Матильда

Тут зайшла мати з великою тацею, на якій лежали чотири порції вечері. Цього разу це була риба з чіпсами, яку місіс Вормвуд, повертаючись додому з бінґо, купила в крамничці, де продають рибу з чіпсами. Гра в бінґо, мабуть, так її виснажувала фізично й емоційно, що в неї ніколи не залишалося енергії на те, щоб готувати вечерю самій. Отож, якщо це не була телевечеря в упаковці, то вони вечеряли рибою з чіпсами.

— Гаррі, чого це ти такий червоний? — спитала мати, ставлячи тацю на кавовий столик.

— Твоя дочка брехуха й обманщиця, — відповів батько, беручи тарілку з рибою і ставлячи на коліна. — Умикай тєлік і не треба зайвих балачок.

У Матильдиній голові не було ані крихти сумніву, що за цю останню гидку сцену її батько заслужив суворе покарання; і доки вона сиділа, нехтуючи телевізором, і їла жахливу смажену рибу зі смаженими чіпсами, її мозок розробляв усілякі можливі варіанти. Коли настав час лягати спати, вона вже все вирішила.

На другий день дівчинка прокинулася з самісінького ранку, пішла у ванну й замкнула за собою двері. Як ми вже знаємо, місіс Вормвуд була фарбованою блондинкою, і її яскраве біляве волосся своїм сріблястим блиском нагадувало трико циркача-канатоходця. Двічі на рік вона ретельно фарбувала волосся в перукарні, але між тим майже щомісяця місіс Вормвуд його освіжала, промиваючи в умивальнику рідиною під назвою «НАДМІЦНА ФАРБА ДЛЯ БЛОНДИНОК». Це допомагало їй маскувати гиденьке руде коріння волосинок, що постійно відростали. Пляшечка з «НАДМІЦНОЮ ФАРБОЮ ДЛЯ БЛОНДИНОК» стояла в шафці у ванній кімнаті, а під назвою на етикетці було написано: «Обережно — перекис водню. Ховати від дітей». Матильда багато разів захоплено це перечитувала.

Матильдин батько мав пишну чорну чуприну з проділом посередині — і неймовірно нею пишався.

— Якісне міцне волосся, — полюбляв він казати, — означає, що під ним ховається якісний міцний мозок.

— Як у Шекспіра, — якось додала Матильда.

— У кого?

— У Шекспіра, татку.

— Він був башковитий?

— Дуже, татку.

— І мав густе волосся?

— Він був лисий, татку. На що батько огризнувся:

— Не можеш сказати щось розумне, то краще помовч.

Так чи так, але містер Вормвуд додавав, на його думку, блиску й міцності волоссю, втираючи в нього щоранку чималі дози лосьйону під назвою: «ТОНІЗУЮЧИЙ ЗАСІБ ДЛЯ ВОЛОССЯ З ФІАЛКОВОЇ ОЛІЇ». Пляшечка з цією смердючою фіолетовою сумішшю завжди стояла у ванній на полиці над умивальником поряд із зубними щітками, і щодня після гоління тривало енергійне масування голови цією «ФІАЛКОВОЮ ОЛІЄЮ». Такий масаж волосся й голови завжди супроводжувався голосним мужнім гарчанням, важким диханням і вигуками:

— А-а-а, от добре! Оце воно! Втираємо в саме коріння!

Усе це Матильда виразно чула в своїй кімнаті по той бік коридору.

І ось, рано-ранесенько, у ванній, Матильда відкрутила кришечку батькової «ФІАЛКОВОЇ ОЛІЇ» й вилила три чверті її вмісту в раковину. А тоді долила пляшечку маминою «НАДМІЦНОЮ ФАРБОЮ ДЛЯ БЛОНДИНОК». Вона завбачливо залишила в пляшці достатню кількість батькового оригінального тонізуючого засобу, тож коли добряче її потрусила, то вміст набрав відповідного фіолетового кольору. Тоді Матильда знову поставила посудину на поличку над умивальником, не забувши заховати мамину пляшечку назад у шафку. Поки що все йшло добре.

На сніданку Матильда тихенько сиділа у їдальні за столом, ласуючи кукурудзяними пластівцями. Її брат сидів навпроти неї спиною до дверей, поглинаючи кусні хліба, намащені товстим шаром арахісового масла та полуничного варення. Мати за рогом у кухні, де її не було видно, готувала сніданок для містера Вормвуда, що завжди складався з двох підсмажених яєць на підсмаженій грінці з трьома свинячими сосисками, трьома шматочками бекону й кількома підсмаженими помідорами.

Цієї миті в їдальню галасливо ввалився містер Вормвуд. Він не міг спокійно зайти в жодне приміщення, особливо під час сніданку. Він завжди прагнув, щоб його поява привертала до себе увагу, і тому створював шалений галас і гуркіт. Здавалося, що чути, як він каже:

— Це я! Ось я прийшов, видатний чоловік, господар цього будинку, годувальник сім’ї, той, завдяки якому ви всі так добре живете! Погляньте на мене й виявіть свою повагу!

Цього разу він увірвався, поплескав сина по спині й вигукнув:

— Хлопчику, батько відчуває, що сьогодні в гаражі його чекає ще один чудесний і успішний день! Я маю кілька красуньок, які збираюся ще вранці впарити ідіотам. Де мій сніданок?

— Несу, мій скарбе, — гукнула з кухні місіс Вормвуд.

Матильда низенько нахилилася над пластівцями. Вона не наважувалася підвести голову.

Насамперед не мала певності, що там побачить. А по-друге, навіть якби й побачила те, про що думала, то не знала, чи стримається й не видасть себе. Син дивився прямо перед собою у вікно, наминаючи хліб з арахісовим маслом і полуничним варенням.

Батько саме прямував до столу, де мав сісти на центральному місці, коли з кухні вибігла мати, тримаючи перед собою величезний таріль з яйцями, сосисками, беконом та помідорами. Подивилася. Побачила чоловіка. Заклякла на місці. І заверещала так, що ледь не підлетіла вгору, а таріль з тріском і брязком гепнувся на підлогу. Усі підскочили — і містер Вормвуд теж.

— Та що з тобою, жінко? — крикнув він. — Глянь, ти ж килим зіпсувала!

— Волосся! — зарепетувала мати, тицяючи тремтячим пальцем на чоловіка. — Глянь на своє волосся! Що ти зробив з волоссям?

— А що таке з моїм волоссям? — здивувався він.

— Ой, боже мій, тату, що ти зробив з волоссям? — закричав син.

Розкішна галаслива сцена набирала непоганих обертів у сніданковій кімнаті.

Матильда нічого не казала. Вона просто сиділа собі, насолоджуючись чудовим ефектом від своєї вигадки. Пишна чорна чуприна містера Вормвуда стала брудно-срібного кольору, що нагадував тепер трико канатоходця, не пране цілий цирковий сезон.

— Ти... ти... ти пофарбував волосся! — верескнула мати. — Навіщо ти це зробив, дурню! Це просто жахливо! Мерзенно! Ти схожий на почвару!

— Та що ви мелете? — залементував батько, хапаючись руками за голову. — Чого б це я мав фарбувати волосся! Як це я пофарбував? Що з ним сталося? Це що, якийсь ідіотський жарт?

Його обличчя стало блідо-зелене, мов кислиця.

— Тату, ти його таки пофарбував, — зауважив син. — Воно того самого кольору, як і в мами, тільки значно брудніше.