Імена твої, Україно

Сталася, звичайно, запекла і жорстока битва,

коли ми стялися одне з одним.

Ще юнак, я навіки втратив свого повелителя,

теж юнака, який поліг у битві.

Але дівчина з золотим перснем, яка живе

на Русі, мене не кохає.

Я знаюся на восьми мистецтвах: вмію

кувати вірші, можу мчати на швидкому

коні, часто плаваю, вмію бігати на

легких лижах, метати спис і гребти веслом.

Але дівчина з золотим перснем, яка живе

на Русі, мене не кохає.

Ніхто, ні жінка, ні юнак не стануть

заперечувати, що саме ми

на світанку в південному

місті змахнули мечами,

метнули списи; там є багато

доказів наших подвигів.

Але дівчина з золотим перснем, яка живе

на Русі, мене не кохає.

…Єлизаветі пригадувалися рядки із саги Гарольда,

тільки суть їх з’являлася в пам’яті знову русь

кою мовою, наче в підрядковому перекладі, мовою,

якою вона вже навіть інколи відвикала думати –

як-не-як майже два десятиліття вона вже королева

цієї держави.

– Сину, не меч визначає силу королівства, а добре

чи зле життя твоїх підданих. Ось про що має бути

твоя дума денна і нощна. А на різні держави різним

чином впливають – родичатися можна, до слова.

Негадана думка промайнула в голові Олафа, думка

як спалах – він рвучко підвівся на ноги, він знав

тепер, як здійснити батьківську мрію про Данію – і

вогник завзяття і нетерпіння, впертості та настирливості

заіскрився в його очах.

– Я виконаю твою умову, мамо. Я не візьму у руки

меча без крайньої на те потреби, – метал у голосі

сина, такий властивий в подібні хвилини Гарольдові,

почувся Єлизаветі в Олафових словах. – Але й ти

маєш виконати мою умову.

– Яку, дитино? – щось насторожувало матір,

раптовий острах легенькою колькою озвався у серці.

– Ти маєш вийти заміж за данського короля, –

видихнув син. І знову твердо, з металом:

– Тоді я буду спокійним королем, я матиму час

і можливість подбати про життя підданих.

Єлизавета аж відступила на крок і затулила лице

долонями.

– Гріх тобі казати таке… Жалоба по батькові ледве

минула.

– Умова – за умову, – метал у голосі залишався

таким же дзвінким.

– Сину добрий, мені про монастир думати, а не

про заміжжя…

– Не приймеш умови – і я не прийму… Батька,

знаєш сама, данці вважали не просто грозою, його з

жахом іменували «північною блискавкою».

– Я думатиму, сину…

Бучно гуляла Норвегія коронування юного Олафа,

не стомлювалися музики, витирали піт з чола дужі чоловіки,

що готували смаженину… А незабаром Єлизавета,

донька Ярослава Мудрого, таки вийшла заміж

за данського короля.

Мир і лад запанував на норвезькій землі на всі

двадцять сім років правління Олафа. І поки зимовими

2020

вечорами у віконних шибках спалахували вогні, ніхто

лякливо не біг перевіряти: чи не пожежа. То тихо вигравало

всіма кольорами північне сяйво, тішачи люд

всіма мислимими і немислимими кольорами. А в історію

цей король увійшов як «конунг Олаф Спокійний

». Може, то Бог почув мовлені ним слова під час

материного благословення?

21

ПРИХИСТОК

ВІЗАНТІЙСЬКИХ МОРНАРХІВ

В

В

дарили дзвони у Галичі, вдарили всі водночас, їх

лункий подзвін здіймався у синє безхмарне небо,

де лиш зграйки голубів зблискували під сонцем білими

крилами, розливався той подзвін містом і найдальшими

його околицями. Дзвони вдарили водночас, як

тільки на видноколі з’явився загін візантійського імператора

Ісаака ІІ Ангела.

Нечисленний загін імператора наближався до воріт

Галича. Зате зустрічав його неймовірно чисельний

люд, як і належить вітати одну з найзначніших

царствених персон цього суєтного світу – хиталися

на легкому вітрі хоругви, аж рябіло в очах від пишних

уборів бояр, виблискували на сонці латинські шоломи

багатотисячного війська, озброєного за найсучаснішими

зразками. Попереду – Роман Мстиславович,

самодержець усієї Русі, як іменують його в столицях

найпотужніших держав, удостоєний королівської корони

Римським Папою. Роман Мстиславович гідно

зустрічає свого іменитого гостя. Бо одружений він

з Анною, батьком якої якраз і є Ісаак ІІ Ангел, мама

– імператриця, донька угорського короля Бели ІІІ

Вид на місто Галич.

Гравюра

Наполеона Орди

2222

Роман Мстиславич

— засновник

Галицько-

Волинського

князівства

– родинні узи часто міцніші за будь-які міжнародні

угоди.

– Ваша імператорська величносте, – вклонився

Роман, – наша земля, наша держава, спадкоємиця

великої Київської Русі, що дала початок родинному

єднанню, наш люд увесь із великою приязню вітають

вас і весь ваш почет…

Та коли прийняв імператор хліб-сіль, то не побачив

Роман на обличчі тестя нічого, окрім безпросвітного

смутку. Він уже знав причину цього – похід

хрестоносців позбавив Ісаака ІІ Ангела імператорського

трону. Тим паче Романові хотілося, щоби повержений

монарх не відчував зміни ставлення, йому