Маруся Богуславка

«Ні, не жа­куй­мо ні міщан за­мож­них, Ні підступ­них вірмен і жи­до­ви, Ні гос­по­дарст­ва по па­нах вельмож­них, Що на­би­ра­ються ума в лях­ви. Зоставмо се про гай­да­мак без­бож­них, Що пло­дяться між тем­ної муж­ви: Нас кли­че Ко­на­ше­вич во­юва­ти Татар і турків ра­зом пліндру­ва­ти».

IV

Так оса­ву­ли по шин­ках гу­ка­ють, Що Са­гай­даш­ний скрізь по­роз­си­лав, П'яниць дур­не зав­зяттє зу­пи­ня­ють, Мов греб­ля на­весні ши­ро­кий став… «Шкода!
– п'яниці згор­да про­мов­ля­ють.
– Він тор­бу зо­ло­та чен­цям од­дав: Нехай же кап­турі з ним ко­за­ку­ють, А ко­за­ки без гро­шей не во­ю­ють.

V

Тепер Бо­ро­дов­ка [110] вже гетьма­нує: Бо вивіз в Бор­щагівку [111] сто бо­чок Горілки доб­рої і всіх час­тує, Хто про сей бен­кет має ко­ря­чок. І зброю, ка­жуть, про та­ких го­тує, Що про­пи­лись в шин­ках до со­ро­чок. Його гро­ши­ма наділив Брольницький, Посел і стар­ший ран­ця ко­ролівський.

110

– Бородавка (Бородовка, Неродич) Яків (?-1621) - гетьман запорізького козацтва, обраний наприкінці 1619 р. виписними і нереєстровими козаками. В 1620 р. Бородавку було позбавлено гетьманства, а гетьманом став П. Сагайдачний. В 1621 р. командував сорокатисячннм козацьким військом під час Хотинської війни. Закутого в кайдани Бородавку невдовзі було страчено під Хотином. У літописах зазначено, що це була кара за напади на панські маєтки.

111

– Борщагівка - тепер село Погребищенського району Вінницької області, розташоване на притоці р. Росі р. Оріховатці.

VI

Сей не па­тя­кає про гай­да­мацт­во Та про без­бож­них, п'яних му­жиків, А за­тя­га го­ло­ту у ко­зацт­во, Щоб доб­ре пе­реб­ра­ти всіх панків: Бо по­за­во­ди­ли, мов та лях­ва, па­харст­во, Понастявляли всю­ди вітряків, Нас, ко­заків, руїнни­ка­ми ла­ють В свої о с а д и й в о л і не прий­ма­ють».

VII

Тогді рек­ли їм оса­ву­ли: «Не­обачні! Забули, хто во­див вас під Си­ноп, І чим зда­вавсь вам ли­цар Са­гай­даш­ний, Як шар­па­ли ви Ка­фу й Тра­пе­зонт. До нього й знач­ний ку­пивсь і нез­нач­ний: Великий, пиш­ний, слав­ний хо­ро­воді З ним і в Москві ви здо­бичі наб­ра­ли: На осяй­ну йо­го звізду впо­ва­ли».
–

VIII

«Оце ж на ту звізду впо­ває й шлях­та, - Відказували гуч­но ко­за­ки, - Зробила з нього не суд­дю, а ка­та, Щоб ї й ми зос­тав­ля­ли ка­ду­ки. У ко­за­ка стоїть невк­ри­та ха­та, А в панст­ва по шля­хах нові шин­ки, І бідо­ла­ха тре в них го­лу спи­ну, Не дба­ючи про жінку й про ди­ти­ну.

IX

Були зібра­лись наші на Вільшанці Подякувати гар­но всім ля­хам, Що й са­ла в ко­за­ка чорт­ма в ков­ганці, А панський скот га­ня­ють по шля­хам У Венг­ри, в Шльонське [112] жи­до­ва-по­ганці І жив­ляться з па­на­ми по­по­лам Од німців грішми, ви­на­ми сит­ни­ми, Коріннєм і то­ва­ра­ми крам­ни­ми.

Х

112

– Шльонськ - Сілезія. Історична слов'янська область у верхній та середній течії р. Одри (Одер). З 1526 р. переважну частину Сілезії захопила Австрія, після 1740-1748 pp.- Пруссія. Тепер частина Сілезії належить Польщі, частина Чехо-Словаччині.

