яру, було відоме, і розмова перейшла до організації влади на місцях. Слово знову взяв начальник штабу Петро Чучупака. Був це немолодий вже, років під сорок, старшина, з простим серіозним обличчям, з трохи понурим поглядом карих очей, зовсім неподібний до брата Василя, отамана – двадцятишестилітнього гарного бльондина, в якого блакітно [108]– сірих очах було ще забагато молодости.

108

Так у всіх прижитт. вид. (пор. на стор. 89, 96, 127 тощо).

– Як вам, панове, відомо, в довколишніх районах, де юридично існує вже совітська влада, фактично вона тільки зароджується. Організують владу прислані комуністи, переважно москалі та жиди, які за всяку ціну стараються затягнути до праці в установах, особливо у хлібо- і продуктозаготовчих, [109] місцевих большевиків, не кажучи вже про технічний персонал і урядовців, яких вони мусять наймати з місцевих людей. Перш за все «товаришам» іде про те, щоб хоч трохи виглядало, що совітська влада є справжня українська влада. По-друге, щоб опанувати положення, їм необхідні люди, які знають населення, обставини і умови. Вони дуже радо приймають до себе і видають партійні білєти шкурникам, що пхаються до влади задля власного добробуту, не дивлячися на їх буржуйське чи куркульське походження – добре ураховуючи те, що коли хто з них і не є «ідейним большевиком», то, споріднившися з владою кров’ю і насильством над українським населенням, буде потім змушений триматися її, бо в разі перевороту його дожидає перша куля.

109

У вид. 1938 р.: «хлібо-продуктозаготовчих».