Імена твої, Україно

Тема, якої торкається автор в цій книзі, певне,

невичерпна. І ще потребуватиметься труд багатьох-

пребагатьох авторів про місце українства під

сонцем.

А може, лише так і буде написана омріяна знаною

поетесою «велика книга нашого народу»?

Іван Корсак

11

ВІНЧАННЯ

КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

К

К

нязь Володимир осліпнув раптово – кілька днів і

ночей гостра різь в очах лише наростала, а біль поглинав

навіть помисли: люди, дерева і весь навколишній

світ тихо пливли, немов було все намальоване на піску,

і тепер якась невидима і зла хвиля раз по раз змивала

малюнок, аж доки не залишила суцільну непроникну

пелену. Біда не буває ніколи вчасною, та зараз вона

особливо несподівана й негадана, як блискавиця серед

зими, і як ніколи не очікувана та небажана. Князь Володимир

готувався до величного та зоряного часу в своєму

житті, до вінчання з царівною Анною – вперше, відколи

сходить і заходить сонце, князь великої і потужної Київської

Русі мав поєднатися родинними узами з візантійськими

імператорами. Кораблі царівни, злегка похитуючись

на хвилях, вже підходили до берегів Корсуня.

Невгасимий жар, що пік очі немилосердно і безперестанно,

князь Володимир, зазнавши не однієї рани в

походах, переносив куди легше, аніж той жар, що його

сипнула пригорщами в душу раптова сліпота. Він знав,

що за спиною його вже повзе поміж вірними воями холодним

вужем прихований поговір: «Знамення неба,

горе нам, князь приймає християнство, вінчається з царівною,

князь зрадив прадідівську віру заради чужих,

незнаних богів».

Це боліло йому і смоложило, та ще більше нила і

мерзла душа: а якщо це і справді так? Якщо справді він

накликав на себе небесний гнів, зраджуючи праотця

всього роду богів Сварога, захисника врожаїв, багатств

і всякої домашньої живності Велеса, Дажбога, що дає

життя людям і всьому земному, грізного Перуна, покровителя

його воїнів, і всіх мужніх людей?

Кораблі царівни Анни пристали до берега Корсуня,

і засмаглі візантійці, вправно пораючись із канатами,

швартувалися. Сама Анна проплакала мало не всю дорогу:

вона подумки багато разів бажала сама собі смерті,

аніж мала одружитися з незнайомим, ніколи не баченим

князем варварської країни. Бо такого не знав досі

Князь

Володимир

Великий

1212

їхній імператорський рід. Навіть синові короля Німеччини

Оттону І Великому Анна відмовила з погордою.

Як розхитувався корабель на хвилях, підіймаючи

то один борт, то інший, так і в сумнівах її брала гору то

ущемлена гординя царівни, а то знову вивищувалися інтереси

всього імператорського двору.

Вперше за багато століть Візантія потрапила навіть

не в скрутне, а радше в трагічне становище. Спекотного

серпня 986 року болгари вщент розбили імператорське

військо. Бунтівний полководець Варда Склір, об’єднавшись

з арабами, перетнув кордон імперії. Проти нього

кинули іншого полководця, Варду Фока, але і той несподівано

зрадив, проголосив себе імператором і намірився

влаштувати облогу Константинополя. Саме в цей критичний

момент чинні імператори Василій ІІ і Костянтин

звернулися по військову допомогу до князя Київської

Русі Володимира. Князь дав згоду, але поставив вимогу:

віддати заміж за нього царівну Анну. Співправителіімператори

своєю чергою погодились, але тільки тоді,

коли Володимир прийме християнство.

Шеститисячне військо київських русичів виходить

негайно на поміч Константинополю – князь розумів,

що правління Василія і Костянтина тримається на волосинці.

У вирішальній битві квітневого дня, що істинно

для Варди Фоки був нещасливим тринадцятим, київські

мечі посікли бунтівників, військо Фоки розгромлене й

розсіяне.

Здавалося, саме час поєднатися родинам і обом високим

сторонам дотриматися слова. Та от яка дипломатична

дивина: Анна не піде під вінець і не прибуде до

Володимира, доки той не прийме християнство, а князь

не приймає християнства, доки до нього не прибуде царівна.

Заплутаний вузол істинно вінценосної гордині Володимир

наважився так само розрубати мечем: київські

вої беруть в облогу твердиню на морі Корсунь. Протопіп

Анастас підказує князеві, як залишити місто без

води. І Корсунь капітулює. З поверженої твердині князь

шле в Константинополь ультиматум: «Якщо не віддасте

її за мене, то зроблю столиці вашій те саме, що й цьому

місту».

Василій ІІ і Костянтин розуміли, що то не порожні

слова: чубаті намети війська Київської Русі все ще стоя

ли під Константинополем. І брати просять сестру сідати

на корабель. Але вирішальними для Анни стали їхні слова:

може, наверне тобою Бог Руську землю до покаяння,

може, замість ідолів Русь пізнає Христа…

У сльозах сідала царівна на корабель, та ще більша

розпука чекала, коли Анна ще не встигла й ногою ступити

на суходіл: нехрещений варварський князь на додачу

осліп. «Негайно розвертати корабель», – змигнуло

найперше, але тверде переконання. «Господи, прости

мене, де моя тут вина, – відіславши служниць, молилася