Капелан Армії УНР

єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонисія було

проголошено Патріархом всієї України. Проте наступ радянських

військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися

планам канонічного оформлення українського

патріархату.

1948 року, після встановлення в Польщі просталінського

режиму, позбавлений прав першоієрарха. НКВД

арештував його та змусив ув’язненого митрополита відмовитись

від сану, а Московська патріархія поставила керуючим

митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під

тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська

церква «зреклась» автокефалії 1924 року та прийняла

«благословенство» та автокефалію з московських рук.

З 1948-го – «на покої». Проживав у м. Сосновець (Польша).

Помер 15 березня 1960 року в м. Лодзі.

143

Михайло Омелянович-Павленко

(8 грудня 1878, Тифліс, Грузія – 29 травня 1952, Париж)

Народився у Тифлісі. Закінчив Омський кадетський корпус,

Павлівське військове училище. В чині підпоручика 1900

року почав службу у лейб-гвардійському Волинському полку,

склад якого комплектувався з правобережних українців.

В 1904–1905 рр. брав участь у російсько-японській війні. У

1910-му Омелянович-Павленко закінчив Академію Генерального

штабу.

В роки Першої світової війни 1914–18 командував гвардійським

полком, очолював штаб корпусу.

В період Української Центральної Ради – командир бригади

у Катеринославі, в квітні-листопаді 1918 – командир

3-ї Стрілецької дивізії у Полтаві. В грудні 1918 – червні 1919

– начальний командант (командувач) Української Галицької

Армії.

9 червня диктатор Євген Петрушевич звільнив Омеляновича-

Павленка з посади командувача. Він повернувся на Наддніпрянщину,

восени був призначений командиром Запорізького

корпусу, а на початку грудня – командувачем Армії

Української Народної Республіки.

6 грудня Омелянович-Павленко очолив Перший Зимовий

похід українського війська по тилах білої та червоної армій,

а у травні 20-го року разом з польським військом визволяв

Київ від більшовиків.

Після поразки Української держави Омелянович-Павленко

жив у Чехо-Словаччині. Очолював Союз Українських Ветеранських

Організацій.

1945-го він переїхав до Берліна, пізніше до Франції.

В 1945–48 виконував обов’язки міністра військових справ в

екзильному уряді УНР. Генерал-полковник Омелянович-Павленко

помер 29 травня 1952 року в Парижі.

Автор праць «Українсько-польська війна 1918–1919 рр.»

(1929), «Зимовий похід» (1934) і спогадів «На Україні» (1930,

1935).

Іван КОРСАК144

Ісаак Мазепа

(16 серпня 1884, Чернігівська область – 18 березня 1952,

Аугсбург, Баварія, ФРН)

Народився в родині міщан козацького походження. Його

батько забезпечив синові освіту у Новгород-Сіверській повітовій

бурсі, потім у духовній семінарії в Чернігові. Після закінчення

семінарії склав іспити на атестат зрілості в класичній

гімназії – і восени 1904-го записався на факультет природничих

наук Санкт-Петербурзького університету. Водночас вступив

до української студентської громади, згодом до Революційної

української партії (РУП), а від 1905-го – до Української

соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), одним із

лідерів якої він пізніше став.

У Санкт-Петербурзі доля звела його з М. Поршем та

С. Петлюрою. 1907 року Петербурзька організація УСДРП

обрала I. Мазепу делегатом на з’їзд партії у Києві, після чого

певний час він працював партійним організатором на Полтавщині.

Отримавши диплома, працював між роками 1911–1915

агрономом у земських установах Нижньогородської губернії.

Побував з групою молодих агрономів в Австро-Угорщині, Німеччині

та Данії для ознайомлення з системами ведення сільського

господарства. 1915-го вернувся в Україну й осів у Катеринославі.

Після утворення Української Центральної Ради багато

зробив для розгортання діяльності українських партій та

став організатором Українського губернського національного

з’їзду Катеринославщини (21–22 травня 1917 р.).

У грудні 1917 р. за редакцією І. Мазепи та П. Феденка у Катеринославі

почав виходити орган УСДРП «Наше слово».

З утворенням Директорії 15 листопада 1918 року І. Мазепа

прибув до Києва, Наприкінці січня 1919-го на Трудовому

конгресі у Києві Мазепа знову представляв Катеринославщину.

Як і на VI з’їзді УСДРП, разом з однодумцями виступив

проти прихильників «радянської платформи». Вирушаючи на

початку лютого 1919 р. разом з проводом УНР з Києва до Вінниці,

вивіз усі протоколи засідань ЦК УСДРП, списки членів,

найцінніше з бібліотеки, комплекти «Робітничої газети» та

низку інших київських видань.

145

9 квітня 1919 року І. Мазепу призначили міністром внутрішніх

справ у новоствореному уряді Б. Мартоса. У квітні

брав участь у нарадах з американськими представниками у

м. Броди (Галичина).

На посту міністра внутрішніх справ I. Мазепа організовував

допомогу жертвам єврейських погромів, направляв