Мисливськi усмiшки (збiрка)

...Словом, ви поїхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.

Само собою розумiіться, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляі), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яіць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанiію, тобто колективом, так - чоловiка з п'ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi...

У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуіте:

– Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?

– Взяв!

– Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, - доведеться з "горлушка"!

"Горлушком", за мисливською термiнологiію, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах маі назву "право руля".

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зриваіться шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починаі на свiт благословлятись.

Звуться цi часи у мисливцiв "зорьками" - вечiрньою й ранковою...

В цi часи ви чуіте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум - свист качиних крил!

Ви i сюди - бах? I туди - бах! I отуди - бах!

Ах, незабутнi хвилини!

На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому, - та що там виходячи!
– ви ще напередоднi знаіте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаіте, ще зранку ви щось забуваіте, i в час од'їзду ви вибiгаіте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" - кидаіте: "Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись", i галопом далi... Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать...

Але ви з цього не печалуітесь, бо поблизу кожного лугового озера і чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуітесь... Ви розгортаіте сiно, простеляіте плаща, лягаіте горiлиць, дивитесь на чорно-сині глибоке зоряне небо i вiдпочиваіте... А вiдпочиваючи, думаіте.

Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...

– Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуімось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!

– Що, нема?

– Нема!

– А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моіму, не так нервуішся, як рушницю забудеш!

– Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiі вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже "горлушко" бiля "донушка".

Тут i починаіться найцiкавiший момент качачого полювання.

Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.

Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса - це те, що всi вони - факти, що все це насправдi було, що: "розкажу, то не повiрите, але це-факт!"

...Швиргаіться вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...

I вiльно дихаіться, i легко дихаіться...

Поволеньки голос оповiдача тихшаі, потiм якось перериваіться i зовсiм затихаі...

Сусiда тяжко якось зiтхаі...

– Про що думаіте, Iване Iвановичу?

– Про Америку! Яка все-таки технiка.

– А що таке?

– Кажуть, двоствольну стопку видумали!

I тихо... Поснули...

"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починаі сiрiти, штовх вас у бiк:

– Вставайте! Вставайте! Час уже!

– Г-г-г! М-м-м!

– Вставайте!

– М-м-м!

– Б-б-бах!

З криком: "Бомбьожка!" ви зриваітесь i мчите.

– - Куди? Куди?

– В бомбосховище!

– Тю на вас! То я в крижня гахнув!

– I промазав.

– Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!

Почалася ранкова зорька...

Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...

Качка, як вiдомо, птах... Вона - лiтаі...

Як її стрiляти?

Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.

– Бах!
– i в торбу. Бах!
– i в торбу.

А коли не повезе, тобто, коли бах-бах!
– i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:

– Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:

– Дорогi, мабуть, тепер качки?

Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...

Найперше й найголовнiше - обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважаі... I качка обскубана, i кабiнет - перина...

Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:

– Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!

Дуже це смачно у мамiв виходить.

Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:

– Та це ж курка, а не качка!
– ви авторитетно заявiть:

– Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...

– А чому в неї горло перерiзане?

– Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!

Залишаіться, отже, останні: їсти суп.

– Як його їсти? Ложкою!

Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургеніва. Прекрасна книжка!

1945

ЛИСИЦЯ

Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмаі зимовим спокiйним сном.

Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюімо виключно через її знамените хутро, що маі наукову назву - горжетка.