Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.

Уривок з «Реєстру» 1922 р. з описом героїчного вчинку автора в бою проти Збройних сил Півдня Росії (вочевидь, у середині жовтня 1919 р.).

Знайдено Михайлом Ковальчуком.

Те ж саме (копія). Знайдено Віктором Моренцем. Оригінали зберігаються в ЦДАВО України.

Виявляється, що село є частиною бойової організації Холодного Яру, центр якої в с. Мельниках, кілометрах у дванадцяти. В своїй організації село ділиться на дієву сотню, яка при першій потребі робить бойову збірку і виступає на об’єднання з дієвими сотнями сусідніх сіл, і резервову сотню, яка виступає на підпомогу або разом з дієвою, як треба більше сил. Збираються по дзвону з церкви: два вдари підряд – дієва, три – обі разом.

В селі завжди є озброєна варта, і вартовий, почувши дзвін в сусідньому селі, передає його для свого і дальших. Безпереривний, тривожний дзвін подається лише під час великої небезпеки або загального повстання, і тоді повинні збиратися усі, хто має зброю.

Недалеке ж село Івківці, розположені на схід, за лісом, Чигирин, Суботів, Новоселиця, хуторі [12] в їх районі, деякі села за Тясмином – це вже володіння батька Коцура.

У тому районі минулого 1919 року зорганізувався був большевицький Чигиринський полк, який під проводом бувшого каторжанина Коцура прилучився до Червоної армії і приймав участь в боях з армією УНР.

12

Пор. «хуторях» на стор. 99

Але розчарувавшися скоро в большевиках, полк самочинно вернувся до Чигирина і заклав там самостійну «республіку» під червоними прапорами. Большевики боялися совати носа до «радянського» Чигирина, погодившися в силу обставин того часу з тим, що там порядкує «революційний комітет», який складався в більшості із свідомих націоналістів українців, що попали під вплив батька Коцура. Коли Україну захопили денікінці, «Чигиринська республіка» вдержалася завдяки тому, що місцевості боронила також і широко розвинена бойова організація Холодного Яру під проводом отамана Василя Чучупаки, де цілковито панували українські націоналістичні настрої.

В той час як чигиринці були у Червоній армії, холодноярці були окремою частиною в українській армії. Під час відступу її у 1919 році за кордон пробилися в свої околиці і засіли в них.

Між селами цих двох орієнтацій всякі зв’язки перервані. Ще недавно між ними бували збройні сутички, які завжди викликали коцурівці, [13] та під цей час «Чигиринська республіка», озброєна до зубів, сидить тихо і вижидає подій. Декілька хлопців із Матвіївки, які відзначалися «кривим оком на чужу кишеню», служать у «ґвардії» Коцура в Чигирині й до свого села не показуються, бо тут їх чекає короткий суд і куля в чоло.

13

У вид. 1934 і 1935 рр. «коцурівці» упереміж із «коцуровці». Так само «коцурівський» і «коцуровський».

Увечері виник маленький конфлікт. Отаман і селяни образилися, що ми хочемо виставляти застави:

– Ви ж помучені… Спіть спокійно. Охороняємо себе – охоронимо і вас.

Погодилися на тому, що вони несуть варту під селом, а наша кіннота – роз’їздами.

Вночі коцурівці роззброїли заставу наших чорноморців, виставлену на хутір в бік Чигирина. Забрали кулемет. Матвіївські селяни, страшно обурені, натякають, що добре було би зараз спільними силами зліквідувати Коцура, але у «дідуся» пляни інші, і група посувається дальше.

Короткий переїзд до Головківки роблю на кулеметній бричці, бо ще на Херсонщині, під час довгого нічного переходу, пересівши з коня на цю саму бричку відпочити, заснув і приморозив собі пальці на правій нозі. Нога розпухла, і не можна взутися. В Головківці почуваю себе дуже погано і лежу в селянській хаті, оточений сердешною опікою господарів.

Приходять старшини, оповідають, що з краю села дуже гарний краєвид. Видно Медведівку, Тясмин і побережжя Дніпра, видно копулу Мотриного манастиря над лісами. Місцевість – маленький Кавказ: гори, яри, все вкрите лісом. Оповідають, що до штабу групи приїхали післанці просити отамана і всіх старшин на весілля до отамана Богдана, десь під Олександрівкою; що «дідусь» відпустив декілька старшин, щоб погуляли і розвідали що треба. Про зухвалі наскоки Богдана на большевиків і денікінців нам оповідали ще в Матвіївці. Розпитуємо про нього нашого господаря. Господар, колишній гусарський вахмістер, добре орієнтуючися у військових справах, охоче оповідає.