Хотілось, не вда­лось. По-лядськи грав­ся З ко­зацт­вом ваш вельмож­ний пан гетьман: Він по­ти прав од панст­ва до­пев­няв­ся, Поки на­бив ду­ка­та­ми га­ман. Тоді з лях­вою під Моск­ву заг­нав­ся, [113] Мов з яни­ча­ра­ми та­тарський хан, І чим на лу­пах доб­ре по­жи­вив­ся, Тим од гріхів у Лаврі відку­пив­ся.

XI

113

– Йдеться про похід запорозьких козаків під проводом П. Сагайдачного і польської армії королевича Владислава в Росію (1618 р.).

Тепер свя­тий: не­хай же йде до не­ба. Ми бу­де­мо й без нього во­ювать. Нам грішно­го, як ми, гетьма­на тре­ба, Щоб з ним і в пеклі ра­зом біду­вать»… - «І вам Бо­ро­дов­ка, той не­до­те­па, Що вміє тільки жи­да обідрать, Тепер любіший став, ніж Са­гай­даш­ний? О ро­де тем­ний! Ро­де не­обач­ний!»

XII

Так оса­ву­ли ко­за­кам ка­за­ли І сло­вом до­ко­ря­ли їм гірким: «Давно б уже ля­хи вас осідла­ли, Коли б не Ко­на­ша пре­муд­рий син. Не раз йо­го й до ко­ро­ля ви сла­ли, Щоб ла­го­див те ро­зу­мом своїм, Чого на­коїте бу­ло міща­нам, Осадчим, діди­чам і вся­ким ста­нам.

XIII

Гаман червінців… О, брех­ня мер­зен­на! Ніхто сього на світі не ви­дав, Щоб Ко­на­ше­вич, ся ду­ша спа­сен­на, З ко­зацт­вом здо­бичі не про­гу­ляв. Тепер же чернь і стар­ши­на письмен­на Вбачає доб­ре, що про вас він дбав, Як патріарсі у всьому піддав­ся, Латинців і унітів не зля­кав­ся.

XIV

Стольці цер­ковні й ти­ту­ли вла­дичні Віддав без ко­ро­ля чен­цям своїм І бла­го­честіє на віки вічні Від Потіїв да Рутських ох­ра­нив».
– «Байдуже нам про се. Ми г р і ш н і, - Нам нічо­го ро­би­ти з ним, с в я т и м», - Козацтво напідпит­ку го­моніло, Про Ко­на­ша вже й слу­хать не хотіло.

XV

«Коли такі ви, що душі спа­сен­не І вам, і діткам ва­шим, і жінкам Байдужня річ у вас і прос­лав­леннє Святої віри не потрібне вам, І патріархо­ве бла­гос­ло­вен­не Пригідне на щось тільки гетьма­нам: Дак вас Пет­ро і ми всі по­ки­даєм І до ца­ря на служ­бу від'їжджаєм.

XVI

Вже і Ко­синсько­го доб­ром мос­ковським Цар об­си­лав, [114] а в гра­мо­тах своїх Титулувавсь Чер­каським, За­по­розьким І бла­годіте­лем цер­ков свя­тих. Да по­ку­ма­лись ви з ко­зацт­вом польським Задля Ди­митріїв тих підстав­них. [115] Тепер звелів свя­тий нам патріарха Шукати на Москві собі мо­нар­ха».
–

114

– Куліш має на увазі стосунки ватажка повсталих козаків К. Косинського (?
– 1593) із російським царем Федором Івановичем у 1593 р.

115

– Під іменем Дмитрія Івановича (1582-1591), сина царя Івана IV Васильовича, який загадково загинув в Угличі, діяли самозванці Лжедмитрій І (?
– 1606) і Лжедмитрій II (?
– 1610). Лжедмитрій І протягом 1605-1606 pp. був російським царем. Убитий під час повстання в Москві. Лжедмитрій II видавав себе за російського царя, який нібито врятувався під час повстання 1606 р. В 1608 р. окупував с. Тушино, звідки робив спроби захопити Москву. Наприкінці 1609 в. втік до Калуги, де невдовзі був убитий.

XVII

«Шукайте. Ми ж бла­го­чес­ти­ву віру Зуміємо й без вас обо­ро­нять, І не по­пус­тим тур­ку-бе­зувіру Монастирі ко­зацькі руй­но­вать, А для на­уки лю­дям і приміру У Білій Церкві хо­чем жи­да драть. Там Ост­ро­рогів жид, ран­дар ба­га­тий, Почав Свя­то­го Спа­са зне­ва­жа­ти.

XVIII