Капелан Армії УНР

православної митрополії у Польші, що відбувся 24 січня 1922

року у Варшаві.

Хіротонізований 4 червня 1922-го митрополитом Юрієм

(Ярошевським) і архієпископом Діонисієм (Валединським) на

єпископа Люблинського.

Член Священного синоду православної митрополії в

Польщі. Єпископ Пінський і Поліський (1922). Архієпископ

Поліський і Пінський (1927). Був прихильником автокефалії

Польської Православної Церкви.

Після того, як у вересні 1939 року радянські війська зайняли

Західну Україну і Білорусію, Російська Православна Церква

розгорнула інтенсивні заходи для підпорядкування єпархій

на новоприєднаних землях. На Волинь прибув патріарший

екзарх, архієпископ Миколай Ярушевич, місцевих ієрархів

Іван КОРСАК158

було змушено приїхати до Москви і скласти там заяву вірності

Московській патріархії. Не зробили цього лише архієпископ

Поліський Олександр та єпископ Луцький Полікарп

(Сікорський).

Під час Другої світової війни був одним з творців Української

Автокефальної Церкви під предстоятельством митрополита

Полікарпа (Сікорского) (1942). Голова церковного синоду

8-10 лютого 1942 року в місті Пінську. Возведений цим

синодом в сан митрополита.

Протягом дяльності цього синоду архієпископами Полікарпом

Сікорським і Олександром Іноземцевим були висвяченні

в єпископи: архімандрит Никанор (Абрамович) (9

лютого) і архімандрит Ігор (Губа) (10 лютого).

В 1944-му з Пінська евакуювався в Мюнхен. Перейшов

в юрисдикцію Російської Православної Церкви Закордоном

(РПЦЗ). Загинув в кінці лютого 1948 року за трагічних обставин,

в м. Мюнхені.

Архієпископ Фадей (Успенський)

Уродженець Нижньогородської губернії. В 1908 році висвячений

на єпископа Володимир-Волинського.

В період УНР демонстративно відмовився листуватися з

представниками української влади українською мовою. Певний

час перебував у Житомирі.

Був архієпископом Саратовським, Тверським владикою,

займав інші посади.

Арештований в 1937 році, його звинувачували в керівництві

церковно-монархічною організацією, засуджений до

найвищої міри покарання. За одними свідченнями, розстріляний,

за іншими – того, хто відмовлявся листуватися з владою

українською мовою, а тільки російською, самі ж росіяни

втопили у ямі із нечистотами.

Юрій Ярошевський

(1872 – 8 лютого 1923)

Церковний діяч, митрополит Православної Церкви в

Польщі.

Родом із Поділля, зі священицької родини.

159

1896 року закінчив Київську духовну академію, з 1906го

– єпископ-помічник в Тулі, згодом лубенський єпископ, з

1910-го – ректор Петербурзької духовної академії.

В 1917 році був призначений на кафедру єпископа Мінського

і Турівського.

В 1919-му – харківський архієпископ.

1921 року переїхав до Польщі, був іменований від константинопольського

патріарха екзархом Православної Церкви

в Польщі і піднесений до сану митрополита.

Автокефалія тієї Церкви, що її бажав уряд Польщі, відповідала

бажанням українських церковних діячів, які прагнули

порвати зв’язок Української церкви з Москвою.

Митрополит Юрій сприяв цьому задумові, всупереч опорові

росіян.

У розпалі церковної боротьби Юрія Ярошевського застрелив

російський ректор Волинської духовної семінарії, архімандрит

Смарагд (в миру – Павло Латишенков).

Найважливіші праці Ярошевського: «Соборне послання

апостола Якова», «Соборне послання апостола Петра» та інші.

Василь Біднов

Народився 2(14) січня 1874 року в родині заможних селян

у селі Широке Херсонської губернії (нині селище міського

типу Дніпропетровської області, районний центр).

Початкову освіту здобув в однорічній земській школі в

Широкому. У 1885–1889 роках навчався в Херсонському духовному

училищі.

У серпні 1898-го Біднов вступив до Київської духовної

академії.

Після закінчення її Біднова 2 серпня 1902 року призначили

в Астраханську духовну семінарію викладачем історії та

викриття розколу й сектантства. У липні 1903-го Василь Олексійович

домігся переведення на посаду помічника інспектора

Катеринославської духовної семінарії, де мав викладати психологію,

історію, філософію, гомілетику, німецьку та давньоєврейську

мови, а з 28 квітня 1905 року – громадянську історію.

Справжня наукова праця, яка принесла Біднову визнання,

почалася у Катеринославі.

Іван КОРСАК160

В. Біднов розшукував і досліджував старі архівні збірки,

розбирав та упорядковував їх, складав описи, написав низку

статей з історії запорізького козацтва. Це біографічні нариси

про Петра Калнишевського, Лазаря Глобу, Володимира Сокольського,

Федора Фомича, Гната Каплуна, Якова та Івана

Шиянів. У Катеринославі Біднов здобув визнання і як серйозний

історик церкви. Найбільшою і найважливішою аналітичною

працею Біднова, створеною в Катеринославі, була книга

«Православна церква в Польщі та Литві» (1908), захищена як