– Що це – Богдан – прізвище його чи псевдонім? – питає один старшина.

– Бачте… Він байстрюк. Мати дівчиною-сиротою принесла його з наймів із Чигирина… А як люди питали, де взяла, казала: «Бог дав»… Через те, кажуть, і прозвали його Богданом.

Виросло у злиднях в орла-парубка… Пішов на війну і вернувся відзначеним підстаршиною, а як почалася отут у нас боротьба, Богдан і почав «коники викидати». Та й заливав же він горячого [14] сала за шкуру москалям! Пішла слава: отаман Богдан, отаман Богдан! А воно всього війська: сам отаман, візник – теж добрий хлопець, та пара добрих коней у тачанці. На тачанці у нього кулемет кольт, а до крила прив’язаний легкий німецький міномет. У візника ручний кулемет люїс. І ото під’їжджає було вночі під яку станцію, [15] заповнену потягами та військом, найбільш, коли відступали большевики, а потім денікінці, і пішов воювати! Лівою рукою стріляє з кольта, а правою одягає на міномет міни і пускає їх. Візник з люїса строчить… Ті собі стріляти в темноту, не знаючи по кому, і підійметься такий «бій» – як би зійшлося дві дивізії…

14

У всіх прижитт. вид. «гаряч-» упереміж із «горяч-» (див. також прим. 46, 67, 234).

15

У вид. 1934 і 1935 рр. «станція» упереміж із «стація».

Звичайно, паніка… Покидають все і тікають – хто потягом, хто пішки; а Богдан заїде на покинуту станцію і їде до найближчого села. Побудить кулеметом дядьків і посилає, щоб забрали собі майно та зброю.

Звичайно, як хоче зробити якийсь напад, де треба більше людей, то тільки передасть одному-другому, і до нього збіжиться півсотні добрих верхівців – наших хлопців на це діло два рази запрошувати не треба, – але більше любить сам.

А стріляє, бісова кров, – аж чудно! Як нема з ким битися, виїде з нудьги у степ і б’є з кулемета заяців.

Так ото і живе «на колесах»… Рідко до своєї пустки-хати повертає. Де ніч застала – там ночує. Всюди пошана йому за відвагу: і нагодують, і чарку дадуть, і дівчата не цураються, а оце женитися задумав… Та, бач, «губа не дура» – хоче, щоб ґенерали у нього на весіллі гуляли…

З дальшої розмови довідуємося, що байстрюк Богдан покохався з дочкою першого господаря у своїм [16] же селі, але батько і слухати не хотів про шлюб і випросив Богданових сватів з хати. Заявив, що віддасть свою одиначку тільки за поважного господаря, а не за «голодранця», у якого одна хата та й та з побитими вікнами, та який не дбає про те, щоб щось мати. Не помогли й сльози дівчини, що любила Богдана.

16

У вид. 1938 р. «своїм» упереміж із «свойому». Так само «моїм» із «мойому».

Тоді Богдан став «свататися» трохи ориґінальним способом. Проїжджаючи щодня коло хати своєї коханої, кожний раз випускав по вікнах півстрічки з кулемета. Більшість селян держала сторону Богдана. Нарешті батькові надоїло ховатися попід лавки і він згодився на шлюб. На весілля з’їхалося багато озброєних людей з цілої округи, які навезли харчів і горілки, щоб мав чим Богдан частувати, не з тестевого… Весілля з сальвами, з ракетами гулялося на цілій вулиці не один день. Такі весілля бачила Чигиринщина тільки, мабуть, [17] ще при гетьманах.

17

У всіх прижитт. вид. «мабуть» упереміж із «мабудь».

Бачучи пошану населення до зятя і що навіть полковники приїхали на весілля, батько примирився й за столом цілувався вже з Богданом, виговорюючи ще за побиті шибки… Постать Богдана – цікава й знана на Чигиринщині, і я ще вернуся до неї.

Підвечір я розхворівся зовсім. Прийшов лікар, поставив термометер – 39,2. Лікар розводить руками: чи від ноги, чи тиф, на який захворіло вже декілька козаків. [18] В кожному разі в похід, на мороз, небезпечно, а група рано виступає. Прийшов брат із штабу, почали радитися. Лікар пропонує відправити у Медведівку до лікарні, куди відправив вже двох тифозних. Виручає господиня:

18

У вид. 1934 р.: «тиф, якого об’явилося декілька випадків».