Iван Туркенич

Судили Громова з Почепцовим і Кулешовим відкрито, народу було – ніде яблуку впасти. Кулешов поглядав на всіх, як вовк зацькований, та й Громов не підводив голови, щоб не зустрітися з палючими поглядами сотень шахтарів, червоноармійців, мешканців сусідніх селищ.

Присудили їх до розстрілу. Весь майдан біля лазні – пам'ятаєш, там ще така велика стіна зосталась – був укритий народом. Поставили їх під цією стіною, прочитали, як належить, вирок, і негідників розстріляли. Ось які, дорогий братику, були діла у нас в Краснодоні…»

Туркенич не дочитав листа. Опустивши руки, він сидів, згорблений під тягарем болючих спогадів. Вітер ворушив білі аркушики, що принесли йому з далеких донецьких степів такі хвилюючі вісті…

Опанувавши себе, Туркенич попрямував далі.

Уточнивши з командиром винищувально-протитанкового дивізіону вибрану позицію, Туркенич пішов до розташування гарматного дивізіону свого полку. Перед ним лежали три лінії піхотних траншей.

Коли він підійшов до третьої траншеї, розташованої поблизу від позицій гарматних батарей, пролунали постріли на далекій першій траншеї.

«Танки!» – промайнуло в свідомості Тур-кенича.

Справді, на першій траншеї нашої оборони уже з'явилась група ворожих танків. Туркенич побачив близько десятка машин. На великій швидкості, маневруючи по пересіченій місцевості, танки йшли на наші позиції. Противник вів сильний вогонь прямою наводкою, прагнучи придушити кулеметні та протитанкові гнізда нашої оборони.

Поодинокі хмарки диму спливали над першою траншеєю: наші піхотинці стріляли в танки із протитанкових гармат. Але стрільба ця не давала ніяких наслідків – танки йшли, як і раніше, упевнено і швидко. Вони прагнули вирватися в долинку, щоб з ходу придушити опір захисників другої траншеї.

Увагу Туркенича привернула група піхотинців, які причаїлися в невеликому чагарнику. Один із бійців заліг за деревом, що самотньо стояло попереду окопів.

«З гранатою…» – подумав Туркенич, стежачи за боєм, що розвивався на його очах. Зовсім близько від бійця, на відстані кількох десятків метрів виріс німецький танк. Його екіпаж вів безперервний вогонь по наших піхотинцях із гармати і- кулеметів.

Стиснувши гранату, боєць поліз назустріч ворогові.

– Ах сміливець…- прошепотів Туркенич,- сам на сам проти танка.

Пілотка злетіла з голови солдата, але він упевненими, точними рухами посувався назустріч ворогові. На мить затримавшись на узбіччі дороги, боєць подався трохи вбік.

«Куди ж він? А-а, правильно розрахував: за пагорком хоче заховатись»,- хвилюючись, продовжував стежити за ним Туркенич.

Здавалося, що сміливий піхотинець досягне своєї мети: танк був уже від нього метрів за п'ятнадцять. Ще мить – і граната, описавши півколо, полетить прямо під гусениці. Хмарка сивого диму й куряви злетіла на місці поєдинку бійця з танком.

Туркенич зрозумів, що сталося: кулеметна черга пронизала піхотинця, і граната вибухнула у нього в руці.

Туркенич мимоволі заплющив на мить очі. Коли він знову глянув у бінокль, танки вже прорвалися крізь лінію першої оборони. Дві ворожі машини зупинились перед окопами, підбиті пострілами із протитанкових гармат, але основна сила наступаючої танкової групи посувалася до другої траншеї. Танки розділились: приблизно половина з них посунула на позицію винищувально-протитанкового дивізіону, а інші вели бій із захисниками другої траншеї та гарматною батареєю. Артилеристи вели густий вогонь прямою наводкою, то тут, то там злітали фонтани чорної землі. Одна з ворожих машин зупинилась.

– Іще, ще б разочок!.. Бік підставив!..- голосно промовив Туркенич.

І, ніби здійснюючи його пристрасне бажання, від нового влучення снарядів танк здригнувся і завмер на місці. З машини повалив дим, вирвались вузенькі язики полум'я.

Але інша частина танків півколом охоплювала позицію батареї. Вони зосередили вогонь на крайніх гарматах.

Туркенич добре знав обслугу цих гармат, розмовляв з трохи повільним Ареф'євим, заряджаючим четвертої гармати. Його друг з третьої гармати Чернишов, на відміну від Ареф'єва, був рухливий, моторний і нерідко квапився виконати наказ, навіть до ладу не усвідомивши змісту поставленого завдання.

Ареф'єв жартома називав свого приятеля «скороспіхом», а той, у свою чергу, добродушно кепкував над «сибірським ведмедем». Ареф'єв, уродженець Красноярського краю, не ображався на це прізвисько, спокійно погоджуючись:

– Було таке, і на ведмедя з облавою не раз ходив.

Але тепер обидва приятелі діяли напрочуд чітко і злагоджено. В умовах жорстокого бою з наступаючими танками, коли вогонь точився на найкоротших дистанціях, успіх залежав від якихось хвилин.

Туркенич бачив, як швидко і спритно заряджали свої гармати Ареф'єв та Чернишов, як невтомно вели вони рясний і влучний вогонь.

Два танки темніли на сріблястій, за ніч підмороженій першими холодами долинці. Здавалося, що на рівному блискучому полотні, натягнутому від гаю до річки, зненацька виросли чорні закурені громаддя. Гай стояв майже оголений, заморозки вбили листя, яке облямовувало землю на узліссі барвистими торочками.

Яскраве, сліпуче світло спалахнуло між третьою і четвертою гарматами батареї. Туркенич побачив, як розтрощена снарядом крайня гармата нахилилась набік. Ні Ареф'є-ва, ні Чернишова не було видно…

Гул моторів наростав. Танки з'явилися праворуч від затихлої батареї.

– Прориваються до останньої траншеї,- прошепотів Туркенич.

Нахиляючись, короткими перебіжками він поспішив туди ходами сполучень. Попереду траншея майже під прямим кутом вигиналась до невеличкого рівчака, за яким починалося поле. Там уже з'явилися ворожі танки.

Короткий різкий постріл із траншеї примусив Туркенича ще більше прискорити ходу.

– Протитанкова!..- промовив він і, не дійшовши до повороту, роздивився навкруги.

«Чого ж це вони замовкли?.. Танки зовсім близько!» – подумав Туркенич, побачивши двох піхотинців біля протитанкової гармати. Підбігши ближче, він побачив, що стрілець якось неприродно прямо витягнув обидві руки, ніби хотів підтягнути до себе затихлу гармату, його товариш лежав долілиць, стискуючи руками голову, з якої цебеніла кров. Обслуга була виведена з ладу.

Туркенич підбіг до протитанкової гармати. Він любив цю зброю і курсантом артилерійського училища кілька разів заслужив подяку за влучну стрільбу із «маленької гарматки» – так молоді артилеристи поміж себе називали ці небезпечні для танків гармати.