Крах чорних гномів

— Бегемоти, — невесело пожартував Карл. — Ви ні коли не мріяли про полювання на гіпопотамів? Уявляєте річка, очерет і гіпопотами… Ціла череда гіпопотамів.

— З мене вистачить одного товстошкірого, — відрубала дівчина.

Карл не витримав і зареготав. Дивлячись на нього, повеселішала й Ерні. Глянула на годинник.

— Шкода, що ми відпустили шофера, — пожалкувала. — Мені набридло тут і хочеться проїхатись.

— Машина буде за сорок хвилин, а поки — пийте шампанське.

Вони сиділи в окремому кабінеті одного з кращих ресторанів Нейштадта. Ернестіна заїхала за Карлом — у неї були квитки на концерт, та якось сталося, що в концерт не пішли, і дівчина запропонувала випити по келиху вина. Тепер Карл знав — чому: Ерні хотілося виговоритись. Воно завжди так — не розділений тягар важчий, і дружня підтримка, ба навіть одне співчутливе слово, в такі моменти дорожче за все.

Кремер потягся до пляшки. Вино переливалося у фужер пінною цівкою, пускало бульбашки і бризкало — це подобалось Карлові, і він нарочито повільно наповнював келихи.

Рипнули двері — Кремер ледь не розлив вино. Невдоволено зиркнув на офіціанта, що зазирнув так невчасно. До того ж приніс рахунок, хоча ніхто його й не просив.

— Повітряна тривога, панове! — повідомив офіціант. — Прошу розрахуватись і спуститись до бомбосховища.

Говорив спокійно, видно, не раз уже вимовляв ці слова і звик до затемнень, тривог, гулу літаків у нічному повітрі. Дрезден фактично не бомбили; його жителі ставились до повітряних тривог несерйозно і розповіді про нічні масовані нальоти, за яких гинули цілі міста, вважали перебільшеними.

Кремер невдоволено поморщився; перспектива провести годину чи дві в підвалі разом з п’януватими відвідувачами ресторану зовсім не приваблювала його. Розрахувавшись, запитав у Ерні:

— Ти дуже боїшся бомбардувань?

Дівчина невизначено знизала плечима.

— Я бачила це лише здалеку.

— Ця тривога, певно, несерйозна, — легковажно вирішив Кремер. — Давай втечемо до парку. Все одно машину сюди зараз не пропустять.

Вони вийшли у вестибюль і, вибравши зручний момент, прослизнули повз поліцейського на темну вулицю. Швейцар помітив їх останньої секунди, закричав щось услід, та Карл схопив Ернестіну за руку і побіг, одразу розчинившись у мороці.

Завернули за ріг, і дівчина зупинилась, спершись на дерево.

— Я не можу так швидко, — змолилась. — Туфлі…

Карл подивився на її ноги, та нічого не побачив. Згадав — вони ж збирались у концерт, і Ерні в модному взутті на високих каблуках. У таких туфлях не те що бігти, ходити важко.

Узяв дівчину під руку, відчувши, як плече Ерні притислось до нього. Проминули довгий квартал, тримаючись біля будинків, аби не привернути увагу поліцейських. Ця прогулянка навіть сподобалась Ернестіні — почувши кроки патруля, вони ховались у брамі чи за якийсь виступ будинку, і дівчина, лякливо притис каючись до Карла, відчувала биття його серця. А може це лише здавалося Ернестіні…

Будинки зімкнулися в суцільну кам’яну шерегу Сніг розтанув — зима стояла м’яка, — залишки його зшкребли з тротуарів, і асфальт та бруківка утворювали разом з будинками глибоку траншею, холодну й сиру, — лише ген там, високо-високо, мало не біля зірок, свіжі повітря та легко дихається. Карлові захотілося хоча б на мить вирватися з кам’яного мішка і ковтнути свіжого горішнього повітря. Але відразу згадав, що й там зараз тісно: йдуть, ланка за ланкою, сталеві, з потужними моторами…

Карл лише устиг подумати про це, як Ернестіна зупинилась, сховавшись за нього. З неба долинало монотонне безперервне гудіння, котре щосекунди посилювалось і заповнило все навколо. Раптом на обрії, десь на околиці міста, небо засвітилося — Карл зрозумів, що з літаків скинули освітлювальні ракети. На мить зробилося моторошно: отже, ці сталеві армади, що гудуть у височині, йдуть на Дрезден, і зараз…

— Скоріше! — схопив Ернестіну за руку. — Скоріше кудись на відкрите місце, зараз тут буде пекло!

Наче у відповідь на Карлові слова зовсім близько гахнуло, затремтіла земля під ногами, і кам’яні громади будинків, здалося, нахилилися над їхніми беззахисними тілами. Одразу застукотіли зенітки і спалахнули голубі промені прожекторів. Але там, у небі, не звертали уваги на зенітну істерію — гул розростався, різав вуха, робився мало не матеріальним, немовби його можна було помацати.

Гахнуло ближче, та вони не звернули уваги на полум’я і червону заграву на небі — бігли, і Ернестіна вже не скаржилась на незручні туфлі. Бігли, поки навперейми не метнулась чорна постать.

— Стійте! — наказав поліцейський. — У бомбосховище!

Карл хотів обминути його, та раптом попереду, на перехресті, спалахнув вогонь, затремтіло повітря, захиталась земля, і будинок — великий, п’ятиповерховий — почав розсипатись. Повітряною хвилею поліцейського відкинуло на тротуар, Карл боляче вдарився об стіну будинку, але не впав і встиг підтримати Ернестіну. Стояв, може, кілька секунд, а може, й хвилин, нічого не бачачи й не чуючи, — у вухах дзвеніло, гострий біль свердлив скроні.

Залишки будинку раптом запалали й освітили безлюдну вулицю. Поліцейський лежав на тротуарі, підібгавши під себе ноги. Карл схопив його під пахви, підняв. Поліцейський, видно, сильно вдарився, бо стогнав і ледь ворушив руками. Кремер посадив його біля будинку й огледівся. Шлях уперед перегородили руїни, їх уже обійняло червоне полум’я. Але, поки вогонь не розбурхався, можна було спробувати прослизнути в квартал, що вів до парку.

Кремер потяг Ернестіну за собою. Дівчина не розуміла, чому він^ тягне її до палаючого будинку, опиралась. Карл грубо смикнув її за руку.

— Швидше! Швидше, поки не пізно!

Вогонь заполонив половину перехрестя, впала балка, розсипавши сніп іскор. Видно, вони обпекли дівчині ногу, бо зойкнула й схопилась за коліно. Жар ударив в обличчя, стало важко дихати. І все ж Карл не зупинився.

Перелізли через купу цегли — вогонь уже не загрожував їм. Ерні схлипувала, з переляку чи від болю, та Кремер не став утішати її. Коли бігли повз палаючий будинок, здавалося, що небезпека саме тут, а далі — спасіння, спокій, тиша та прохолода. Раптом — виття, вибух, стіна будинку попереду захиталась і повільно, наче роздумувала — впасти чи ні,— почала осідати на бруківку.