Імена твої, Україно

Коронація Данила

Галицького

в Дорогочині 1253 р.

3030

Король

Данило Галицький

Церква Святого

Миколая

в Дорогичині

з меморіальною

дошкою

ських князів Болеслава Соромливого чи Земовіта І.

Він згодився лише тоді, коли на власні очі побачив

папську буллу – архієпископ Опізо, їдучи з Ватикану

зі своїм посольством у Дорогичин, спинявся в кожному

правлячому дворі і оголошував володарям країн

Центральної Європи буллу Папи про хрестовий похід

проти монголо-татар.

…І ось грянув хор, почалася Божа відправа, і при

велелюдді та при численному духовенстві архієпископ

Опізо підносить над головою князя корону.

– Приймаєш ти вінець, а ми єсмо готові на підмогу

проти поганих… Приймаєш ти вінець од Бога,

од Церкви Святих Апостолів, від престолу святого

Петра і від отця свого, Папи Інокентія, і від усіх

єпископів своїх…

Уже на паперті окинув поглядом прибулий народ

король Данило і не побачив краю людського моря.

– Слава!

Багатократно повторене «слава» покотилося

площами й вулицями, видавалося, морозне повітря

двигтіло від того багатоголосся, аж іній спадати з

дерев почав та зблискувати на льоту; срібний дрібнюсінький

та осяяний дзвінким сонцем, срібний

пил супроти неймовірно синього неба, що вигравав

різноколір’ям у сонячних променях і творив таку несподівану

в цю пору веселку…

Король Юрій І,

муж зело мудрий

Вони в’їхали в місто досвітком, ще тільки одинокі

перехожі траплялись назустріч, тож підкови коней по

бруківці вицокували поміж стін кам’яниць особливо

лунко. Дужі коні, вкриті панцером, вершники о залізній

зброї і тим же панцером прихилені, поверх якого

на плечі накинуті білі плащі з витканими великими

чорними хрестами, викликали подивовані погляди

зустрічних. Загін хрестоносців повільно просувався

Володимиром до королівського замку.

Прибульці й собі з подивом роззиралися, оцінюючи

досвідченим оком бувалих вояків оборонні вали та

інші укріплення, охайні вулиці і кам’яні будівлі, зведені,

вочевидячки, в недавні роки, мружили очі від

зблиску сонячних променів на куполах золотоверхих

чисельних храмів.

Король Юрій І, немолодий уже, сивий тою сивиною,

що непомітно переходить, чи навіть перейшла

у крейдяну білизнy, з осяйною короною на голові та

скіпетром у руках, сидів на високому троні з вигадливими

візерунками.

– Світлий королю, ми привезли тобі сердечне вітання

від Великого магістра хрестоносців, – попри

ковані свої обладунки посли кланялися легко і вправно,

наче одіж у них була лляна, а не із заліза. – Великий

магістр наказав нам передати побажання здоров’

я твоїй королівській величності та процвітання

усій землі, що є під твоєю короною – від ріки Німан

на півночі до гирла Дунаю, від Сяну і Вісли на заході

до земель Києва і Чернігова, звідки дужою збройовою

рукою прогнав ти поган татарських.

– Кланяйтеся і від мене Великому магістрові,

невтомному оборонцеві віри Христової, – по хвилі

відказав король, очікуючи слів подальших від прусських

послів.

– Великий магістр, усе рицарство Кенігсберга

і землі нашої вважають, що давні незгоди припадають

пилом віків. Настав для нас час купно єднатися

31

Юрій Львович

«Король Руси» Юрій

титулувався королем

і підписувався

так: «Король

Руський, Великий

князь Київський,

ВолодимироВолинський,

Галицький, Луцький

і Дорогичинський»

3232

Печатка Юрія I.

Напис: «S[igillum]

Domini Georgi Regis

Rusie» — Печатка

пана Георгія-Юрія,

короля Русі. На

звороті: «S[igillum]

Domini Georgi

Ducis Ladimerie»

— Печатка пана

Георгія-Юрія, князя

(Во)лодимирії

супроти поган, які стільки лиха завдають твоїй землі,

а завтра, якщо попустити поганим, можуть дійти і до

городів наших. Ми привезли угоду від Великого магістра

про обопільні дії на випадок біди чи загрози, і

якби твої ясні очі подивилися те написане, то магістр

доручив нам від його імені скріпити договір.

Старший із хрестоносців розгорнув довгий свиток,

писаний латиною, і взявся читати. Бояри, що стояли

праворуч і ліворуч королівського трону, слухали

уважно, лиш інколи недовірливі погляди, не втаївшись,

проривалися ненароком.

Дочитавши, хрестоносець вклонився, скрипнувши

обладунками, і передав свиток крайньому бояринові.

– Хай посли Великого магістра відпочинуть з трудної

дороги, – сказав король на завершення. – А завтра,

як дасть Бог день і хліб на столі, ми обсудимо ту

угоду спільно.

А як стихло відлуння важких кроків гостей під

склепіннями замку, терпеливі бояри гуртом заговорили.

– А чи то не замислив магістр якусь каверзу?

– Хтозна, чи то білі плащі з вишитими чорними

хрестами у них на плечах, чи то овечі шкіри поверх