Імена твої, Україно

хотілося не тільки прихистити тестя, а й зробити все,

аби відійшов той душею.

– Ваша імператорська величносте… тату, – тільки

й видихнула Анна, прихилившись до батькового

плеча, і сльози зблиснули в її очах, у яких не знати

чого відсвічувало більше – жалю чи радості від зустрічі.

– Ну й забралися ви на край світу, – після перших

хвилин зустрічі озвався нарешті тесть. – Стільки

намандрувався я Грецією, та ще й ваших степів відміряв.

Так далеко від Києва столицю свою переніс…

– Не на край, ваша імператорська величносте, а

в самісінький центр Європи. Саме тут відбуваються

головні події, тут, в осереді європейському, твориться

майбутнє народів. Тут наша доля… А Київ назавше

залишиться серцем Русі.

Ще Романові Мстиславовичу хотілося додати, що

його держава уже має земель не менше, ніж священна

Римська імперія, і ще прирізати можна дещицю, та

промовчав, лишивши на потім.

Вже під час бенкету на честь візантійського гостя,

де лунало багато здравиць справді щирих, без фальші

і принизливого співчуття – вірили-бо, Візантійська

імперія стоїть багато віків і ще стоятиме, Роман продовжив

мову.

– Зусібіч все обдумати треба… Ваш попередник

Андроник Комнин 1164 року теж втратив константинопольський

трон і знаходив прихисток на нашій

руській землі. Тільки тепер наша міць незмірно

більша.

– Я вдячний за розуміння, – похилив голову інмеператор.

– Але біда рідко ходить самотиною. Якщо

за Анну я спокійний, бо вона за тобою, як за міцною

стіною, то серце болить за іншу дочку – Ірину, що

за німецьким королем Філіпом ІV Гогенштауфеном.

Неспокійно там, крові багато ллється… А найгірше

те, що Римський Папа Інокентій ІІІ не на боці Філіпа.

Своєю чергою Інокентій ІІІ шанує тебе, королівську

корону он дарував…

Роман якось різко крутнув головою і пригладив

руками чорне і коротке волосся, мов при незгоді

воно наїжачилося.

– Ваша імператорська величносте, ви не знаєте,

що корону я не прийняв. Моя відповідь послам Інокентія

ІІІ була такою: «Я маю власний меч і звик добувати

усе, що маю, власною кров’ю, так само, як діди,

поширюю і примножую землю Руську». Отож перед

Папою Римським у мене боргу ніякого. І руки розв’язані,

якщо доведеться діяти.

– Ну і різкий же ти чоловік. – вперше за вечір

усміхнувся імператор, усмішка та проявлялася поволі,

відчинялась зі скрипом і опором, як відчинятися

можуть старі і мащені невідь-коли ворота. – Уявляю,

що напишуть літописці про тебе, якщо тільки не лукавитимуть

і не перебріхуватимуть.

Застереження візантійського імператора було

безпідставним, бо як спливе багато води у Дніпрі й

Дністрі, то літописці залишать про Романа Мстиславовича

хай і не завжди компліментарні, але доволі

об’єктивні рядки: «…На зріст хоча не вельми великий,

але широкий і надмірно сильний, лицем красний, очі

чорні, ніс великий з горбком, волосся чорне і коротке,

вельми яр був у гніві, косен язиком, коли сердився, не

міг довго слова вимовити, багато веселився з вельможами,

але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив,

але ні одна ним не володіла. Воїн був хоробрий і хитрий

на шикування полків, що наочно показав, коли

угрів велике військо з малим своїм розбив…».

Роман Мстиславович долив тестеві у келих вина,

що сяйнуло-заграло у скляних гранях витонченої

роботи.

– Цей келих подарував мені швагро. Судила доля

таки мені в нього побувати. Філіп не тільки воює, він

2424

робить чималенько для блага підданих. Якраз, коли

був я у нього, монастир святого Петра в Ерфурті розбудовував.

Ще й я дещицю срібла до цього додав, тож

і мене тамтешні монахи у пом’яник фундаторів монастиря

записали.

– Я радий, що ти незалежний правитель, – усмішка

на обличчі імператора гасла і зачинялася поволі, як

ті ж ворота. – Тепер мені легше говорити про поміч

Філіпові. Це справа найперша, бо відновимо константинопольський

трон чи ні, а можемо в іншому разі

втратити і трон другий.

Довгою була розмова тестя із зятем; Романові

Мстиславовичу так хотілося почути думку набагато

досвідченішого монарха про свої задуми. Особливо

того хвилював реформаторський проект розбудови

держави, Роман і назву йому підібрав звучну: «Добрий

порядок для Русі». Мріяв він, щоб жоден князь

не міг грабувати та відбирати волості, що не належать

йому, бо як тільки безлад, то вже половці тут як тут.

А ще справедлива виборність глави держави за взірцем

європейської…

Уже перед сном нагадала йому й Анна, несміло та

прохально зазираючи в очі:

– Якщо можеш, дай поміч Філіпові… і сестрі Ірині.

Роман Мстиславович не зламав даного тестеві

слова. В неблизький і нелегкий похід збиралися ґрунтовно,

сотні верстов долаючи без особливого опору.

Та кожному своя доля – необачно відірвавшись від

основного війська, поліг у бою під Завихостом…

Марними були застереження візантійського імператора

щодо його правдивого опису літописцями.