Мисливськi усмiшки (збiрка)

Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:

– Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну Кузiзмiнiшшiпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!

За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного сетера.

Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний! Пестите ви його, голубите ви його, доглядаіте, як сина, як найдорожче для вас створiння.

Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.

Показуіте суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво подивився на вас та ще й приголубив.

– Ну?!
– запитуіте.
– Песик! Правда, хороший i кровний? Га?

Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекидаі свiй погляд на вас i байдуже кидаі;

– Кундель!

– А менi казали - сетер!

– Значить, сетер-кундель!
– кидаі дядя.

– А як iз ним далi?
– трепетно запитуіте ви.

– Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок. Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi не ночував! Кундель!

Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий дiалог, пiсля якого теща резюмуі:

– Акулiна Кузьмiнiшна женщина не такая, - а вже на сьомому роцi приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб моя Люда (Люда -це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга її жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто їй, та й не тiльки їй, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати рекомендуі собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлуі собаку мати. Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!

Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.

Потiм уже буде легше...

Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з їхнiми собаками, коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер, i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой - гордон, - тодi вже ви придбаіте собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.

Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:

– У Василя Iвановича і сука-пойнтер камбiзiвських кровей. Сам Камбiз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станцiї Бориспiль.

Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.

Як його назвати?

Безперечно - Джек, або Джой, або Стек!

Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти, хоча б собака була навiть богом.

Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.

– Правда, славний песик?
– запитуіте ви у своїх домашнiх.

Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до своії кiмнати, нiчого не сказавши.

Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:

– Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?

– Мабуть, скоро, - вiдповiдаіте ви.

– Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечумуі, то тодi вже не дохне.

– Так, тодi вже не дуже дохне!

– А вiд чумки дохне?

– Дохне!

– Хоч би скорiше чумка!

– Де ж ми його пристроїмо?
– ласкаво запитуіте ви.

I тут чуіте тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й голоснi:

– Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.

– Мамо, - заспокоюі дружина, - ну чого ти хвилю-ішся? Скоро ж буде чумка!

Починаіться виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд полювання з мисливською собакою високих кровей.

На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний песик, починаіться дискусiя на тему:

– Хто витиратиме?

– Я не витиратиму!
– кидаі теща.

– Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема!
– заявляі дружина.

– Витиратиму я!
– рiшуче кажете ви.
– Де це нашi ганчiрки подiвалися? Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.

Витираіте, значить, ви...

От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце i лягли.

Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, - Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.

Теща ваша, виходячи з "удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоюі Джека:

– Цить! Цить! Здох би ти йому!

В цей час ви кашляіте i кидаіте:

– Джеконько! Спи, голубчику!

I чуіге тещине:

– Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.

Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипаіте ви...

А засинаючи, чуіте, як дружина увi снi кличе благально:

– Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!

Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.

Вiн росте, а ви витираіте.

Витираіте й водите Джека гуляти.

Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тодi часто треба витирати.

Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого поверху разiв по п'ять-шiсть на день - дуже приімне спортивно-гiмнастичне заняття.

Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т. iн.

Особливо приімно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.

Чистої породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашої родини й усiх сусiдiв, що живуть у спiльнiй з вами квартирi.